Вікіпедія

Мартинович Порфирій Денисович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 021 редагування
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 31:
Народився 25 лютого 1856 року в с. Стрюківці [[Костянтиноградський повіт|Костянтиноградського повіту]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]] (тепер [[Красноградський район]] Харківської області) в родині земського службовця. Його батько — Денис Іванович Мартинович — походив зі священицької родини, працював службовцем Полтавської консисторії, а згодом — Костянтиноградського земського суду. Мати — Аграфена Кирилівна Ольшанська — походила з родини стрюківського диякона. Крім Порфирія, у родині Мартиновичів було шестеро дітей. Дитинство і більшу частину життя Порфирій Мартинович провів у м. Костянтинограді (тепер м. Красноград).
 
1866–18671866—1867 рр. Порфирій навчається у Костянтиноградському пансіоні.
[[FileФайл:Martynovitch.JPG|thumb|Меморіальна дошка в Харкові]]
1867–18691867—1869 рр. — навчання у Першій харківській класичній гімназії. Завдяки кропіткій роботі гімназійних викладачів Гаврила Івановича Нестеренка, Павла Петровича Герасименка у хлопця було розвинуто природній потяг до мистецтва, малювання. Навчаючись у Першій класичні й гімназії П.Мартинович бере уроки малярства у визначних харківських художників — Дометія Йосиповича Ланевського та Дмитра Івановича Безперчого.
 
1869–18721869—1872 рр. — навчання у Харківській прогімназії (Третя харківська гімназія). П.Мартинович бере уроки малювання у художника Митрофана Феотистовича Плотнікова, який готує його до вступу в Петербурзьку Академію мистецтв.
 
1872–18731872—1873 рр. П.Мартинович навчається в Костянтиноградському повітовому (уїзному) училищі, після закінчення якого отримує диплом, що давав переваги при вступі у виші навчальні заклади.
 
<!--У 1873–1880 1873—1880&nbsp;рр. навчався у [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзькій академії мистецтв]], де вчився разом з художниками Сергієм Васильківським й Миколою Самокишем. Залишив по собі унікальні розвідки з історії кобзарства, численні малюнки з українського побуту кінця XIX&nbsp;— початку XX століття, заснував [[Красноградський краєзнавчий музей]].-->
1873 року Порфирій Мартинович на «відмінно» складає іспити і зараховується на перший курс Петербурзької Академії мистецтв. Навчається разом з українськими художниками С. Васильківським, М. Самокишем, О. Сластьоном. Користується опікою видатного російського живописця Івана Миколайовича Крамського, який допомагає молодому художнику у навчанні і побуті. Під час літніх вакацій (1874–18801874—1880&nbsp;рр.) П.Мартинович мандрує селами і містечками Полтавщини, Харківщини та Чернігівщини, збирає унікальні етнографічні матеріали, невтомно замальовує типи традиційного українського побуту, творить високохудожні роботи&nbsp;— портрети, картини, ескізи. До золотого фонду українського та світового мистецтва увійшли десятки унікальних робіт визначного художника. Серед них&nbsp;— «Кобзар Іван Кравченко (Крюковський) (1876), „Оксана Бурштримиха“ (1875), „Петро Тарасенко“ (1875), „Кобзар Тихон Магадин із села Бубни“ (1876), „Кобзар Хведір Гриценко (Холодний)“ (1875), Чумак Мигаль з Вереміївки» (1880), «Голова дівчини» (1877), ілюстрації до народних пісень, до думи «Про трьох братів Озівських» (1876), до книги І.Котляревського «Енеїда» (1873–18741873—1874) та інші.
 
У 20-70-х рр. XX &nbsp;ст. повні соціального значення й естетичного наповнення роботи П.Мартиновича: «Казенка» (1879), «У волосного пристава» (1879), «Баби печуть хліб» (1877–18801877—1880) входили до переліку обов'язкових до вивчення творів в середніх і вищих навчальних художніх закладах.
 
1877 року за визначні успіхи в малярстві Порфирій Мартинович отримав велику срібну медаль Петербурзької академії мистецтв.
Рядок 56:
Як дослідник народної творчості П.Мартинович створює свій особливий т.зв. «емпатичний» метод збору й опрацювання фольклорного матеріалу, а також пропонує авторську методику лабораторного відтворення і природної реконструкції традиційної культурної спадщини у сучасну пору.
 
Записи Порфирія Мартиновича 1873–19331873—1933&nbsp;рр. на сьогодні лишаються авторитетними першоджерелами для багатьох дослідників традиційної культури світу й складають важливу частину рукописного фонду Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України, де вони нині зберігаються.
 
Деякі з фольклорних матеріалів Порфирія Мартиновича публікувалися на сторінках науково-популярного часопису «Киевская старина». У 1906 році виходить друком видання «Українські записи Порфирія Мартиновича», яке згодом було перевидане (Харків, 1922).
Рядок 62:
1922&nbsp;р. Порфирій Мартинович стає ініціатором і одним із організаторів Красноградського краєзнавчого музею, для якого передав свою народознавчу колекцію і частину своїх художніх робіт.
 
У 1922–19331922—1933&nbsp;рр. П. Мартинович працює науковим співробітником Красноградського краєзнавчого музею.
 
В 1930 році Харківський державний музей українського мистецтва (нині Харківський художній музей) організував виставку художніх робіт Порфирія Мартиновича. Ця виставка стала визначною культурною подією тодішнього культурного життя&nbsp;— адже на ній вперше експонувалося понад 150 робіт художника. Після закриття експозиції П.&nbsp;Д.&nbsp;Мартинович більшість своїх робіт подарував Харківському художньому музею.
Рядок 80:
== Твори ==
 
* Ілюстрації до поеми Івана Котляревського «Енеїда» (1873–18741873—1874).
* Картини «Казенка», «У волосного пристава» (обидві − 1879), «Баби печуть хліб» (1877–18801877—1880),
* Особливо вагомий внесок зробив П.&nbsp;Д.&nbsp;Мартинович у розвиток українського реалістичного портрета. На рубежі 1870-80-х рр. він виконав у с. Вереміївці на Полтавщині серію портретних зображень селян і селянок, чим продовжив традицію, започатковану ще в 1850-х рр. Л.&nbsp;М.&nbsp;Жемчужниковим&nbsp;— автором серії портретів селян і селянок Чернігівщини. Однак, якщо твори Л.&nbsp;М.&nbsp;Жемчужникова за своїм характером не виходять за рамки поширеного в ті часи етнографізму, то портрети П.&nbsp;Д.&nbsp;Мартиновича з етнографізмом мають уже значно менше спільного. Художник підкреслено аналітичного складу, вихований на принципах реалістичного мистецтва передвижників, П.&nbsp;Д.&nbsp;Мартинович основне своє завдання вбачав не в детальному виписуванні характерних рис типажу і одягу персонажів, а в створенні правдивих, соціально і психологічно окреслених образів селян, в глибокому розкритті їхнього внутрішнього світу.
Переважна більшість селянських портретів П.&nbsp;Д.&nbsp;Мартиновича вереміївського циклу&nbsp;— твори графічні. Однак є серед них і кілька живописних, олійних, зокрема «Портрет чумака Федора Мигаля» (1877) та «Портрет Олекси Бондаря» (1880).
Рядок 112:
* Сластьон, О. Мартинович. Спогади.&nbsp;— Харків: Рух, 1931&nbsp;— 173 с.;
* Таранушенко, С. А. П.&nbsp;Д.&nbsp;Мартинович.&nbsp;— К., 1958.&nbsp;— 56 с. ;
* Черемський, К.&nbsp;П.&nbsp;Шлях звичаю.&nbsp;— Х.:Глас, 2002.&nbsp;— С. 288–299288—299;
* ІМФЕ. Ф. 11-3, од. зб.94&nbsp;— С. 5;
* [http://savchook.com/books/martynovych-zapysy Мартинович П.&nbsp;Д.&nbsp;Українські записи].&nbsp;— Видавець Савчук О. О.&nbsp;— Харків, 2012.&nbsp;— 536 с.&nbsp;— Шевчук Т., Новійчук В. З епістолярної фольклористики 1920-х років (листування Порфирія Мартиновича з Михайлом та Катериною Грушевськими) // Народна творчість та етнографія.&nbsp;— 2006.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 16-26;
- Шевчук Т., Новійчук В. З епістолярної фольклористики 1920-х років (листування Порфирія Мартиновича з Михайлом та Катериною Грушевськими) // Народна творчість та етнографія. - 2006. - № 2. - С. 16-26;
 
{{bio-stub}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Мартинович_Порфирій_Денисович