Гаральд III Суворий: відмінності між версіями

'''Гаральд III Суворий''', або '''Гаральд Сміливий''' ({{lang-no|Harald Harðráði}}, Harald Hardråde) ([[1015]] — [[25 вересня]] [[1066]]) — норвезький король (1046–1066). Загинув ву бою при спробі завоювати англійський трон.

Народжений ву 1015, Гаральд був наймолодшим з трьох напівкровних братів короля [[Святий Олаф|Олафа II Святого]]. Коли Гаральду було 15, король Олаф був убитий, відстоюючи свій трон від претензій [[Канут Великий|Канута Великого]] в [[1030]] у Битві при Стиклестад. Гаральд брав участь ву битві і був поранений, після чого покинув Норвегію. Сформував військовий загін з тих, хто, як і він, був вимушений покинути країну в результаті смерті Олафа II. У [[1031]] Гаральд із загоном досяг Русі, де поступив на службу до [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]]. Як прийнято вважати, він брав участь ву кампанії Ярослава проти поляків і був спів-керівникомспівкерівником війська. Під час своїх перших відвідин Києва норвежець закохався в дочку Ярослава Мудрого [[Єлисавета Ярославна|Єлисавету Ярославну]]. Руська княжна відповіла Гарольдові, принцові, поетові й бардові, взаємністю. Але незговірливий батько, князь Ярослав Мудрий, погодився видати дочку за норвежця лише за умови, якщо той стане королем і прославиться лицарською звитягою. Довелося Гарольдові податися з нечисленною дружиною в мандри по світу. В цих мандрах він склав пісню про "«руську дівчину з золотою гривною, що помітує Гарольдом"»:

Через декілька років Гаральд з своїм загоном прибув до Константинополя і поступив на службу Візантійській Імперії, на якій здійснив-таки чимало лицарських подвигів. Загін Гаральда увійшов до елітного найманого підрозділу, відомого як Варязька гвардія. Достатньо швидко Гаральд показав себе в бою і завоював пошану гвардійців. Він ставСтав командиром всього загону і використовував цю свою силу для проведення своїх власних місій. Його війська взяли багато перемог ву Північній Африці, Сирії і на Сицилії.

* [http://simya.com.ua/books/imena/imena.pdf Іван Корсак. Імена твої, Україно].  — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007.  — С. 16-20,