Зінченко Петро Іванович: відмінності між версіями

У [[1930]] закінчив [[Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди|Харківський інститут народної освіти]]. Працював вчителем та інспектором відділу народної освіти. З [[1932]] року працював у відділі генетичної психології Української психоневрологічної академії, потім  — у відділі педагогічної психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки та на кафедрі [[Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди|Харківського педагогічного інституту імені Г.  С.  Сковороди]]. Доктор педагогічних наук (1959). З [[1960]] року  — професор [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського університету]].

З [[1931]] року долучився до роботи учнів [[Виготський Лев Семенович|Лева Виготського]], які очолили сектор психології Всеукраїнської психоневрологічної академії та працювали в ряді наукових інститутів і [[виш]]ів тогочасної [[Харків|столиці]] УРСР. Відтак, Петро Іванович учасник [[харківська психологічна школа|харківської психологічної школи]].

Наприкінці 1930-х рр. проводив експериментальні дослідження в галузях [[генетична психологія|генетичної]] та когнітивної психології (вивчення функції пам'яті). Наукові інтереси стосувались діяльнісної зумовленості [[вищі психічні функції|вищих психічних функцій]], особливо, [[пам'ять|пам'яті]], мимовільного запам'ятовування. Найбільш великі досягнення П. Зінченка пов'язані з вивченням вікового розвитку мимовільної і довільної пам'яті. На основі теорії діяльності відкрив і ретельно досліджував цілий ряд мнемічних ефектів: '''ефект інтерференції''' мнемичного і «пізнавального» завдань; '''структурно-діяльнісний ефект''' (матеріал, що становить мету дії, запам'ятовується більш ефективно, ніж аналогічний матеріал, що відноситься до умов досягнення мети); '''негативний ефект віку''' (перевагу першокласників над старшими віковими групами в мимовільному запам'ятовуванні чисел при вирішенні арифметичних завдань); а також ефект, який відкрили американські когнітивні психологи Н. Сламека та П. Граф (1978), дали йому назву '''«ефект генерації»''' (краще запам'ятовується матеріал, який випробовувані самі придумують, порівняно з аналогічним матеріалом, який їм пред'являється). Останній можна розглядати як варіант структурно-діяльнісного ефекту і, по справедливості, повинен називатися '''«ефектом Зінченко».''' Дослідження П. Зінченка мали тісний зв'язок з педагогічною практикою.

Учасник війни 1941–19451941—1945 рр. На відміну від колег ([[Запорожець Олександр Володимирович|О. Запорожця]] та [[Гальперін Петро Якович|П. Гальперіна]]), які виїхали в Москву, по війні продовжив роботу в Харкові. Створив і очолював до своєї смерті кафедру психології Харківського державного університету. А його учень — [[Середа Григорій Кузьміч|Г.Середа]] у 1972 році керував відділенням психології, одним з трьох в СРСР, де готували фахівців-психологів.

Син Петра Зінченка — [[Зінченко Володимир Петрович|Володимир Петрович]]  — автор багатьох робіт з теоретичної та [[інженерна психологія|інженерної психології]], [[ергономіка|ергономіки]].