Сиракузи: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Vity OKM перейменував сторінку з Сіракузи на Сиракузи поверх перенаправлення: УП, § 90, п. 5, в, 5
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{Otheruses|СіракузиСиракузи (значення)}}
{{Об'єкт Світової спадщини
| назва = Античні СіракузиСиракузи<br/>і скальний [[Некрополь Панталіка|некрополь Панталіка]]
| назва(офіційна-WHS) = ''Syracuse and the Rocky Necropolis of Pantalica''
| зображення = Theatre at Syracuse, Sicily.jpg
| підпис зображення = Грецький театр СіракузСиракуз
| країна = {{ITA}}
| тип = Культурний
Рядок 21:
}}
 
'''Сіраку́зиСираку́зи''' ({{lang-it|Siracusa}}, {{lang-el|Συράκοσαι, Συράκουσαι, Συρήκουσαι}}, {{lang-la|Syracusae}})&nbsp;— поселення на острові [[Сицилія]], в давнину&nbsp;— одне з найвизначніших [[поліс|міст-держав]] [[Середземне море|Середземного моря]]. Руїни СіракузСиракуз&nbsp;— пам'ятка [[світова спадщина ЮНЕСКО|всесвітньої спадщини]]. Тепер на місці античного поселення стоїть італійське місто [[СіракузаСиракуза]].
 
== Історія ==
 
=== Перші поселенці ===
Сліди людського життя в районі СіракузСиракуз сягають палеоліту.
 
Міфи зберегли розповіді мандрівників з [[Мінойська цивілізація|мінойського Криту]] і [[Мікенська цивілізація|мікенської Греції]], що згадували про племена [[сікани|сіканів]] та їхніх ватажків, яких вони іменували царями. Ці розповіді підтверджуються й археологічними знахідками. На думку деяких дослідників сікани були далекими родичами [[ібери|іберів]] та [[лігури|лігурів]]. Під час навали «[[народи моря|народів моря]]» на Сицилію прибули нові переселенці, зокрема [[сікули]].
 
[[Файл:Ortigia, fonte aretusa 03.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Джерело Аретуза (сучасний вигляд)]]
Власне, першим відомим поселенням на острові [[Ортіджія|Ортигія]] було селище сікулів. Розташоване було воно на пагорбі над джерелом Аретуза. Місцевий ринок мав назву ''СіракоСирако'' (за іншою версією ''СіракоСирако'' було назвою місцевого болота).
 
З часом на південному сході Сицилії виникла [[Іблейська держава]] зі столицею в [[Ібла|Іблі]] (сучасній [[Панталіка|Панталіці]]). Разом з іншими сикульскими поселеннями до її складу увійшла і Ортигія.
Матеріали розкопаних на острові сікульських могильників свідчать про наявність контактів тубільців з грецькими торговцями з Евбеї<ref>Boardman J. The Greek Overseas. London, 1980, с.172</ref>.
 
=== СіракузиСиракузи під владою гаморів ===
У [[733 до н. е.|733 році до н.&nbsp;е.]] сікулів з Ортигії вигнали грецькі колоністи&nbsp;— [[коринф]]яни, до яких, можливо, приєдналися вихідці з [[Аргос]]у. Один з ойкістів, Архій, принаймні, був нащадком аргоських [[Геракліди|Гераклідів]]. В районі мису [[Зефіріон]], до колоністів приєдналися ще й [[Мегара|мегаряни]]<ref>[[Страбон]]. Географія, I, 2, 4</ref>. Колонія отримала назву '''СіракузиСиракузи'''. Підкорені тубільці були перетворені на громадських рабів&nbsp;— [[кілірії]]в. Нащадки перших колоністів, так звані [[геомори|гамори]], складали у місті панівну верхівку. Лише вони спочатку могли брати участь в [[народні збори|народних зборах]], які в СіракузахСиракузах мали назву ''[[ескліт]]'', і обирали [[притан]]а, якого за деякими свідченнями<ref>[[Поллукс]]. Ономастикон, VI, 16</ref> в СіракузахСиракузах називали [[басилеєм]]. Найвідомішим сіракузькимСиракузьким басилеєм вважають [[Полліс]]а, який уславився встановленням численних статуй і виведенням особливого сорту солодкого вина.
 
Становище СіракузСиракуз було надзвичайно зручним. Невеликий острів було легше захищати в разі ворожого наступу. А на самому острові була питна вода&nbsp;— завдяки джерелу [[Аретуза (джерело)|Аретуза]]. Родючі ґрунти та приязне ставлення мешканців сусіднього узбережжя сприяли швидкому піднесенню СіракузСиракуз, які вже з [[6 століття до н. е.|VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] почали створювати власні колонії&nbsp;— заснувавши зокрема [[Гелори]] і [[Акри]] ([[664 до н. е.|664&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]).
 
У [[649 до н. е.|649&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] між двома угрупованнями в середовищі гаморів виник конфлікт&nbsp;— легенда стверджує, що приводом для нього стали ревнощі молодиків з різних родин. Рід [[Мілетіди|Мілетідів]] зазнав поразки і змушений був залишити місто, перебравшись до [[Гімера|Гімери]], заснованої у [[648 до н. е.|648&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] вихідцями з [[Занкла|Занкли]] і [[Міли|Міл]]<ref>[[Фукідід]], VI, 5, 1</ref>. Сам стан гаморів внаслідок перевороту втратив замкнений характер, а до участі в народних зборах були допущені й інші вільні громадяни. Проте загалом аристократичний устрій міської громаді зберігся. Не дивно, що саме в СіракузахСиракузах знайшли притулок [[Сафо]] та її брати, змушені були залишити батьківщину під час гонінь проти родової знаті. Відвідував СіракузиСиракузи і [[Аріон]].
 
Саме в цей час з'явилися нові сіракузькіСиракузькі колонії&nbsp;— [[Касма]] ([[643 до н. е.|643&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]) і [[Камарина]] ([[598 до н. е.|598&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]). У [[554 до н. е.|554&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] камаринці повстали проти своєї метрополії і за це були назавжди виселені з міста<ref>[[Фукідід]], VI, 5</ref>. СіракузиСиракузи стали центром великої держави, що охоплювала майже всю південно-східну Сицилію.
 
Зростання чисельності мешканців міста відбувалося насамперед за рахунок переселенців, які не мали громадянських прав. Саме ці переселенці і сформували сіракузькийСиракузький демос, що з часом все наполегливіше вимагав доступу до влади. Саме на його підтримку намагався опертися заможний сіракузянинСиракузянин [[Агафокл Епістат|Агафокл]], який домігся посади епістата&nbsp;— керівника будівництва храму Афіни. Згодом його звинуватили в тому, що своїм становищем він скористався для того, щоб скупити найкраще каміння для зведення власного будинку. Агафокл загинув внаслідок нещасного випадку, але суд гаморів засудив його посмертно, запідозривши в намаганні встановити тиранію<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, VIII, 11</ref>.
 
=== Перша «демократична революція» і тиранія Діноменідів ===
[[Файл:0778 - Siracusa - Duomo - Navata destra - Foto Giovanni Dall'Orto - 22-May-2008.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Колони храму Афіни, зведеного Гелоном]]
На початку [[5 століття до н. е.|V&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] спалахнула війна між СіракузамиСиракузами та сусідньою [[Гела|Гелою]]. У [[492 до н. е.|492&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] тиран Гели [[Гіппократ (тиран Гели)|Гіппократ]] вщент розгромив сіракузянСиракузян в битві на річці [[Гелора|Гелорі]] і взяв СіракузиСиракузи в облогу. Взяти місто йому не вдалося, але за умовами укладеного миру сіракузяниСиракузяни змушені були поступитися Камариною з округою. Поразка підірвала владу гаморів. У [[491 до н. е.|491&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] демос за підтримки кіліріїв захопив владу і вигнав гаморів. Кілірії отримали права громадян, а місті була встановлена демократія. Гамори перебралися до Касми, сподіваючись на реванш. Ватажки демосу і справді виявилися незграбними керівниками. В СіракузахСиракузах почалися смути. У [[485 до н. е.|485&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] в боротьбу втрутився новий тиран Гели [[Гелон (син Діномена)|Гелон]]. Разом з загонами гаморів він підступив до міста. Містяни, втомлені від заворушень, навіть не намагалися захищатися і без бою віддалися під владу Гелона, який таким чином став і тираном СіракузСиракуз (не полишаючи влади над Гелою). Новий володар повернув гаморам відібрані у них землі, але на колишнє панівне становище вони вже претендувати не могли. Кілірії зберегли свободу і права громадянства. Чисельність громадян Гелон збільшив у кілька разів. Спочатку він переселив до СіракузСиракуз мешканців Камарини, зрівнявши їх у правах з сіракузянамиСиракузянами. Таким самим чином він вчинив з половиною мешканців Гели. Після довгої облоги Гелон оволодів [[Мегари Гіблейські|Мегарами Гіблейськими]]. Більшість мешканців підкореного міста була продана в рабство, але заможна верхівка не ліше зберегла свободу, але й отримала права громадян СіракузСиракуз. Така ж доля чекала на багатіїв іншого міста&nbsp;— Евбеї. Створена Гелоном верства великих власників з часом отримала назву [[іппеї]]в, або ж «вершників».
 
Гелон значно розширив межі СіракузСиракуз. На узбережжі з'явилися нові квартали&nbsp;— [[Тіхе (район СіракузСиракуз)|Тіхе]] і [[Неаполь (район СіракузСиракуз)|Неаполь]]. Саме в Неаполі були зведені храми [[Деметра|Деметри]] і [[Кора|Кори]]. На Ортігії натомість був збудований інший храм&nbsp;— в самоському стилі. Були оновлені сіракузькіСиракузькі мури. В місті з'явився водогін.
 
Гелон прагнув об'єднати грецькі міста для боротьби з зовнішніми ворогами, жваво відгукнувся на заклик створити союз для боротьби з персами, допоміг [[Акрагант]]у у війні з карфагенянами, що завершилася блискучою перемогою під [[Гімера|Гімерою]] ([[480 до н. е.|480&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]) На честь цієї перемоги сіракузькийСиракузький храм [[Афіна|Афіни]] був перебудований в «суворому» дорійському стилі.
 
Після смерті Гелона владу успадкував його брат [[Гієрон I|Гієрон]]. Гієрон виявся суворим володарем, який однак дбав про подальше розширення СіракузькоїСиракузької держави. Він зруйнував міста [[Наксос Сицилійський|Наксос]] й [[Катанія|Катану]], переселивши їх мешканців до [[Леонтіни|Леонтін]]. На місці Катани було засновано нове місто [[Катанія|Етна]], куди переселено 10 тисяч людей. Тираном нового міста став син Гієрона [[Діномен (син Гієрона)|Діномен]]. В Італії Гієрон захопив [[Гіппоній]], [[Посідонія|Посідонію]] і [[Пітекусси]] та уклав союз з [[Куми|Кумами]]. У [[474 до н. е.|474&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] розгромив під Кумами [[етруски|етрусків]], поклавши край їхньому просуванню на південь.
 
У [[472 до н. е.|472&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] Гієрон переміг правителя Акраганта [[Фрасідей|Фрасідея]] і встановив у цьому місті дружню для СіракузСиракуз демократію.
 
Гієрон підтримував науки і мистецтва. За його наказом архітектором [[Дамокоп]]ом в СіракузахСиракузах був збудований театр. Місто стало одним із культурних центрів усієї Греції, привертаючи до себе увагу таких митців як [[Есхіл]], [[Епіхарм]], [[Симонід]], [[Вакхілід]] та [[Піндар]], які довгий час жили в СіракузахСиракузах.
 
Після смерті Гієрона у [[466 до н. е.|466&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] владу успадкував його молодший брат [[Фрасибул (тиран СіракузСиракуз)|Фрасибул]]. Він перевершив свого брата в жорстокості, багатьох громадян він незаконно вбив або вигнав за надуманими звинуваченнями, а майно їх конфісковував<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 67, 5</ref> .
 
Для свого захисту Фрасибул створив загін найманців, який протиставив громадянському ополченню. Обурені сіракузяниСиракузяни повстали<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 67, 6</ref>. Спершу Фрасибул намагався домовитися з повстанцями, а коли це не вдалося, забарикадувався на Ортигії<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 67, 7-8</ref>. СіракузяниСиракузяни покликали на допомогу жителів міст Акраганта, Гімери, [[Селінунт]]а і навіть сікулів<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 68, 1-2</ref>. Зазнавши поразки в морському бою і на суходолі, Фрасибул змушений був укласти з повстанцями угоду, за якою відмовлявся від влади в обмін на можливість безперешкодно залишити місто разом зі своїми найманцями<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 68, 3-4</ref>.
 
=== Доба «другої демократії». Протистояння з Афінами ===
В СіракузахСиракузах та підлеглих їм містах вдруге була встановлена демократія. У [[454 до н. е.|454 році до н.&nbsp;е.]] владу в місті намагався захопити аристократ [[Тіндарід]], який своєю сміливістю та щедрістю здобув популярність серед незаможних сіракузянСиракузян. Зі злидарів він навіть створив збройний загін власних охоронців. Тіндаріда одразу запідозрили в намаганні встановити тиранію, заарештували і засудили до страти<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 4-5</ref>. Його прихильники вчинили заколот, але були переможені, ув'язнені і страчені разом із ватажком. Щоб попередити нові спроби державного перевороту, в СіракузахСиракузах запровадили [[петалізм]]&nbsp;— процедуру, подібну до афінського [[остракізм]]у<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 5&nbsp;— 87, 1</ref>.
 
У [[453 до н. е.|453]]-[[452 до н. е.|452&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.]] сіракузяниСиракузяни здійснили глибоке морське вторгнення до володінь етрусків&nbsp;— на [[Корсика|Корсику]] і [[Ельба (острів)|острів Ельбу]]<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 88, 4-5</ref>. Надалі СіракузиСиракузи в союзі з Акрагантом розпочали боротьбу з сікульським союзом на чолі з їхнім ватажком [[Дукетій|Дукетієм]]. Залишений більшістю своїх соратників Дукетій змушений був здатися на милість переможців і був засланий до Коринфа<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека XI, 91-92</ref>. Оскільки СіракузамСиракузам тепер належали внутрішні області Сицилії, це забезпечило їм на майбутнє першість над іншими грецькими містами острову.
 
Щоправда війни з Леонтинами, Катаною та Наксосом затягнулися. Ті звернулися за допомогою до [[Стародавні Афіни|Афін]], які одразу ж «відгукнулися». У [[427 до н. е.|427 році до н.&nbsp;е.]] афінський флот з'явився біля сицилійських берегів. У [[424 до н. е.|424 році до н.&nbsp;е.]] у Гелі були скликані збори представників усіх грецьких міст Сицилії, на якому сіракузяниСиракузяни домоглися загального примирення, тож афіняни змушені були забратися. Леонтинці зрештою змушені були укласти принизливий мир. Вони отримали права сіракузськогоСиракузського громадянства, але їхнє місто було перетворене сіракузянамиСиракузянами на власну сторожову фортецю<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XII, 54, 7</ref>.
 
Успіх зборів у Гелі був у багато пов'язаний з посиленням в самих СіракузахСиракузах іппеїв та їхнього лідера [[Гермократ]]а. Гермократ був упевнений, що афіняни повернуться, тому наполягав на обмеженні «свавілля» демосу та створенні в місті сильної військової влади. Йому опонували демагоги на чолі з [[Афінагор СіракузькийСиракузький|Афінагором]], які звинувачували Гермократа в прагненні встановити в СіракузахСиракузах [[олігархія|олігархію]]<ref>[[Фукідід]], VI, 32</ref>.
 
B [[415 до н. е.|415&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] афіняни і справді знайшли новий привід для втручання&nbsp;— «відгукнулися» на запрошення жителів [[Сегеста|Сегести]] допомогти їм у війні проти [[Селінунт]]а, підтриманого СіракузамиСиракузами. Командувати походом були призначені найкращі афінські полководці&nbsp;— [[Нікій]], [[Ламах]] и [[Алківіад]]. Останнього, щоправда, майже одразу відкликали. Стривожені сіракузяниСиракузяни за порадою Гермократа замість регулярної колегії з 15 [[стратег]]ів обрали 3 стратегів-автократорів одним з яких став сам Гермократ<ref>[[Фукідід]], VI, 72-73</ref>. А в [[414 до н. е.|414&nbsp;р. до н. е]]. був сформований загін спеціального призначення з 600 добірних [[гопліт]]ів<ref>[[Фукідід]], VI, 96, 3; 97, 3-4; VII, 43, 4-5</ref>;<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 11, 4</ref>. Проте головне, що війна з Афінами набула характеру справжньої народної визвольної боротьби.
 
Помилкою афінян вочевидь стало те, що замість швидкого удару Нікій обрав вичікувальну тактику. Затримка дозволила Сиракузам послати за допомогою до [[Спарта|Спарти]], яка надіслали до Сицилії сильне військо на чолі з [[Гіліпп]]ом. Об'єднавши свої сили з сіракузянамиСиракузянами, йому вдалося відкинути афінян і завадити падінню міста.
 
Прибуття з Афін підкріплень під командуванням [[Демосфен (воєначальник)|Демосфена]]<ref>[[Фукідід]], VII, 42</ref> афінянам не допомогло. Після тривалих коливань стратегами було ухвалене рішення відступати, однак [[27 серпня]] [[413 до н. е.|413 року до н.&nbsp;е.]] сталося [[місячне затемнення]], яке вони сприйняли як погану прикмету. З відступом вирішено було почекати. Ця затримка дорого коштувала афінянам. У морській битві афінський флот був повністю розбитий, залишки війська почали відступ вглиб острова з надією дістатися до позицій союзників. Однак сіракузяниСиракузяни розпочали переслідування і зрештою повністю розгромили супротивника. Значна частина афінських вояків потрапила в полон і пізніше була продана в рабство, а стратеги Нікій і Демосфен були страчені.
 
=== Гермократова смута ===
Перемога над афінянами зміцнила, однак, позиції не іппіеїв, а демагогів. У [[412 до н. е.|412&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] ватажок сіракузькихСиракузьких демократів [[Діокл СіракузькийСиракузький|Діокл]] запровадив важливі зміни в державному устрої СіракузСиракуз. Зокрема, посадових осіб почали обирати за жеребом<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 33, 2-3 ; 34, 6-35, 5</ref>. Гермократа з флотом відправили на схід&nbsp;— воювати з афінянами у їхніх берегів. СіракузькіСиракузькі кораблі діяли переважно в [[Іонія|Іонії]] та чорноморських протоках. Гермократ поступово перетворився на незалежну політичну фігуру, і стривожені демагоги домоглися його зміщення. Гермократ здав командування, проте одразу ж вирушив до перського [[сатрап]]а [[Фарнабаз]]а і отримав від нього гроші, на які став готувати найманців і трієри для повернення до СіракузСиракуз<ref>[[Ксенофонт]], I, l, 31</ref>.
 
Тим часом в суперечку Сегести і Селінунта втрутилися карфагеняни. В [[409 до н. е.|409&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] величезне карфагенське військо на чолі з [[Ганнібал (син Гісгона)|Ганнібалом]] десантувалося в Сицилії<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 43-44</ref>. СіракузиСиракузи були зайняті продовженням війни з сусідами, тому забарилися з наданням допомоги Селінунту. Лише після укладення перемир'я з Наксосом і Катаною, незначний загін&nbsp;— з 4000 вояків&nbsp;— вирушив на допомогу Гімері<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 59, 9</ref>. Командував загоном Діокл. Після першої ж невдачі союзників він повернувся до СіракузСиракуз. Гімера пала.
 
У цей час у Сицилії з'явився Гермократ. До свого загону він приєднав близько тисячі гімерян і вирушив на СіракузиСиракузи. Діокл зачинив перед ним ворота. Тоді Гермократ зайняв руїни Селінунта і став скликати до себе уцілілих селінунтян та інших греків, постраждалих від карфагенського вторгнення. Незабаром у нього було до 6000 добірних вояків, і з ними він на свій страх і ризик розпочав боротьбу з карфагенянами, спустошуючи їх володіння в західній Сицилії. Гермократ ставав все популярнішим в СіракузахСиракузах, особливо після того як зібрав останки сіракузянСиракузян, полеглих у битві з карфагенянами, і з урочистою процесією відправив їх для поховання на батьківщину. Діокл як міг опирався похованню і зрештою був вигнаний з міста. Але іппеям не вдалося провести рішення про повернення Гермократа. Тоді вигнанець вирішив домогтися свого повернення силою. З тритисячним загоном він підступив до мурів СіракузСиракуз, але несподівано був атакований противниками з числа містян. Гермократ загинув в бою, більшість з його прихильників були перебиті, а ті, що залишилися живими, були засуджені до вигнання.
 
=== Тиранія Діонісія ===
У [[406 до н. е.|406&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] карфагеняни почали чергове вторгнення до Сицилії. Їхній новий командувач [[Гімількон (карфагенський полководець)|Гімількон]] взяв в облогу Акрагант. СіракузяниСиракузяни надіслали на його захист армію під командуванням [[Дафней|Дафнея]], але незграбність полководця призвела до втрати міста. Один з вояків Гермократа на ім'я [[Діонісій I СіракузькийСиракузький|Діонісій]] звинуватив Дафнея у зраді. Обурені сіракузяниСиракузяни усунули Дафнея та обрали інших полководців, серед них і Діонісія. Той швідко згуртував навколо себе вигнанців&nbsp;— прихильників Гермократа і створив власне військо з найманців. У Гелі, обложеній карфагенянами, Діонісій здобув популярність конфіскаціями майна багатіїв, але вилучені кошти він витратив на оплату своїх найманців. Повернувшись до СіракузСиракуз, Діонісій знову звинуватив інших полководців у бездіяльності і на цей раз був призначений єдиним головнокомандувачем з широкими повноваженнями. Проте армію він використав насамперед для утвердження в СіракузахСиракузах власної [[тиранія|тиранії]] (квітень [[405 до н. е.|405&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]) Щоб зміцнити свою владу, Діонісій одружився з дочкою Гермократа. Невдовзі, однак, тиран зазнав поразки від карфагенян під Гелою. СіракузькіСиракузькі вершники намагалася вбити Діонісія, але його захистили вірні найманці. Тоді вершники підняли повстання в самих СіракузахСиракузах. Проте Діонісій тієї ж ночі увірвався до міста і перебив бунтівників. Тим часом СіракузиСиракузи взяли в облогу карфагеняни. Лише епідемія в таборі нападників врятувала місто. У [[405 до н. е.|405&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] був укладений мир, який віддавав Карфагену половину Сицилії з Селінунтом, Гімерою, [[Акрагант]]ом і землями сиканів.
 
=== Римська доба ===
У [[212 до н. е.|212 році до нашої ери]] під час оборони СіракузСиракуз від римлян ([[Пунічні війни|друга Пунічна війна]]) [[Архімед]] сконструював кілька бойових машин, що дозволили городянам відбивати атаки переважаючих сил [[римляни|римлян]] протягом майже трьох років. Однією з них стала система дзеркал, за допомогою якої оборонці СіракузСиракуз змогли спалити римський флот. Однак після тривалої [[Облога Сиракуз (214—212 до н. е.)|облоги]] римляни здолали оборону міста, [[Архімед]] був убитий римським воїном під час розграбунку.
 
[[Файл:Siracusa, neapolis, catacombe di san giovanni 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Катакомби Святого Іоанна в Неаполісі]]
Втративши самостійність, а згодом&nbsp;— і вплив, СіракузиСиракузи залишалися столицею [[Сицилія (римська провінція)|римської Сицилії]] та резиденцією [[претор]]а. Місцевий порт грав важливу роль у торгівлі між Сходом і Заходом [[Римська імперія|Римської імперії]].
 
Християнство в місті поширилося зусиллями [[Святий Павло|Святого Павла]] та [[Святий Марціан|Святого Марціана]], першого єпископа СіракузСиракуз, який зробив їх одним з головних центрів прозелітизму на Заході. В епоху гонінь в СіракузахСиракузах виникли численні [[катакомби]], які за розмірами поступаються лише римським. З заможної сіракузькоїСиракузької родини походила відома християнська мучениця&nbsp;— [[Свята Луція|свята Лукія]]. За легендою вона дала обітницю вічного дівування. Розлючений наречений ніби то викрив її приналежність до християнства і після жахливих катувань вона була обезголовлена&nbsp;— ймовірно, у [[303]]&nbsp;році.
 
У [[440]] році місто захопили [[вандали]] і разом з усією Сицилією СіракузиСиракузи увійшли до складу [[Африканське королівство|Африканського королівства]].
 
[[31 грудня]] [[535]] року [[Велізарій]] встановив над містом [[Візантійська імперія|візантійську]] владу. У [[663]]–[[668]] роках СіракузиСиракузи були резиденцією імператора [[Констант II|Константа II]]. Імператор звіз до міста трофеї, захоплені під час війн в Італії, зокрема в Римі. Серед придворних поповзли чутки, що Констант II збирається остаточно перенести до СіракузСиракуз столицю Візантійської імперії. Ці чутки виявилися для імператора фатальними&nbsp;— проти нього утворилася змова. Констант II був убитий під час купання, коли йому намилили голову, один із змовників вдарив по голові вінценосця шайкою і занурив його голову у відро з водою. Після вбивства Константа II візантійський двір перебрався до Константинополя.
 
Із здобуттям [[Арабський халіфат|мусульманами]] острова [[Пантелерія]] ([[700]]), СіракузиСиракузи стають жертвою численних нападів морських розбійників. В [[740]]&nbsp;р. загін на чолі з ватажком Хабібом захопив СіракузиСиракузи, але повстання берберів в Африці змусило загарбників залишити місто.
 
У [[826]] році командувач візантійського флоту на Сицилії [[Евфемій]] силою змусив місцеву черницю вийти за нього заміж. Імператор [[Михаїл II Травл]] надіслав до СіракузСиракуз іншого свого полководця&nbsp;— Костянтина з дорученням усунути Евфемія, розірвати шлюб і відрізати злочінцю ніс. Евфемій збунтувався, вбив Костянтина і зайняв місто. Коли ж візантійці таки вибили його з СіракузСиракуз&nbsp;— втік до Північної Африки і запропонував допомогу в здобутті Сицилії [[Аглабіди|аглабідскім емірам]]&nbsp;— в обмін на захист і призначення воєначальником. Аглабіди надіслали армію, якою командував сімдесятирічний [[каді]] [[Асад ібн аль-Фурат]]. Асад взяв СіракузиСиракузи в облогу і відбив кілька спроб візантійців та їхніх союзників венеційців прорвати її ззовні. Лише несподівана пошесть (яку джерела називають чумою), змусила мусульман відступити.
 
=== Під владою мусульман. Спроба візантійської «реконкісти» ===
Араби захопили СіракузиСиракузи лише 20-21 травня [[878]] року. Столицю Сицилії загарбники перенесли з СіракузСиракуз до [[Палермо]], але місто зберігало важливу торгівельну роль. СіракузькийСиракузький собор був перетворений на мечеть, а Ортигія була поступово перебудована в ісламському стилі. В [[948]] році був утворений [[Сицилійський емірат]], на чолі якого стояла династія [[Кальбіти|Кальбітів]]. Нові володарі провели на острові земельну реформу, яка збільшила продуктивність і стимулювала розвиток малих господарств, на противагу латифундіям, що існували на Сицилії з часів Римської імперії. Араби поліпшили систему [[іригація|іригації]] і почали культивувати [[апельсин]]и, [[лимон]]и, [[мигдаль]] та [[цукрова тростинацукрову тростину]]. Населення СіракузСиракуз, втім, залишалося християнським і говорило переважно грецькою. Період занепаду емірату почався з правління еміра [[Юсуф аль-Кальбі|Юсуфа аль-Кальбі]] (990–998). Невдовзі СіракузиСиракузи перетворилися на столицю напівсамостійної держави на чолі з еміром [[Абдалла (емір СіракузСиракуз)|Абдаллою]].
 
Обставинами скористалися візантійці. У [[1040]] році до мурів СіракузСиракуз підступило імператорське військо під командуванням [[Георгій Маніяк|Георгія Маніяка]]. В його лавах, окрім греків, були й нормани на чолі з майбутнім королем [[Норвегія|Норвегії]] [[Гаральд Суворий|Гаральдом]] і князем [[Салерно]] [[Гвемар IV (князь Салерно )|Гвемаром IV]]. У битві біля [[Тройна|Тройні]] Абдалла зазнав поразки і був вбитий тоді ще маловідомим [[Вільгельм I (граф Апулії)|Вільгельмом Отвілем]]. СіракузиСиракузи дісталися візантійцям. Мощі Святої Лукії вивезли до Константинополя. На південному мисі Ортигії Маніяк звів цитадель, що згодом отримала назву «[[Кастелло Маньяче|замку Маніяка]]». Невдовзі, щоправда, нормани розсварилися з візантійським командувачем і залишили Сицилію. Сам Маніяк образив командувача флотом Стефана, одруженого на сестрі імператора. Той розповів василевсу про наміри Маніяка зрадити імперію. Маніяка одразу ж відкликали до Константинополя і та кинули до в'язниці. Після від'їзду Маніяка араби швидко повернули собі СіракузиСиракузи.
 
Новим еміром СіракузСиракуз став [[Ібн ат-Тімна]]. Його правління стало часом найвищого піднесення мусульманських СіракузСиракуз. Саме за цієї доби в місті жив поет [[Ібн Хамдіс]].
 
У [[1060]]&nbsp;р. від Ібн ат-Тімна втекла дружина. Вона сховалася у брата, володаря [[Енна|Енни]] [[Ібн аль-Гавас]]а. Кинутий чоловік зажадав її повернення, взяв Енну в облогу, але був наголову розбитий своїм [[шурин]]ом. У лютому [[1061]]&nbsp;р. ображений емір вирушив до [[Калабрія|Калабрії]], де зустрівся із [[Рожер I Сицилійський|Рожером Отвілем]] та закликав його разом воювати проти Ібн аль-Гаваса. У разі успіху Ібн ат-Тімна зобов'язався визнати верховну владу Рожера над Сицилією. Норманни і справді розпочали завоювання острова, володіння Ібн ат-Тімни були навіть розширені, але зрештою емір потрапив у пастку і був убитий. Розпочалася міжусобна війна і владу над СіракузамиСиракузами здобув [[Бенаврет|Ібн аль-Варді]] (у західних джерелах&nbsp;— [[Бенарвет]]).
 
=== Від нормандців до Штауфенів ===
У [[1076]]&nbsp;р. СіракузиСиракузи намагався захопити зять Рожера&nbsp;— [[Гуго з Джерсі]], але він був розбитий Бенарветом. У [[1085]]&nbsp;р. вже сам Бенарвет напав на калабрійске місто [[Нікотера|Нікотеро]], розорив місцевий жіночий монастир і полонив черниць. Відповіддю став похід Рожера Отвіля із флотом на СіракузиСиракузи. З суходолу місто було блоковане [[Жордан Отвіль|Жорданом Отвілем]]. Зав'язалася морська битва, проте з'ясувалося, що норманські [[арбалет]]ники стріляють з більшої відстані і з більшою точністю, ніж арабські [[лук|лучники]]. Бенарвет спробував переламати хід битви, взявши корабель Рожера на [[абордаж]], але був важко поранений і потонув при спробі перестрибнути на борт норманського корабля. Арабські моряки були дезорганізовані і майже повністю перебиті норманами. У вересні [[1085]] року СіракузиСиракузи відкрили ворота Рожеру. Місто було віддано в лен Жордану.
 
[[Файл:Ortigia, palazzo montalto 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Палаццо Монтальто]]
Нові володарі відновили кафедральний собор СіракузСиракуз і побудували інші церкви. Проте місто втратило колишній блиск та роль центру середземноморської торгівлі і культурного обміну, кількість мешканців різко скоротилася.
 
Скориставшись міжусобицями в Сицилійському королівстві, острів намагався прибрати до своїх рук імператор [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] [[Фрідріх I Барбаросса]]. У [[1162]] році він уклав задля цього союз з [[Генуезька республіка|Генуезькою республікою]], пообіцявши їй в обмін на допомогу віддати у володіння СіракузиСиракузи. Договір був підтверджений і сином Фрідріха I [[Генріх VI (імператор Священної Римської імперії)|Генріхом VI]], який однак не поспішав його виконувати, оскільки розглядав Сицилійське королівство як «посаг» своєї дружини Констанції&nbsp;— останньої представниці династії Отвілів. Зрештою до СіракузСиракуз увійшла імператорська армія і місто увійшло до особистих володінь імператора.
 
Після смерті Генріха VI королем Сицилії став його малолітній син [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріх]]. Скориставшись малолітством монарха, [[1202]] року СіракузиСиракузи захопили з [[Пізанська республіка|пізанці]] на чолі з [[Раньєрі ді Манента]]. У [[1204]] році місто несподівано атакувала генуезька ескадра під командуванням [[Аламанно де Коста]], що прямувала до Крита. Пізанські кораблі були знищені і після шестиденної облоги СіракузиСиракузи капітулювали. Місто було оголошено володінням Генуї, а да Коста навіть називав себе «князем СіракузСиракуз».
 
У [[1212]] році німецькі князі обрали Фрідріха Сицилійського імператором Священної Римської імперії під ім'ям Фрідріха II. Молодий імператор став повертати собі законні володіння, і в [[1220]] році відвоював СіракузиСиракузи. Місто він оголосив «найвірнішим». За наказом монарха придворний архітектор [[Рікардо да Лентіні]] перебудував цитадель ([[кастелло Маньяче]]), єпископський палац і звів [[палац Белломо]].
 
=== Анжуйське «інтермеццо». СіракузиСиракузи під арагонською владою ===
Фрідріх II втягнувся у запеклу боротьбу із папським Римом, який натомість підтримав претензії на сицилійський престол [[Карл I Анжуйський|Карла Анжуйського]]. Серед інших міст острова СіракузиСиракузи опинилися під його владою у [[1268]] році. Але правління Анжуйської династії було недовгим. Під час «[[Сицилійська вечірня|Сицилійської вечірні]]» ([[1282]]) року мешканці СіракузСиракуз стали на бік інших претендентів на сицилійський престол&nbsp;— арагонців. Тож коли представники Арагонського дому взяли гору, на знак вдячності за підтримку місту був даровані значні привілеї.
 
У [[1302]] році Сицилія була перетворена на королівство Тринакрію. Її володар&nbsp;— Федеріго II одружився з Елеонорою Анжуйською і віддав їй СіракузиСиракузи як весільний подарунок. Місто перетворилося на центр так званої ‘’[[Camera Reginale]]’’&nbsp;— особистих володінь сицилійських королев. У [[1321]] році в СіракузахСиракузах збирався сицилійський парламент.
 
У місті будували розкішні палаци представники знатних родин, які влаштувалися на Сицилії,&nbsp;— Абела, К'ярамонте, Нава, Монтальто.
 
У [[1492]] році з міста вигнали євреїв, що до цього населяли квартал [[Джудекка (квартал СіракузСиракуз)|Джудекка]].
 
=== Барокова доба. СіракузиСиракузи за часів Рисорджименто ===
У [[1527]] році за наказом Карла V починається повна перебудова мурів та фортечних споруд СіракузСиракуз. У [[1538]] році була остаточно ліквідована ‘’Camera Reginale’’ і місто було підпорядковано безпосередньо уряду. Місто постраждало від землетрусів, що сталися в [[1542]] і [[1693]] роках. Під час першого була зруйнована дзвіниця собору і фортеця Маріет. Після другого у відродженому місті зводять будівлі в стилі [[сицилійське бароко|сицилійського бароко]], що характерно для всіх міст острова.
 
У [[1704]] році потужний вибух, викликаний ударом блискавки, мало не знищив кастелло Маньяче. В [[1729]] році СіракузиСиракузи пережили епідемію чуми.
 
У [[1837]] році, після епідемії холери, мешканці СіракузСиракуз підняли повстання проти Неаполітанських Бурбонів, що правили в королівстві Обох Сицилій. Як покарання король [[Фердинанд II (король Обох Сицилій)|Фердинанд II]] (1830–1859) переніс столицю провінції з СіракузСиракуз до [[Ното]]. А це лише посилило обурення, тож коли на Сицилії в [[1848]] році спалахнула революція, СіракузиСиракузи підтримали її одними з перших.
 
Після об'єднання Італії в [[1865]] році СіракузамСиракузам повернули статус столиці провінції. У [[1870]] були знесені міські мури і побудовано міст, що з'єднав Ортигію з узбережжям. Наступного року була відкрита залізниця.
 
== Персоналії ==
* Близько [[287 до н. е.|287&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] в СіракузахСиракузах народився один з найвидатніших вчених античності, грецький математик і фізик [[Архімед]].
* [[Теокріт]]&nbsp;— давньогрецький поет, один з найвидатніших представників літератури раннього [[еллінізм]]у.
 
== Див. також ==
* [[Список сіракузькихСиракузьких тиранів]]
* [[СіракузаСиракуза]]
 
== Примітки ==