Толпиго Кирило Борисович: відмінності між версіями

Закінчив фізико-математичний факультет [[Київський університет|Київського університету]] (1939), після чого вступив до [[Аспірантура|аспірантури]] [[Інститут фізики НАН України|Інституту фізики АН УРСР]]. Того ж року призваний в армію рядовим. У березні 1945 р. демобілізувався, поновився в аспірантурі. Захистив у 1949 році кандидатську дисертацію. З 1948  р. по 1959  р. працював старшим науковим співробітником [[Інститут фізики НАН України|Інституту фізики АН УРСР.]] З 1946  р. по 1959  р. викладав також у Київському університеті. З 1960  р. по 1966  р. завідувач кафедри теоретичної фізики фізичного факультету Київського університету, а також старший науковий співробітник у [[Інститут напівпровідників НАН України|Інституті напівпровідників АН УРСР]]. У 1962 р. здобув докторський ступінь без захисту дисертації, за сукупністю праць. Професор з 1963  р. Від 1966  р. до 1988  р. завідував теоретичним відділом [[Донецький фізико-технічний інститут імені О. О. Галкіна|Донецького фізико-технічного інституту]] АН УРСР. З 1988  р. по 1994  р. - — головний науковий співробітник цього інституту. У 1967  р. заснував кафедру теоретичної фізики на фізичному факультеті Донецького університету. Багато років працював професором цієї кафедри.

Автор понад 300 праць з [[теорія твердого тіла|теорії твердого тіла]], зокрема з динамічної теорії коливань [[кристалічна гратка|кристалічних граток,]] теорії зонних і локальних станів [[електрон]]ів у [[кристал]]ах, [[полярон]]ів і [[екситон]]ів, теорії кінетичних явищ у [[напівпровідник]]ах тощо. Уперше, в 1950  р., знайшов сумісні становища фотонів і оптичних фононів у кристалах, які були пізніше іменовані [[Поляритон|поляритонами]].

К.  Б.  Толпиго залишив активно-працюючу школу фізиків-теоретиків. Серед його учнів 40 кандидатів наук й 12 докторів наук.