Музиківка: відмінності між версіями

 

У 1916 році вже існувала Музиківська волость із центром у Музикиних хуторах, до якої входило 16 населених пунктів, а також губернська психіатрична лікарня заснована в 1883 році. У складі волості (проіснувала до 1923 року) були Музиківка, Кіндійка, Арнаутка, Киселівска, Висунцівка, Загорянівка, Проценківка, Чорнобаївка, Зеленівка, Шкуринівка, Мірошниківка, Монастирська слобода, Степанівка та інші.

 

Звістка про повалення самодержавства дійшла до жителів приміських хуторів на початку березня 1917 року. Від більшовиків Херсона, які пояснювали суть Лютневої революції, селяни дізналися про необхідність подальшої боротьби за владу народу. Вони з надією сприйняли обіцянки більшовиків віддати всю землю селянам. У 1917 році Музиківський сільський схід приймає рішення про наділення усіх безземельних та малоземельних селян землею.

Радянська влада на Музикиних, Мірошникових та Висунцівських хуторах була встановлена в січні 1918 року, у цьому ж році було створено партійний осередок. Більшовики проводили велику роз'яснювальну роботу, заохочуючи бідноту до активної участі в будівництві нового життя. Частина населення повірила новій владі та пішла за нею. Активними учасниками встановлення радянської влади були Петро Васильович Кулик (перший голова Музиківської сільради), Олексій Микитович Буренко (очолював Висунцівську сільраду), Микола Демидович Чехун (член Музиківського революційного комітету), Іван Павлович Дубровний (очолював комсомольський осередок) та інші.

 

Проте зміна влади супроводжувалася жорстокою і кровопролитною громадянською війною, яка не оминула і наше село. Кого тільки не було тут: австрійці і німці, англо-французькі інтервенти, денікінці, врангелівці, різні банди . . . Історики підрахували, що у нас, на півдні, у 1917—1920 роках влада змінювалася 20 разів. Усе це супроводжувалося хаосом, грабежами, розправами над селянами.

 

Ледь ущухли останні постріли і наступив спокій, як нове лихо – голод 1921—1923 років. Вражає страшна статистика: тільки за березень та першу половину квітня у Музикиних хуторах померло 350 дітей та 209 дорослих. Таке становище ускладнювалося і тим, що на території Музиківської волості поширилися епідемії сипного тифу, холери та інших захворювань.

 

Типовою у цьому плані була доля Трохима Трибушного, рід якого одним із перших поселився на Музикиних хуторах. Пережив Трохим громадянську війну, страшний 1921 рік. Поступово став на ноги винятково працею членів своєї родини, була вона великою – 6 синів та 2 доньки. Працювали з ранку до вечора, поливаючи землю рясним потом. Коли почалася колективізація, Трохим Трибушний потрапив до розряду куркулів: мав волів, коней, сільськогосподарський реманент. Спочатку тиснули податками. А потім перепис майна, домашній арешт та підготовка до виселення в Сибір. Не допомогла ні велика сім'я, ні відсутність найманої сили, все вирішував лозунг «Знищимо куркульство як клас». Не витримало серце Трохима – вмер незадовго до виселення. А сім'я понесла свій «хрест» далі – у товарних ешелонах на Сибір.

 

Страшним наслідком колективізації став голодомор 1932—1933 років. Про жахливу картину голоду, що панував тоді у селах, красномовно свідчать книги запису актів громадянського стану. Згідно метричної книги записів про смерть у селі Музиківка за 1932 та першу половину 1933 років померло 52 чоловіка, а у селі Мірошниківка – 10 чоловік. Є підстави вважати, що ці дані – неповні. Часто вимирали сім'ями. Так сталося із родиною Голдунів, у яких помер батько – Василь Іванович, тридцяти семи років та його троє дітей віком семи, трьох років та одного місяця. Згідно свідчень Любові Василівни Вертосенко, 1921 року народження, вимерла від голоду і сім'я Волкових із 4-х чоловік. Рятуючись від голодної смерті, люди намагалися приховати хоч трохи збіжжя. У Державному архіві зберігаються документи, які свідчать про те, що в селі відбувалося вилучення прихованого хліба з ям, відкриття кримінальних справ. Із протоколу допиту звинуваченого у невиконанні плану контрактації (хлібоздачі) Олексієнка Г. І., мешканця села Музиківка Херсонського району, 18.01.1933 року: «…по змісту справи пояснюю, що не виконав контрактацію тому, що в мене земля була дуже погана, хліб вродив плохий. Родина складається з 9 їдців, треба було, що-небудь їсти. Те, що міг, то я вивіз, біля 103 пудів, а решту залишив для своєї родини. Більше дати нічого не маю». Олексієнка Г. І. за цей «злочин» було засуджено до 4-х років ув'язнення. Аналогічно із протоколу допиту Савченко Я. Л., мешканки села Музиківка Херсонського району, 04.01.1933 року ми дізнаємося, що жінка приховала трохи збіжжя, щоб прогодувати родину, за що була засуджена. Подібні процеси стають звичними явищем у 1932—1933 роках. Не дивлячись на прийняті міри по охороні полів, доведені до відчаю люди (найчастіше це були жінки), відчайдушно намагалися нарізати хоча б трохи колосків, щоб нагодувати голодних дітей. Прикметною у цьому плані є стаття в газеті «Наддніпрянська правда» від 2 липня 1933 року «Куркульку Власенко спіймали на гарячому». У ній говориться про те, що у Музиківській сільраді виявлено низку фактів зрізання колосків із колгоспного хліба. "26 червня затримано. . . Власенко М., яка нарізала багато колосків пшениці в артілі «Червоний сівач». Закінчувалася стаття словами: «Колгоспники „Червоного сівача“ вимагають застосувати до розкрадачки вищу міру соціального захисту». Судові та позасудові органи здійснювали безкарно суд над селянами, часто забивали дітей, що підіймали з колгоспного поля декілька колосків. . .

 

Від часу незалежності Музиківську сільську раду очолювали Іван Ілліч Бондаренко, Василь Феодосійович Цвик. У теперішній час сільським головою працює Савелій Нолєвич Лейбзон. За успіхи у роботі нагороджений орденом Рівноапостольного князя Володимира (2008), Відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «За сприяння органам внутрішніх справ» (2011), Дипломом та знаком лауреата Всеукраїнської премії «ГРІНМІР» «Найкращий господар в Україні» (2012).

 

Виробнича сфера села представлена такими організаціями: 10 дрібних фермерських господарств, фермерське господарство «Сапфір Агро».