|
'''Аше́льська культу́ра''' — культура ранньої стадії [[палеоліт]]у. Назва походить від [[Сент-Ашель]], передмістя [[Ам'єн]]а на р. [[Сомма (річка)|Соммі]] у північній [[Франція|Франції]], де були виявлені кам'яні рубила овальної, круглої та витягнутої форм, а також дрібні знаряддя з крем'яних відщепів. Носіями Ашельської культури були різні [[архантроп]]и ([[Homo erectus pekinensis|сінантроп]], [[гейдельберзька людина]] та ін.). Вони жили первісним [[стадо]]м у [[печера]]х та захищених місцях річкових долин, займались [[збиральництво]]м, [[полювання]]м, користувались вогнем. Ашельська культура поширена у [[Східна Європа|Східній]] і [[Західна Європа|Західній Європі]], трапляються знахідки в [[Азія|Азії]] та [[Африка|Африці]].
Стоянки ашельської культури виявлені у [[Вірменія|Вірменії]] і [[Абхазія|Абхазії]], [[Південна Осетія|Південній Осетії]] та в Україні. В Україні найбільш відома печерна стоянка [[Киїк-Коба]].
На початку ашельскої епохи в окремих районах Африки ще доживали свій вік останні масивні австралопітеки , але творцями і першими носіями нових традицій обробки каменю були не вони, а архантропи ( H. ergaster і H. erectus ), чиї кісткові залишки часто залягають в близькому сусідстві з рубилами і кліверами . Така картина була зафіксована на ряді пам'яток Східної ( Мала Кунтуре , Олдувай та ін . ) , Північної ( Терніфін і ін.) І Південної ( Сварткранс ) Африки, і вона типова для першої половини ашелю . Однак у більш пізній час в Африці предмети ашельської індустрії виявляються пов'язаними вже не з архантропами , а з палеоантропами (наприклад, на таких місцях , як Бодо , Ндуту та ін . ) які, хоча і відрізнялися від своїх попередників в анатомічному відношенні, виготовляли протягом тривалого періоду, загалом, ті ж знаряддя і вели подібний спосіб життя.
{{Палеоліт}}
== Історія дослідження ==
Типовою репрезентативною місцевістю Ашельської культури є Сан-Ашель на околицях Ам’єнуАм'єну, центрального населеного пункту департаменту Сомма в Пікардії. Там у 1859 році були знайдені артефакти цієї культури.
Вважається, що першим припущення щодо давнього віку знайдених сокир висловив англійський дослідник Джон Фрер. У 1797 році він надіслав два зразки Королівській академії мистецтв у Лондоні з селища Гоксен у графстві Саффолк. Він віднайшов їх разом з кістками вимерлих тварин у доісторичному озерному заглибленні та дійшов висновку, що сокири були створені людьми, які «не знали металів» і жили «в дуже давні часи, ще до становлення світу в його теперішньому вигляді». Проте ідеї Фрера були відкинуті його сучасниками, які притримувалися тих поглядів на еволюцію людини, що передували теорії Дарвіна.
Згодом французький археолог Жак Буше де Кревкер де Перт (проводив дослідження у 1836-18461836—1846 роках) віднайшов нові екземпляри сокир та закам’янілихзакам'янілих кісток тварин на терасах ріки Сомми поблизу Аббевіля на півночі Франції. Його припущення теж відкидалися колегами, аж доки один з найзапекліших опонентів де Перта, доктор Марсель Жером РіҐолло, не віднайшов більше зразків біля Сан-Ашеля. Після досліджень геолога Джозефа Пествіча у Аббевілі та Сан-Ашелі попередні припущення щодо належності знайдених предметів до давньої епохи нарешті підтвердились.
У 1872 році французький археолог та антрополог Луї Лоран Ґабріель де Мортільє написав про належність знайдених сокир до культури Сан-Ашель. У 1925 році культура стала зватися Ашельською.
== Предмети праці ашельскої культури ==
Приблизно 1,6-1,5 млн. років тому до артефактів , характерними для олдувайскої епохи, починають додаватися , поступово змінюючи їх , нові типи виробів, найбільш помітними серед яких є великі , оброблені з обох боків по всій поверхні знаряддя з загостреним кінцем - — рубила . Їх поява , власне, і знаменує собою для археологів початок ашельскої епохи. Найдавніші знахідки, що зараховують до цієї епохи , є в
Пенінджі (Танзанія ) і Карарі (Кенія) , лише трохи поступаються їм у віці рубила та інші вироби з ряду інших пам'яток Східної Африки ( Гадеб , Мала Кунтуре та ін . ) .
У Південній Африці, в печері Штеркфонтейн знайдено комплекс з кількома грубими біфасами, які в тому числі і нагадують рубила, датуються часом від 1,7 до 1,4 млн . років тому, але чи можна визначати цю індустрію як ашельску , неясно. Ашельські рубила та інші великі двосторонньо оброблені знаряддя (іноді їх всі разом позначають збірним терміном «" біфаси » ") являють собою логічний розвиток попередніх олдувайских форм виробів, насамперед - — чопперів .
Рубила можуть мати ті ж контури , що і чопери, але, на відміну від останніх, вони оброблені цілком по
обох поверхнях і лише іноді загостренною ретушшю або більш грубою оббивкою кінця протиставлений обушок ( «" п'ята » "), покритий кіркою. Рубила бувають списоподібної , серцеподібної , мигдалеподібної та інших форм , краї їх , якщо дивитися в профіль, зазвичай мають звивисті обриси . Всупереч своїй назві , рубила
служили не тільки для рубки, а й для різання, теслярства та інших операцій . Це були багатофункціональні знаряддя , що використовувалися людьми для різних цілей і в самих різних ситуаціях.
Однією з важливих функцій найдавніших рубил була обробка дерева , про що свідчать , зокрема, матеріали вже згадуваного місцезнаходження Пеніндж . Вивчення слідів зносу на робочих краях біфасів з цього пам'ятника дозволило виявити найдрібніші скам'янілі частинки деревного походження - — так звані фітоліти , - — які залишилися на знаряддях після їх використання .
Цікаво, що , як давно вже було відмічено багатьма археологами, ашельські рубила часто мають набагато більш досконалу форму, ніж це необхідно для виконання їхніх фізичних функцій . У зв'язку з цим навіть висловлювалося припущення, що «" симетрія і досконалість обробки деяких з ранніх ашельських місцезнаходжень рубил , що виходять , безумовно, за рамки основних утилітарних потреб, можуть відображати перший прояв естетичного сприйняття форми »".
Іншим типом біфасів , характерним для ашелю і невідомим в попередню епоху , є клівер . Клівер часто виготовляли на великих відщепах. Від рубил їх відрізняє , насамперед, широкий робочий кінець , який не має додаткової обробки. наявність такого кінця надає Клівер сокироподібну в цілому форму. Решта поверхні виробів оббита, краї можуть бути оформлені ретушшю . Як і рубила, клівер могли використовуватися для виконання декількох видів роботи . Зокрема, вони застосовувалися для різних операцій, пов'язаних з обробленням туш тварин. Чопери також продовжують зустрічатися на багатьох ашельських місцезнаходженнях памяток , особливо на найдавніших .
У порівнянні з олдувайським періодом , в ашелі стає більше знарядь на сколах . Форми останніх часто випадкові і вторинна обробка , як правило, зачіпає лише незначні
ділянки, не змінюючи істотно первинних обрисів виробів, але іноді зустрічаються вже деякі чітко виражені типи. Зокрема, з'являються справжні скребла - — відщепи з
довгим ретельно ретушованим робочим краєм (одним або декількома ), а також ножі, у яких, окрім леза , є і зручний для захоплення рукою обушок , природний або створений крутою ( прямовисною ) ретушшю . Ашельські нуклеуси , призначені для отримання відщепів , набувають досить специфічний вигляд і, як правило, легко відрізняються від знарядь . Починаючи з ашелю , основним видом сировини для виготовлення кам'яних знарядь в більшості регіонів стає кремінь, який зберігає своє значення протягом усього палеоліту.
До ашельського часу відносяться перші достовірні свідчення існування дерев'яних виробів. У числі знахідок такого роду - — фрагменти копій з Амброне (Іспанія) і Клектонон-Сі (Англія ), а також явно оброблена людиною дерев'яна річ зі стоянки Джіср Бенот Яків (Ізраїль) . У Каламбо Фоллз в Замбії серед уламків дерева було виявлено кийок, який імовірно зробили і використовували гомініди . Особливо цікаві ялинові списи та інші дерев'яні знаряддя , виявлені нещодавно на нижньопалеолітичній стоянці Шенінген в Німеччині . Добре збережені в торфяних відкладеннях списи, виготовлені за одним стандартом, мають ретельно загострені кінці і приблизно однакову довжину (близько або трохи більше 2 метрів у цілих екземплярів) . Геологічні умови залягання знахідок не залишають сумнівів у тому , що вік їх складає не менше 300 тисяч років.
Поряд з каменем та деревом, в ашелі для виготовлення знарядь використовували також кістку. На деяких пам'ятках цієї доби кістяні вироби зустрічаються у досить великих кількостях. При цьому, однак, вони майже завжди є незначно модифікованими предметами, або знаряддями, морфологічно ідентичні кам'яним і виготовлені, як і останні, за допомогою оббивки і ретуші. Крім того, дуже часто кістки використовувалися як знарядь і без всякої додаткової обробки.
Протягом тривалого періоду свого існування, що розтягнувся більш ніж на мільйон років, ашельський збройний набір, не зазнав значних змін . І для ранніх, і для пізніх ашельських пам'яток характерні в основному одні й ті ж типи виробів, виготовлених із використанням східних методів . Лише в самому кінці розглянутої епохи в кам'яних індустріях окремих регіонів з'являються нові своєрідні риси, які свідчать про початок періоду змін в культурі. Деякі з цих індустрій розглядають як перехідні між нижнім і середнім палеолітом і позначають особливими термінами. Так, наприклад, ябрудьєн на Близькому Сході відрізняється від класичного ашелю , насамперед , великою кількістю масивних скребел специфічного вигляду , або сангоан в Африці на південь від Сахари , що виділяється завдяки присутності в інвентарі пам'яток так званих пік ( подовжених біфасів з трикутними або чотирикутними перетинами ) і ряду інших форм, не властивих для місцевого ашелю.
== Джерела ==
* {{УРЕ}}
* ''Вишняцький Л. Б.'', "«Введение в предисторию"» 5.2.Дальнейшее развитие культуры в нижнем и среднем палеолите.
{{без джерел}}
[[Категорія:Палеоліт Європи]]
[[Категорія:Археологічні культури Європи]]
|
