Музиківка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Історія села: оформлення |
м →Історія села: вікіфікація |
||
Рядок 41:
== Історія села ==
Про існування життя у найдавніші часи на території сучасної Музиківки свідчить знайдений у селі уламок зуба мастодонта. Дана місцевість була заселена до нашої ери. Свідченням цього є випадкова знахідка: кам'яна сокира епохи бронзи ІІ-І тисячоліть до нашої ери. На території Висунців знайдено два скарби істрійських монет V–ІV століть до нашої ери та залишки скіфського поселення. Біля села Музиківка у зруйнованому кургані виявлено основне поховання середньовічного кочівника ХІ–ХІІІ століття під площадкою з кам'яних плит. За 0,5-3,9 кілометри на захід, північний захід, північ, північний схід від села – курганне поле із 13 курганів висотою 0,8 – 3,1 метри.
Рядок 70:
У Музикиних хуторах діяла одна православна церква. У Державному архіві Херсонської області зберігається документ, який вказує на те, що церква в Музиківці була збудована у 1858 році. Проте у цьому ж архіві знаходяться метричні книги, найдавніша з яких датується 1855 роком. Першим священиком Свято-Покровської церкви Музикиних хуторів був Федір Завадовський. Саме його рукою велися записи у метричних книгах до 1875 року. У 1895 році приміщення церкви було перебудовано і постав на Музикиних хуторах величний храм, який розмірами перевищував попередній втричі, а голос його дзвонів було чути далеко за межами села.
Якщо друга половина ХІХ століття була відносно спокійною, то початок ХХ століття приніс музичанам, як і всьому нашому народу, бурхливі події, круті повороти долі, трагічні випробування
У роки революції 1905-1907 років у Музикиних хуторах мали місце виступи селянської бідноти. Так, у ніч на 4 грудня 1905 року бідняки села розгромили хутори Григорія Сорокунського, завдали йому збитків на 300 карбованців. Царський уряд притяг до відповідальності 29 музичан. 23 червня 1907 року селяни розгромили хутір Іллі Савченка. Відомо, що 23 червня на подвір’ї церковної школи Музикиних хуторів відбулася сходка, на якій більш заможні селяни вирішили забезпечити хлібом і соломою тих, хто бідував. Таке рішення було викликане погрозою з боку малоземельних селян у противному разі їх розграбувати. Не дочекавшись виконання обіцянки, кілька десятків чоловік відправилися на хутір Іллі Савченка. Виступи селян здійснювалися під керівництвом члена Херсонської групи РСДРП Чехуна М.Д.
Рядок 122:
Страшним наслідком колективізації став голодомор 1932-1933 років. Про жахливу картину голоду, що панував тоді у селах, красномовно свідчать книги запису актів громадянського стану. Згідно метричної книги записів про смерть у селі Музиківка за 1932 та першу половину 1933 років померло 52 чоловіка, а у селі Мірошниківка – 10 чоловік. Є підстави вважати, що ці дані – неповні. Часто вимирали сім’ями. Так сталося із родиною Голдунів, у яких помер батько – Василь Іванович, тридцяти семи років та його троє дітей віком семи, трьох років та одного місяця. Згідно свідчень Любові Василівни Вертосенко, 1921 року народження, вимерла від голоду і сім’я Волкових із 4-х чоловік. Рятуючись від голодної смерті, люди намагалися приховати хоч трохи збіжжя. У Державному архіві зберігаються документи, які свідчать про те, що в селі відбувалося вилучення прихованого хліба з ям, відкриття кримінальних справ. Із протоколу допиту звинуваченого у невиконанні плану контрактації (хлібоздачі) Олексієнка Г.І., мешканця села Музиківка Херсонського району, 18.01.1933 року: «…по змісту справи пояснюю, що не виконав контрактацію тому, що в мене земля була дуже погана, хліб вродив плохий. Родина складається з 9 їдців, треба було, що-небудь їсти. Те, що міг, то я вивіз, біля 103 пудів, а решту залишив для своєї родини. Більше дати нічого не маю». Олексієнка Г.І. за цей «злочин» було засуджено до 4-х років ув’язнення. Аналогічно із протоколу допиту Савченко Я.Л., мешканки села Музиківка Херсонського району, 04.01.1933 року ми дізнаємося, що жінка приховала трохи збіжжя, щоб прогодувати родину, за що була засуджена. Подібні процеси стають звичними явищем у 1932-1933 роках. Не дивлячись на прийняті міри по охороні полів, доведені до відчаю люди (найчастіше це були жінки), відчайдушно намагалися нарізати хоча б трохи колосків, щоб нагодувати голодних дітей. Прикметною у цьому плані є стаття в газеті «Наддніпрянська правда» від 2 липня 1933 року «Куркульку Власенко спіймали на гарячому». У ній говориться про те, що у Музиківській сільраді виявлено низку фактів зрізання колосків із колгоспного хліба. «26 червня затримано. . . Власенко М., яка нарізала багато колосків пшениці в артілі «Червоний сівач». Закінчувалася стаття словами: «Колгоспники «Червоного сівача» вимагають застосувати до розкрадачки вищу міру соціального захисту». Судові та позасудові органи здійснювали безкарно суд над селянами, часто забивали дітей, що підіймали з колгоспного поля декілька колосків. . .
Зміцніли колгоспи у роки перших п’ятирічок. Зросла їх матеріально-технічна база. Це дало змогу споруджувати виробничі приміщення та житлові будинки. Поліпшилося медичне обслуговування населення. З'явилися нові професії селян: шофери, трактористи. Напередодні війни колгосп імені В. Молотова мав 690,8 га землі, у тому числі 546,9 га орної, сінокіс та інші. Посівна площа колгоспу під урожай 1941 року становила 476,9 гектарів, у тому числі озимої пшениці – 220, ячменю – 60, вівса – 50, проса – 8, кукурудзи – 6, соняшника – 18, бавовни – 90, картоплі – 10, кавунів – 10, буряка кормового – 2, люцерни – 24 та інше. Колгосп мав житловий будинок та інші приміщення: дитячі ясла, зерносховище, кузню, конюшню, телятники, вівчарню, тваринний двір. У колгоспі був фруктовий сад площею 0,5 гектара та виноградник площею 1 гектар. Був сільськогосподарський реманент і транспорт: 2 автомашини ГАЗ, нафтовий двигун «Прогрес» потужністю 18 кінських сил та інше. До складу колгоспу «Червоний хлібороб» входило 62 господарства, загальна кількість членів становила 232 чоловіки. Колгосп мав 713,10 гектарів землі, у тому числі орної 471,6, сінокосу та інших земель 241,8. Посівна площа колгоспу під урожай 1941 року становила 419,5 гектарів, у тому числі жита – 15, озимої пшениці – 159, ячменю – 70, вівса – 10, кукурудзи – 4, проса – 10, соняшника – 5, бавовнику – 90 та інше. Колгосп «Червоний сівач» у селі Мірошниківка об’єднував 93 господарства із кількістю населення 480 чоловік. Земля, що належала колгоспові, становила 1452,7 гектарів, у тому числі орної землі –1024, сінокосу та інших угідь – 428,7. Посівна площа під урожай 1941 року становила 729 гектарів, у тому числі жита – 30, озимої пшениці – 330, бавовни – 65, ячменю – 140, вівса – 18, кукурудзи – 12, проса – 20. У колгоспі вирощували також бобові культури, овочі. Господарство мало одноповерхові житлові будинки, птахоферму, тваринні двори, свинарник, телятник, конюшню, зерносховище та інші приміщення. Була одна автомашина, 6 нафтових двигунів, 7 сошникових сівалок, 5 культиваторів, 51 залізна борона.
Символом беззаконня та несправедливості стали 1937-1938 роки. Довжелезним є список людей, безпідставно звинувачених, закатованих і знищених у роки розгулу сталінщини. Всього по Херсонській області він становить близько 10 тисяч осіб. Є у цьому страшному списку і жителі нашого села. За несправедливими обвинуваченнями були репресовані Микола Ілліч Васильківський (реабілітований 17.05.1994), Василь Никифорович Мельниченко (реабілітований 05.11.1958), Василь Павлович Діброва (реабілітований 24.05.1989), Дмитро Олексійович Чихун (реабілітований 07.07.1993), Федот Григорович Перерва (реабілітований 04.05.1989), Іван Сергійович Коротєєв (розстріляний 14.06.1938, реабілітований 06.07.1957), Данило Васильович Микитась (розстріляний 07.04.1938, реабілітований 30.06.1959), Григорій Терентійович Бульба (розстріляний 07.04.1938, реабілітований 30.06.1959), Антон Антонович Дубровний (розстріляний 07.04.1938, реабілітований 30.06.1959), Омелян Васильович Карло (розстріляний
Рядок 132 ⟶ 131:
Типовим у цьому плані є життя Микитася Данила Васильовича. Рід Микитасів з’явився у наших краях ще у першій половині ХІХ століття. Серед перших поселенців Музикиних хуторів неодноразово зустрічається це прізвище. Рід був хліборобський, роботящий. Любили Микитасі землю та уміли на ній працювати. Тож нелегкою працею, власними мозолями, завдяки ощадливості і хазяйновитості створювали свій достаток, який передавали із покоління у покоління. Батько Данила Микитася помер у 1917 році, розділивши майно між синами, а був він людиною заможною, мав близько 100 десятин землі (у тому числі орендованої), 3 пари волів, 10 коней, 5 корів. Та не знав він, яке майбутнє чекало на його дітей…У 1917 році змінилася влада у країні. Більшовики, поманивши селян землею, починають ту землю, разом із худобою і реманентом, відбирати, примушуючи вступати до колгоспів. Розпочинається кампанія «ліквідація куркульства як класу». До розряду «куркулів» потрапила і родина Микитасів. Наприкінці 20-х років сім’я була розкуркулена, а майно передано до колгоспу. Данило Микитась теж змушений був вступити до колгоспу, перетворившись на безправного наймита, працюючи тепер уже не на своїй землі з ранку до вечора за трудодні, на які майже нічого не одержував. Про колишні достатки можна було лише згадувати. На той час він мав уже велику сім’ю: 5 доньок та сина Григорія. Найменшій Пелагеї було 8 років. Був Данило хорошим сім’янином, любив дітей, а ще згадують його як першого гармоніста на селі. Під час однієї із розмов Данило Микитась почав нарікати на те, що працювати доводиться багато, а заробітки – мізерні, і з гіркотою додав: «У старі часи селянам жилося краще, ніж при радянській владі». Ці слова згадали йому не раз, вони фігурували як головний доказ у слідчій справі, коли із Данила Микитася «ліпили» образ злісного ворога радянської влади…Восени 1938 року сім’ю спіткало лихо – померла мати. Залишився господар сам із шістьма дітьми на руках. Розуміючи, що самотужки поставити дітей на ноги буде важко, вирішив привести у родину жінку. Він засватав вдову із Загорянівки, яка б замінила дітям матір, проте доля розпорядилася інакше. 17 лютого 1937 року до будинку під’їхала машина. Чужі люди у формі оголосили, щоб хазяїн одягнувся і їхав із ними. Данило Микитас, виходячи із помешкання, сказав дітям: «Не хвилюйтесь. Я ні в чому не винен. Розберуться – і відпустять». Проте більше діти свого батька ніколи не побачили, а про те, що з ним сталося, дізналися більш ніж 20 років по тому. Архівні матеріали розповідають, що 07.04.1938 року Микитаьс Данило Васильович постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області був засуджений до розстрілу. Розстріляний 07.04.1938 року по звинуваченні у контрреволюційній діяльності та участь у куркульській організації. Микитась Данило Васильович реабілітований 30.06.1959 року Президією Херсонського облсуду.
Мирну працю радянських людей було перервано 22 червня 1941 року фашистською Німеччиною. Разом із народами нашої країни на захист Батьківщини стали і музичани.
Рядок 154 ⟶ 153:
Більше 70-ти музичан не повернулися зі фронтів Великої Вітчизняної війни. У пам'ять про загиблих односельчан у 1967 році у селі Музиківці споруджено обеліск Слави, у 1980 році закладено Алею пам’яті.
14 березня 1944 року після визволення території села від німецько-фашистських загарбників відновила свою діяльність Музиківська сільська рада депутатів трудящих у складі Миколаївської області. 30 березня 1944 року Музиківська сільська рада Херсонського району ввійшла до складу утвореної Херсонської області. Незмінним головою Музиківської сільської ради з 1934 по 1959 року (із перервою на війну) був Павло Лукич Москаленко. Павло Лукич проявив себе як здібний організатор та мудрий господарник. За результатами соціалістичного змагання 1951 року по Херсонському району Музиківська сільрада вийшла у передові. П.Л. Москаленко нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та орденом Трудового Червоного Прапора. Користувався заслуженим авторитетом та повагою односельчан.
Рядок 177 ⟶ 176:
Із 1997 по 2012 рік керівником господарства був Сергій Олексійович Костік, заслужений працівник сільського господарства України.
Сьогодні Музиківська сільська рада розташована на території Білозерського району Херсонської області за 17 кілометрів від міста Херсона. До її складу входять три населенні пункти: село Музиківка, житлові місцевості Висунці та Мірошниківка, яким у 2008 році повернено статус сіл. Населення становить 2 771 чол. (діти дошкільного віку – 194, діти шкільного віку – 282, пенсіонери – 678, працездатне населення – 1557, кількість працюючих – 1134).
Рядок 1262 ⟶ 1261:
журналісти, трудівники сільського господарства, педагоги, лікарі, робітники,
моряки, військовослужбовці.
== Сучасність ==
| |||