Куренівська трагедія: відмінності між версіями

[[228 грудняберезня]] [[19521950]] року (зарішенням іншими№ 582 даними(повторно —[[2 щегрудня]] [[19501952]] року) виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин яр відходами виробництва Петровських[[Петрівські цеглянихцегельні|Петрівських цегельних заводів]], розташованих поблизу, на [[Сирецька вулиця|Сирецькій вулиці]], 33. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді [[Пульпа (техніка)|пульпи]] по трубах відводилися у відроги Бабиного яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема до відрогу № 3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис. м³. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.

Було повністю знесено Копилівський цвинтар, дитячий садок, затоплено територію [[Спартак (стадіон, Київ)|стадіону «Спартак»]], міської лікарні №&nbsp;15 і пологового будинку, частинулікарні вулицьімені [[КирилівськаПавлова, вулицяекспериментального (Київ)|Фрунзе]]заводу «Укрпромконструктор», рейкозварювального заводу Південно-Західної залізниці (тепер на місці останнього&nbsp;— [[НовокостянтинівськаКуренівський вулиця|Новокостянтинівськоїпарк]]), інизки Кожевенногоінших провулка,підприємств ата такожустанов. вулиціЗагалом Лугову-Станційну,площа [[Вулицязатоплення Олексіясклала Терьохіна|Троїцько-Кирилівську]]9 ітисяч кв. метрів <ref> [[Тульчинськаhttp://kiev.unian.ua/620815-kurenivska-tragediya-vichniy-dokir-ta-pamyat.html вулицяОлена (Київ)|ТульчинськуГригор'єва. Куренівська трагедія. Вічний докір та пам'ять]] </ref>.

Влада довгий час приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій [[цензура|цензурі]], багатьох[[13 березня]] в Києві було вимкнено міжміський і міжнародний зв'язок. Попри це, вже по обіді того ж дня про подію повідомили [[ворожі голоси|західні радіостанції]], що мовили на СРСР. Офіційне повідомлення про катастрофу по державному Українському радіо було передано лише [[16 березня]] {{sfn|Куренівська трагедія|2012|с=92, 93}}.

Багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві (на Байковому, Лук'янівському, Куренівському, у Берківцях) та за його межами (у Пущі-Водиці та Горенці), вказуючи в документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою в товщі затверділої пульпи. У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: «У районі аварії загинуло 145 чоловік». Нині точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика [[Анісімов Олександр Леонідович|Олександра Анісімова]], це приблизно 1,5 тис. осіб. На сьогодні, завдяки кропіткійкопіткій праці [[Брамський Казимир Антонович|Брамського Казимира Антоновича]] та [[Лівінська Лідія Архипівна|Лівінської Лідії Архипівни]], ми маємо точні дані лише по [[Подільське трамвайне депо#Список загиблих на робочих місцях електротранспортників під час Куренівської трагедії 1961 року|загиблих на робочих місцях електротранспортниках трамвайного депо]]<ref name="Kuren"/>.

Незадовго[[20 жовтня]] [[1963]], незадовго до завершення слідства, що тривало близько 2,5 року, раптово померпішов із життя (за офіційною версією, помер від інфаркту, за чутками&nbsp;——застрелився<ref>''Нахманович відВиталий''. інфаркту[http://www.kby.kiev.ua/komitet/ru/history/art00011.html Последняя жертва Бабьего Яра] // Комитет «Бабий Яр». {{ref-ru}}</ref>) голова міськвиконкому [[Давидов Олексій Йосипович|О.Й.Давидов]], який у [[19521950]] році підписав рішення про початок скидання пульпи до [[Бабин Яр|Бабиного яру]].