Скіфія: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
правопис
Рядок 91:
Наступним етапом скіфо-македонських відносин був похід [[Зопіріон]]а та терена Скіфії у 331&nbsp;р. до н.&nbsp;е., який закінчився тотальною поразкою та повним знищенням скіфами 30-и тисячного війська македонян чи під час, чи після невдалої облоги [[Ольвія|Ольвіополісу]] (Just. XXXVII. 3, 2).<ref>{{ref-ru}}HISTORIARUM PHILIPPICARUM IN EPITOMEN REDACTI A M. IUNIANO IUSTINO {{lang-uk|"(16) ... Зопіріон, поставлений Олександром Великим в намісники Понта, вважаючи, що якщо він не зробить ніяких подвигів власними силами, то виявить себе бездіяльним, зібрав тридцятитисячне військо і пішов війною проти скіфів. (17) Він загинув з усім своїм військом і цим його було покарано за війну, яку він необачно почав проти народу, ані в чому не винного."}} [http://www.thelatinlibrary.com/justin/12.html {{ref-la}}] [http://simposium.ru/ru/node/47 {{ref-ru}}]</ref>
 
Слід зауважити, що наявність у скіфському суспільстві інституту кровної помсти робить дуже ймовірним припущення щодо поховання у [[Огуз (могила)| кургані Огуз]] саме того династа скіфів, який знищив військо Зопіріона,<ref>Болтрик Ю. В., Фіалко О.&nbsp;Є.&nbsp;Огуз&nbsp;— курган скіфського царя кінця IV&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. // Золото степу. Археологія України.&nbsp;— Київ; Шлезвіг, 1991.&nbsp;— С. 178.</ref> можливо навіть припущення, що саме ця перемога призвела до ненайчастішого успадкування не сином, а братом у 328&nbsp;р. до н.&nbsp;е., та існування ще одного близького за часом та розмірами поховання&nbsp;— кургану [[Чортомлик (могила)| Чортомлик]]. Безумовно, знищення непереможної македонської армії мало сприйматися тогочасними скіфами не тільки як визначна перемога, за своїм значенням не меньшаменша, ніж перемога над Дарієм, а ще як виконання св'ященного акту помсти нащадків Атея за смерть батька, й, відповідно, вимагало особливого вшанування царів-переможців.
 
Черговий етап скіфо-македонських взаємин, відображений у Арріана (IV.1; IV.15), є найбільш суперечливим. Отже, Арріан робить декілька повідомлень щодо посольств європейських скіфів у 328&nbsp;р. до н.&nbsp;е. до [[Олександр Македонський|Олександра]] спочатку у [[Середня Азія|Середню Азію]], згодом до [[Вавілон]]у. Наразі превалює думка, що Арріан плутав європейських скіфів з різними кочовиками Азії, і ця плутанина виникала з хибних уявлень тогочасної географії (плутанина щодо двох річок&nbsp;— [[Танаїс (річка)|Танаїсу]], що розмежовує Європу та Азію, та Танаїсу у Середній Азії).<ref>{{ref-ru}}[http://centant.spbu.ru/sno/publ/Sch3.htm Д.&nbsp;А.&nbsp;Щеглов «Европейские скифы», противники Александра Великого: проблема этнической принадлежности ]</ref> Але Арріан окремо звертає увагу на те, що є дві ріки Танаїс: ''«ІІІ. 30. (7) …Витоки цього Танаїса, який місцеві варвари називають ще, за словами Арістобула, Орксантом, знаходяться теж на горі Кавказ; впадає і ця річка в гирканське море. (8) Повинен бути ще інший Танаїс, про який історик Геродот пише, що це восьма річка у скіфів: вона випливає з великого озера, а впадає в озеро ще більше; називається воно Меотійським. Деякі кажуть, що цей Танаїс є кордоном між Європою та Азією; (9) на їхню думку, Меотійське озеро виходить із глибини Евксінского моря, і в це озеро і впадає Танаїс, що розділяє Азію та Європу …»''. Курций Руф, описуючи ці події пише прямо:''«… приїхав до нього Берда, посланий ним свого часу до скіфів, які живуть за Боспором. Він прибув з послами цього народу …»''.<ref>{{ref-ru}} [http://militera.lib.ru/h/rufus/06.html Руф К.&nbsp;К.&nbsp;История Александра Македонского.&nbsp;— М.: Издательство МГУ, 1993., VIII, 1, 7.] {{lang-la|[http://www.thelatinlibrary.com/curtius/curtius8.shtml QVINTVS CVRTIVS RVFVS. HISTORIARUM ALEXANDRI MAGNI LIBRI QUI SUPERSUNT. VIII, 1, 7.]}}</ref>
 
Поразка Зопіріона й знищення 30-ти тисячної армії скіфами залишило Македонію беззахистною. Й припущення, що Олександр повністю проігнорував цей факт,&nbsp;— щонайменьшещонайменше дивні. Активна ж дипломатична діяльність у цьому напрямку цілком логічна. В разі скіфської навали на Македонію, всі здобутки Олександра у Середній Азії було б втрачено (щодо припущення такої можливості&nbsp;— наказ від Олександра Пенді/Берді щоби скіфи «''…не переходили межу своєї країни&nbsp;— річку Танаїс.''»<ref>{{ref-ru}} [http://militera.lib.ru/h/rufus/05.html Руф К.&nbsp;К.&nbsp;История Александра Македонского.&nbsp;— М.: Издательство МГУ, 1993., VII, 6, 12.] {{lang-la|[http://www.thelatinlibrary.com/curtius/curtius7.shtml QVINTVS CVRTIVS RVFVS. HISTORIARUM ALEXANDRI MAGNI LIBRI QUI SUPERSUNT. VII, 6, 12.]}}</ref> наймовірніше стосується не Танаїсу, а саме Дунаю). Отже, для повної впевненості у небажанні скіфів вести війну з Македонією було відправлено посланця й, можливо, спровоковано антискіфський демарш Перісада І у проміжку 330—328&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.([[Демосфен]], XXXIV. «Проти Форміона о позиці»)<ref>{{ref-ru}}Латышев В.&nbsp;В.&nbsp;Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Вестник древней истории. 1947—1949.</ref>
 
Останньою відомою подією у скіфо-македонських відносинах була спроба скіфів повернути під контроль поліси [[Добруджа|Добруджи]] у 313&nbsp;р. до н.&nbsp;е., яка закінчилася поразкою від [[Лісімах]]а під Калатісом після зради фракійців (Діодор, Бібліотека (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗ), XIX). З того часу відомостей про будь-які відносини Скіфії та Македонії немає.