Сиракузи: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
{{Otheruses|
{{Об'єкт Світової спадщини
| назва = Античні
| назва(офіційна-WHS) = ''Syracuse and the Rocky Necropolis of Pantalica''
| зображення = Theatre at Syracuse, Sicily.jpg
| підпис зображення = Грецький театр
| країна = {{ITA}}
| тип = Культурний
Рядок 21:
}}
'''
== Історія ==
=== Перші поселенці ===
Сліди людського життя в районі
Міфи зберегли розповіді мандрівників з [[Мінойська цивілізація|мінойського Криту]] і [[Мікенська цивілізація|мікенської Греції]], що згадували про племена [[сікани|сіканів]] та їхніх ватажків, яких вони іменували царями. Ці розповіді підтверджуються й археологічними знахідками. На думку деяких дослідників сікани були далекими родичами [[ібери|іберів]] та [[лігури|лігурів]]. Під час навали «[[народи моря|народів моря]]» на Сицилію прибули нові переселенці, зокрема [[сікули]].
[[Файл:Ortigia, fonte aretusa 03.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Джерело Аретуза (сучасний вигляд)]]
Власне, першим відомим поселенням на острові [[Ортіджія|Ортигія]] було селище сікулів. Розташоване було воно на пагорбі над джерелом Аретуза. Місцевий ринок мав назву ''
З часом на південному сході Сицилії виникла [[Іблейська держава]] зі столицею в [[Ібла|Іблі]] (сучасній [[Панталіка|Панталіці]]). Разом з іншими сикульскими поселеннями до її складу увійшла і Ортигія.
Матеріали розкопаних на острові сікульських могильників свідчать про наявність контактів тубільців з грецькими торговцями з Евбеї<ref>Boardman J. The Greek Overseas. London, 1980, с.172</ref>.
===
У [[733 до н. е.|733 році до н. е.]] сікулів з Ортигії вигнали грецькі колоністи — [[коринф]]яни, до яких, можливо, приєдналися вихідці з [[Аргос]]у. Один з ойкістів, Архій, принаймні, був нащадком аргоських [[Геракліди|Гераклідів]]. В районі мису [[Зефіріон]], до колоністів приєдналися ще й [[Мегара|мегаряни]]<ref>[[Страбон]]. Географія, I, 2, 4</ref>. Колонія отримала назву '''
Становище
У [[649 до н. е.|649 р. до н. е.]] між двома угрупованнями в середовищі гаморів виник конфлікт — легенда стверджує, що приводом для нього стали ревнощі молодиків з різних родин. Рід [[Мілетіди|Мілетідів]] зазнав поразки і змушений був залишити місто, перебравшись до [[Гімера|Гімери]], заснованої у [[648 до н. е.|648 р. до н. е.]] вихідцями з [[Занкла|Занкли]] і [[Міли|Міл]]<ref>[[Фукідід]], VI, 5, 1</ref>. Сам стан гаморів внаслідок перевороту втратив замкнений характер, а до участі в народних зборах були допущені й інші вільні громадяни. Проте загалом аристократичний устрій міської громаді зберігся. Не дивно, що саме в
Саме в цей час з'явилися нові
Зростання чисельності мешканців міста відбувалося насамперед за рахунок переселенців, які не мали громадянських прав. Саме ці переселенці і сформували
=== Перша «демократична революція» і тиранія Діноменідів ===
[[Файл:0778 - Siracusa - Duomo - Navata destra - Foto Giovanni Dall'Orto - 22-May-2008.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Колони храму Афіни, зведеного Гелоном]]
На початку [[5 століття до н. е.|V ст. до н. е.]] спалахнула війна між
Гелон значно розширив межі
Гелон прагнув об'єднати грецькі міста для боротьби з зовнішніми ворогами, жваво відгукнувся на заклик створити союз для боротьби з персами, допоміг [[Акрагант]]у у війні з карфагенянами, що завершилася блискучою перемогою під [[Гімера|Гімерою]] ([[480 до н. е.|480 р. до н. е.]]) На честь цієї перемоги
Після смерті Гелона владу успадкував його брат [[Гієрон I|Гієрон]]. Гієрон виявся суворим володарем, який однак дбав про подальше розширення
У [[472 до н. е.|472 р. до н. е.]] Гієрон переміг правителя Акраганта [[Фрасідей|Фрасідея]] і встановив у цьому місті дружню для
Гієрон підтримував науки і мистецтва. За його наказом архітектором [[Дамокоп]]ом в
Після смерті Гієрона у [[466 до н. е.|466 р. до н. е.]] владу успадкував його молодший брат [[Фрасибул (тиран
Для свого захисту Фрасибул створив загін найманців, який протиставив громадянському ополченню. Обурені
=== Доба «другої демократії». Протистояння з Афінами ===
В
У [[453 до н. е.|453]]-[[452 до н. е.|452 рр. до н. е.]]
Щоправда війни з Леонтинами, Катаною та Наксосом затягнулися. Ті звернулися за допомогою до [[Стародавні Афіни|Афін]], які одразу ж «відгукнулися». У [[427 до н. е.|427 році до н. е.]] афінський флот з'явився біля сицилійських берегів. У [[424 до н. е.|424 році до н. е.]] у Гелі були скликані збори представників усіх грецьких міст Сицилії, на якому
Успіх зборів у Гелі був у багато пов'язаний з посиленням в самих
B [[415 до н. е.|415 р. до н. е.]] афіняни і справді знайшли новий привід для втручання — «відгукнулися» на запрошення жителів [[Сегеста|Сегести]] допомогти їм у війні проти [[Селінунт]]а, підтриманого
Помилкою афінян вочевидь стало те, що замість швидкого удару Нікій обрав вичікувальну тактику. Затримка дозволила Сиракузам послати за допомогою до [[Спарта|Спарти]], яка надіслали до Сицилії сильне військо на чолі з [[Гіліпп]]ом. Об'єднавши свої сили з
Прибуття з Афін підкріплень під командуванням [[Демосфен (воєначальник)|Демосфена]]<ref>[[Фукідід]], VII, 42</ref> афінянам не допомогло. Після тривалих коливань стратегами було ухвалене рішення відступати, однак [[27 серпня]] [[413 до н. е.|413 року до н. е.]] сталося [[місячне затемнення]], яке вони сприйняли як погану прикмету. З відступом вирішено було почекати. Ця затримка дорого коштувала афінянам. У морській битві афінський флот був повністю розбитий, залишки війська почали відступ вглиб острова з надією дістатися до позицій союзників. Однак
=== Гермократова смута ===
Перемога над афінянами зміцнила, однак, позиції не іппіеїв, а демагогів. У [[412 до н. е.|412 р. до н. е.]] ватажок
Тим часом в суперечку Сегести і Селінунта втрутилися карфагеняни. В [[409 до н. е.|409 р. до н. е.]] величезне карфагенське військо на чолі з [[Ганнібал (син Гісгона)|Ганнібалом]] десантувалося в Сицилії<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 43-44</ref>.
У цей час у Сицилії з'явився Гермократ. До свого загону він приєднав близько тисячі гімерян і вирушив на
=== Тиранія Діонісія ===
У [[406 до н. е.|406 р. до н. е.]] карфагеняни почали чергове вторгнення до Сицилії. Їхній новий командувач [[Гімількон (карфагенський полководець)|Гімількон]] взяв в облогу Акрагант.
=== Римська доба ===
У [[212 до н. е.|212 році до нашої ери]] під час оборони
[[Файл:Siracusa, neapolis, catacombe di san giovanni 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Катакомби Святого Іоанна в Неаполісі]]
Втративши самостійність, а згодом — і вплив,
Християнство в місті поширилося зусиллями [[Святий Павло|Святого Павла]] та [[Святий Марціан|Святого Марціана]], першого єпископа
У [[440]] році місто захопили [[вандали]] і разом з усією Сицилією
[[31 грудня]] [[535]] року [[Велізарій]] встановив над містом [[Візантійська імперія|візантійську]] владу. У [[663]]–[[668]] роках
Із здобуттям [[Арабський халіфат|мусульманами]] острова [[Пантелерія]] ([[700]]),
У [[826]] році командувач візантійського флоту на Сицилії [[Евфемій]] силою змусив місцеву черницю вийти за нього заміж. Імператор [[Михаїл II Травл]] надіслав до
=== Під владою мусульман. Спроба візантійської «реконкісти» ===
Араби захопили
Обставинами скористалися візантійці. У [[1040]] році до мурів
Новим еміром
У [[1060]] р. від Ібн ат-Тімна втекла дружина. Вона сховалася у брата, володаря [[Енна|Енни]] [[Ібн аль-Гавас]]а. Кинутий чоловік зажадав її повернення, взяв Енну в облогу, але був наголову розбитий своїм [[шурин]]ом. У лютому [[1061]] р. ображений емір вирушив до [[Калабрія|Калабрії]], де зустрівся із [[Рожер I Сицилійський|Рожером Отвілем]] та закликав його разом воювати проти Ібн аль-Гаваса. У разі успіху Ібн ат-Тімна зобов'язався визнати верховну владу Рожера над Сицилією. Норманни і справді розпочали завоювання острова, володіння Ібн ат-Тімни були навіть розширені, але зрештою емір потрапив у пастку і був убитий. Розпочалася міжусобна війна і владу над
=== Від нормандців до Штауфенів ===
У [[1076]] р.
[[Файл:Ortigia, palazzo montalto 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Палаццо Монтальто]]
Нові володарі відновили кафедральний собор
Скориставшись міжусобицями в Сицилійському королівстві, острів намагався прибрати до своїх рук імператор [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] [[Фрідріх I Барбаросса]]. У [[1162]] році він уклав задля цього союз з [[Генуезька республіка|Генуезькою республікою]], пообіцявши їй в обмін на допомогу віддати у володіння
Після смерті Генріха VI королем Сицилії став його малолітній син [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріх]]. Скориставшись малолітством монарха, [[1202]] року
У [[1212]] році німецькі князі обрали Фрідріха Сицилійського імператором Священної Римської імперії під ім'ям Фрідріха II. Молодий імператор став повертати собі законні володіння, і в [[1220]] році відвоював
=== Анжуйське «інтермеццо».
Фрідріх II втягнувся у запеклу боротьбу із папським Римом, який натомість підтримав претензії на сицилійський престол [[Карл I Анжуйський|Карла Анжуйського]]. Серед інших міст острова
У [[1302]] році Сицилія була перетворена на королівство Тринакрію. Її володар — Федеріго II одружився з Елеонорою Анжуйською і віддав їй
У місті будували розкішні палаци представники знатних родин, які влаштувалися на Сицилії, — Абела, К'ярамонте, Нава, Монтальто.
У [[1492]] році з міста вигнали євреїв, що до цього населяли квартал [[Джудекка (квартал
=== Барокова доба.
У [[1527]] році за наказом Карла V починається повна перебудова мурів та фортечних споруд
У [[1704]] році потужний вибух, викликаний ударом блискавки, мало не знищив кастелло Маньяче. В [[1729]] році
У [[1837]] році, після епідемії холери, мешканці
Після об'єднання Італії в [[1865]] році
== Персоналії ==
* Близько [[287 до н. е.|287 р. до н. е.]] в
* [[Теокріт]] — давньогрецький поет, один з найвидатніших представників літератури раннього [[еллінізм]]у.
== Див. також ==
* [[Список
* [[
== Примітки ==
|