Ядерна зброя: відмінності між версіями

Реакція термоядерного синтезу, як правило, розвивається усередині збірки, що ділиться, і служить потужним джерелом додаткових нейтронів. Тільки ранні ядерні пристрої в 40-х роках XX ст., нечисленні бомби гарматної збірки в 1950-х, деякі ядерні артилерійські снаряди, а також вироби ядерно — технологічно слаборозвинених держав (ПАР, Пакистан, КНДР) не використовуютьзастосовують термоядерний синтез як підсилювач потужності ядерного вибуху. {{Джерело?|Всупереч стійкому стереотипу, у термоядерних (тобто двофазних) боєприпасах більша частина енергії (до 85%) виділяється за рахунок розподілу ядер урану-235/плутонію-239 й/або урану-238}}.

Другий ступінь будь-якого такого пристрою може бути оснащений [[тампер]]ом з урану-238, що ефективно ділиться від швидких нейтронів реакції синтезу. Так досягається {{Джерело?|багаторазове збільшення потужності вибуху}} й дивовижнийзначне рістзбільшення кількості радіоактивних опадів. З легкої руки Р. Юнга, автора знаменитої книги «[[Яскравіше тисячі сонць]]», написаної в 1958 році по «гарячих слідах» [[Манхеттенський проект|Манхеттенського проекту]], такого роду «брудні» боєприпаси прийнято називатиназивають FFF (fusion-fission-fusion) або трифазними. {{Джерело?|Однак цей термін не є цілком коректним}}. Майже всі «FFF» належать до двофазногодвофазних йі відрізняються тільки матеріалом тампера, щоякий ву «чистих» боєприпасах може бути виконаний зі свинцю, вольфраму йта т.дін. ВиключеннямВинятком є пристрої типу [[РДС-6с|«Слойки» Сахарова]], які варто віднести до однофазних, хоча вони мають шарувату структуру вибухової речовини (ядро із плутонію — шар [[Дейтерид літію|дейтерида літію-6]] — шар урану 238). У США такий пристрій одержалоодержав назву Alarm Clock (ГодинникиГодинник з будильником). Схема послідовного чергування реакцій розподілу й синтезу реалізована у двофазних боєприпасах, у яких можна нарахувати до 6 шарів при досить «помірній» потужності. Прикладом служить відносно сучасна боєголовка W88, у якій перша секція (primary) містить два шари, друга секція (secondary) має три шари, і ще одним шаром є загальна для двох секцій оболонка з урану-238 (див. рисунок).

Іноді в окрему категорію виділяєтьсявиділяють [[Нейтронна бомба|нейтроннанейтронну зброязброю]] — двофазні боєприпаси малої потужності (від 1 [[Кілотонна|кт]] до 25 кт), у якому 50—75% енергії виходитьвивільнюється за рахунок термоядерного синтезу у вигляді [[нейтрон]]ів. Оскільки основним переносником енергії при синтезі є швидкі нейтрони, то при вибуху таких боєприпасів вихід нейтронів може в кілька разів перевищувати вихід нейтронів при вибухах однофазних ядерних вибухових пристроїв порівнянної потужності. За рахунок цього досягається істотно більша вага уражаючих факторів [[нейтронне випромінювання]] й [[наведена радіоактивність]] (до 30% від загального енерговиходу), що може бути важливим з погляду завдання зменшення радіоактивних опадів і зниження руйнувань на місцевості при високій ефективності застосування проти танків і живої сили. Слід зазначити міфічний характер уявлень про те, що нейтронна зброя вражає винятково людей і залишає в цілості будови. ПоЗа руйнівномуруйнівним впливівпливом вибух нейтронних боєприпасів у сотні разів перевершує будь-які неядерні боєприпаси.

'''[[Потужність]] ядерного заряду''' вимірюється в [[тротиловий еквівалент|тротиловому еквіваленті]] — кількості [[тринітротолуол]]у, якогоякий потрібно підірвати для одержання тієїтакої ж енергії. ЗвичайноЗазвичай його виражаютьподають у кілотоннах (кт) іабо мегатоннах (Мт). Тротиловий еквівалент умовний: по-перше, розподіл енергії ядерного вибуху поза різнихрізними вражаючихуражаючими факторахфакторами істотно залежить від типу боєприпасів й, у кожномубудь-якому разі, сильнодуже відрізняється від хімічного вибуху. По-друге, просто неможливо домогтися повного згоряння відповідної кількості хімічної вибухової речовини практично неможливо.

За потужністю ядерні боєприпаси поділяютьсяподіляють на такі групи: