Імперія гунів: відмінності між версіями

'''Імперія гу́нів''' — [[держава]], утворена за часів правління [[Аттіла|Аттіли]] з центром в теперішній [[Угорщина|Угорщині]]. Її територія включала частину [[Німеччина|Німеччини]], [[Балканський півострів|Балкани]] і [[Україна|Україну]]. [[Пріск Панійський]] називав "«царство Уннське"». Держава межувала зі [[Візантійська імперія|Східною Римською імперією]] на південному сході та із [[Західна Римська імперія|Західною Римською імперією]] на заході і південному заході, рештурешта кордонівлінії буликордону нечіткимибула нечіткою. Імперія розпалася після смерті [[Аттіла|Аттіли]] в [[453]] році в результаті боротьби наступників за владу і остаточно зникла з політичної карти близько [[469]] року.

Європейські джерела вперше згадують гунів на землях на північний захід від [[Каспійське море|Каспійського моря]] близько [[370]] року, коли вони підкорили плем'я [[Алани|аланів]], що мешкали на захід від їхніх земель. Ця звитяга була пов'язана з ім'ям гунського вождя [[Баламир]]а. Як повідомляють стародавні автори, зокрема [[Амміан Марцеллін]], алани були кочівниками. Багато в чому вони були схожі на гунів. Перемогу гунів над аланами можна пояснити тим, що удар аланам було завдано гунами, азіатськими кочівниками, в союзі з місцевими племенами. До цього ж періоду відноситься розгром гунами, можливо із союзниками [[Алани|аланами]], [[Боспорська держава|Боспорського царства]]<ref>В.&nbsp;Ф.&nbsp;Гайдукевич, Боспорское царство. Л., 1949, стр. 478. {{ref-ru}}</ref>.

Гуни рушили до південних степів [[Східна Європа|Східної Європи]], оскільки там були привабливі [[Пасовище|пасовища]] та зручна для форми господарства гунів територія. Природним кордоном цієї території на заході був [[Дніпро]]. Тут і відбулося зіткнення [[Гуни|гунів]] з [[Готи|готами]] в [[371]] році. Спочатку гуни зіткнулися з [[Остготи|остготами]]. У грецьких і латинських авторів, які розповідають про [[Варвар|варварські]] народи півдня [[Східна Європа|Східної Європи]], є неодноразові згадки про розгром готів.

Після розгрому остготів [[гуни]] зіткнулися з [[Вестготи|вестготами]]<ref>П. Шафарик. Славянские древности, I, кн. 2, стр. 248–250248—250. {{ref-ru}}</ref>. Подібно до того як алани включалися до складу гунської орди, так і частина вестготів під проводом [[Гунімуд]]а, сина [[Германаріх]]а, увійшла до складу гунського племінного союзу, інша ж частина попрямувала на захід, до римських кордонів.

[[Філосторгій]], описуючи рух гунів вслід за готами, вказує, що, перейшовши через замерзлу річку (Істр) одна частина гунів вторглася своїми полчищами в Римську землю і, пройшовши всією [[Фракія|Фракією]], розграбувала всю [[Європа|Європу]]. Про зайняття Фракії гунами говорить і [[Зосим]]. Відомо про успішний виступ гунів проти готів під проводом [[Улдін]]а і битви Улдіна з Гаїнасом. [[Созомен]], описуючи похід гунів під проводом Улдіна у Фракію, вказує, що Улдін, завдяки зраді взяв [[Мезія|мезійське]] місто [[Кула (місто, Болгарія)|Кастра Мартіс]], а потім здійснював звідти набіги на решту Фракії і через власну самовпевненість не хотів слухати про договір з римлянами.

Ослабленням гунської орди скористалася [[Візантійська імперія|Східна Римська імперія]]. [[Феодосій II|Феодосію II]], який розбив [[Готи|готів]], вдалося розбити і [[Гуни|гунів]], що перебували в межах його імперії. Безпосередньо воєнною операцією керував Модар, який походив зі [[Скіфи|скіфського роду]]. Улдін врятувався втечею за Істр, а основна маса війська, що складалася з ряду племен ([[Созомен]] особливо виділяє [[Скіфи|скіфів]]), потрапила в [[рабство]].

В [[408]] році каган західних гунів Улдін вторгся в Моезію&nbsp;— [[Римська провінція|провінцію]] [[Східна Римська імперія|Східної Римської імперії]], але його атака була відбита і Улдін був змушений відступити.

Не зважаючи на всі свої ранні подвиги, [[гуни]] були політично розрізненими. Їхній політичний устрій був більше подібний на [[Конфедерація|конфедерацію]] племен. Вони часто служили римлянам в якості найманців[[найманці]]в.

З [[420]] року [[воєначальник]] на ім'я [[Октар]] почав об'єднувати гунські племена рідпід своїми знаменами. Його брат [[Руа (Ругіла)|Ругіла]] став наступником і лідером гунської конфедерації, об'єднавши гунів однією метою. Підйом гунської орди під його проводом ознаменував початок третього, найбільш значущого, етапу в історії західних гунів. [[Пріск Панійський]] повідомляє, що Руя (Ругіла) {{Цитата|«зважився вести війну проти [[Алмізури|амілзурів]], [[Ітімари|ітімарів]], [[Тоносури|тоносурів]], [[Войски|войсків]] та інших народів, що оселилися на Істрі і укладали союзи з римлянами»|40|[[Пріск Панійський]]|<ref>Дестунис Г. С., Сказания Приска Панийского. Уч. Зап., ІІ, Отд. Ак. Наук., кн.. VII, вып. 1, СПб., 1861, стр. 18. {{ref-ru}}</ref>.}}

Племена, з якими Ругілла вів боротьбу, ймовірно, раніше жили на північному узбережжі [[Чорне море|Чорного моря]] і входили в склад гунської орди під час першого етапу їхньої історії. Ругіла намагався ще раніше встановити перерваний в часи Улдіна мир з римлянами і посторноповторно послав в [[Константинополь]] якогось Іслу. Непорозуміння між Ругілою і [[Римська імперія|Римською імперією]] пояснюються затримкою і невидачею гунам їхніх перебіжчиків. Ругілі вдалося знову об'єднати племена, і він навіть перейшов [[Дунай]] та зайняв [[Паннонія|Паннонію]]<ref>Толль Н., Скифы и гунны, стр. 73. {{ref-ru}}</ref>. Саме це дозволило йому вимагати видачі перебіжчиків, вільної і рівноправної торгівлі на кордоні і збільшення щорічної [[Данина|данини]]. Однак за Пріском цей похід відбувся за часів [[Аттіла|Аттіли]].

Уклавши союз із римським генералом [[Аецій Флавій|Аецієм]], він очолив гунів у [[Західна Римська імперія|Західній Римській імперії]]. Це дало гунам більше багатства і сили. Він планував широкомасштабне вторгнення у [[Візантійська імперія|Східну римську імперію]] в [[434]] році, але помер так і не здійснивши своїх планів. Спадкоємцями [[Престол (трон)|престолу]] стали його племінники[[племінник]]и [[Бледа]] і [[Аттіла]], які правили спільно. Вони поділили між собою людей, проте імперію вважали одним цілим.

[[Аттіла]] і [[Бледа]] були такими ж амбіційними як і [[Руа (Ругіла)|Ругіла]]. Вони змусили Східну Римську імперію підписати маргуськийМаргуський договір, який надавав гунам торгівельні права та обкладав римлян [[данина|даниною]]. Римляни також погодилися на [[Екстрадиція|екстрадицію]] гунських біженців (осіб, які могли загрожувати двовладдю братів) для страти. Захистивши цим договором свої південні кордони, [[гуни]] сконцентрувалися на підкоренні західних племен. Проте римляни не могли виплачувати данину і не бажали дотримуватися решти умов маргуськогоМаргуського договору. Тому обидва правителі гунів знову сконцентрували свою увагу на східних римлянах. Є відомості, що [[єпископ]] [[Пожареваць|Маргуса]] увійшов у володіння гунів і спаплюжив царські могили, чим накликав на себе гнів гунів. Між двома імперіями спалахнула війна, гуни здолали слабку римську армію і зрівняли з землею Маргус, [[Сінгідун]] і Вімінаціум. Попри підписане перемир'я в [[441]] році, через два роки римляни знову перестали виплачувати данину і війна спалахнула вдруге. Цього разу гунська армія тривожно близько підійшла до [[Константинополь|Константинополя]], захопивши дорогою Сардіку, Аркадіополіс та Філіпополіс. Зазнавши цілковитої поразки в битві під [[Галліполі|Херсонесом]], імператор Східної Римської імперії [[Феодосій II]] зажадав миру, який було укладено осінню [[443]] року. Цей договір увійшов в історію під назвою «Мир Анатолія». Гуни повернулися у свої землі з повними обозами награбованого добра.

На згадку від гунів залишилась назва Угорщини -&nbsp;— Гунгарія (Hungary), однак народ мадяри, який населяє цю країну прийшов сюди у кінці 9 ст.