Заложні мерці: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Віщун (обговорення | внесок) уточнення |
Віщун (обговорення | внесок) уточнення |
||
Рядок 11:
'''Неприродня смерть.''' Нечистими мерцями ставали ті люди, що загинули від нещасного випадку (потонули, замерзли, згоріли живцем), були убиті, вчинили самогубство, загалом ті, що не дожили відведеного їм вищими силами терміну. Такими вважалися і мертвонароджені діти, померлі нехрещеними, вбиті своїми батьками. Так нехрещені й погублені матерями діти ставали [[Потерчата|потерчатами]]. Потопельниці перетворювалися на [[Русалка|русалок]]. Самогубці мусили лежати в могилі та страждати, або ходити в світі живих як примари, не маючи спокою, поки не мине час, коли вони мали померти своєю смертю. Вважалося, що біля місць поховань самогубців можна почути їхній стогін або й побачити їхні о́брази.
'''Неповноцінне і негідне життя.''' П'яниці, розбійники, люди, котрі померли неодруженими, не залишили по собі дітей. Крім того п'яниці нібито відчували постійну спрагу і «випивали» воду з землі, спричиняючи засухи. Ті, хто змінив віру, єретики, не мали спокою, ночами встаючи з могили. Великі грішники могли після смерті отримати можливість спокутати свій гріх, ходячи по землі. Іноді затримати померлого в світі живих могла невиконана справа. Наприклад, небіжчик приходив забрати неповернений борг чи взяти в нього не по праву річ<ref name=":1">{{Cite web|title = Мерці — Українська міфологія|url = http://proridne.net/mythology/myth/%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%96.html|website = proridne.net|accessdate = 2016-02-20}}</ref>.
'''Прокляття.''' Прокляті батьками діти лежали в могилах і не розкладалися, поки не отримають прощення. Крім того проклятих не приймає земля, повсякчас вишотовхуючи труну на поверхню, скільки б її не закопували. Також існували повір'я, що батьки, які проклинають померлих дітей, самі не помруть доти як розкаються і простять їх. На [[Холмщина|Холмщині]] вірили, що прокляті батьками діти потрапляють під владу нечистої сили, яка робить з їхніми душами і тілом що заманеться. Невідспівані за християнським звичаєм мерці могли приходити до живої рідні та нагадувати, щоб їх відспівали.
'''Зв'язки з нечистою силою.''' Відьми, чаклуни ставали упирями, якщо не передавали своєї сили комусь перед смертю. Також, якщо вони уклали угоду з чортом на певний термін, мусили і після смерті ходити ніби живі, щоб служити нечисті поки угода не скінчиться. В тіло знаної з чаклунством людини вселялися чорти, щоб робити іншим людям шкоду. Наприклад, приводять померлих чоловіків до вдів, щоб підступно вбити їх. Самогубство нерідко вважалося добровільною віддачею душі дияволу, вона опинялася у владі нечистої сили, що знущалася з самогубця, найчастіше обертала на тварину і їздила на ній верхи.
'''Пережитий вік.''' Ті, хто пережив відведений їм термін: довгожителі, які досягають віку проти волі вищих сил, відьми і чаклуни, що нібито відбирають життя в рослин, тварин і людей, подовжуючи власне<ref>{{Cite book|title = Мифы русского народа|url = |publisher = Litres|date = 2014-11-04|isbn = 9785457521551|language = ru|first = Елена|last = Левкиевская}}</ref><ref name=":0" />.
Рядок 23:
Народна уява наділяла «нечистих» мерців надприродними властивостями. Проходячи повз їхні могили людина може заблукати, худоба змарніти. Під час [[Посуха|посухи]] могили поливали водою, щоб викликати [[дощ]]. Ще на початку XX століття в Росії фіксувалися випадки, коли селяни викопували заложних мерців аби перепоховати їх за кладовищем, сподіваючись таким чином припинити засуху<ref name=":0" />. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого [[Мак дикий|маку-видюку]], забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або [[льон]]ом. Робити це слід було до [[обід]]у, бо після обіду вже [[мрець]] починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі ставлять обід. Ці мотиви виразно ілюструють вірування слов'ян і українців зокрема у [[безсмертя]] душі, її окреме існування<ref>Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид./ А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. К.: Либідь, 1994.- 256с.; іл.</ref>.
Існували вірування, що мерця, який встає з могили, можна зв'язати і той, хоч і вирізняється надзвичайною силою, не зможе зашкодити. Врятуватися від заложного мерця можна, розважаючи його розповідями, або нагодувавши, проте він має величезний апетит. Однак розділивши з мерцем їжу жива людина могла не помітити як минуть роки, або сама потрапити в могилу, куди її затягне мрець<ref name=":1" />.
== Див. також ==
| |||