Мокіївка (Лубенський район): відмінності між версіями

 

== Географія ==

Село поділяється яром та дорогами на 6 частин — кутки: Чошин, Карпенський, Мостовинський, Горбанівка, Хутірський, Зубранівка.

У давні часи територія Мокиївки входила до складу [[Переяславське князівство|Переяславської землі]]. Придатні до землеробства та випасу худоби рівнини, зручні для поселення місця, захищені ріками та лісами — все це з давніх — давен приваблювало людей.

У дрімучих лісах, крім існуючих тепер диких тварин, водились такі, які давно вимерли або збереглися в інших місцях нашої країни, а саме: тури, ведмеді, олені, дикі кози. Основним заняттям було землеробство, допоміжним — рибальство, мисливство.

Близькість [[Дике Поле|Степу]], звідки переселялись нові й нові хвилі кочових народів, робило цей край небезпечним. Як давно Переяславську землю зайняло осіле населення сказати важко, але те, що люди проживають на цій території здавна підтверджують археологічні дані. Крім предметів кам'яного віку було знайдено предмети бронзового і залізного віків: стріли, піки, сокири, мечі, кинджали, ножі.

За часів кріпосного права село належало поміщику Самойловичу Логвину. У володіннях цього пана було 850 га землі і до 40 селян — кріпаків, які виконували тяжкі повинності панщини. Поміщик судив своїх кріпаків за найменшу провину, жорстоко карав їх: за його наказом ув'язнених зачиняли у холодному підвалі без їжі, заковували у кайдани, підвішували за руки, палили волосся, били різками, травили собаками.

Напередодні Жовтневого переворту було два поміщика: Самойлович Микола Логвинович та Самойлович Логвин Логвинович, — яким належало близько 600 десятин землі. Бідняцьких і середняцьких господарств нараховувалось понад 240. В їх користуванні було до 400 десятин землі, а 25 селян — бідняків зовсім не мали землі. Безземельні і малоземельні селяни брали в оренду землю в поміщиків за половину врожаю або йшли в найми до них чи куркулів. Умови праці і життя наймитів були жахливими. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця, а заробітна плата була мізерна. Під час збирання врожаю селяни — бідняки жали в поміщиків за сьомий сніп. Така низька заробітна платня визначалася тому, що бажаючих одержати роботу було більше, ніж потрібно було робочих рук багатіям.

У 1895 р. в Мокиївці проживало 912 осіб, у 1913 р.- 1113 осіб, з них 517 чоловіків і 596 жінок. Бідняків було 601 чол., середняків — 420 чол., куркулів — 76 чол., службовців — 16 чол.

Малоземелля, тяжкі податі, робота в поміщика і куркуля, злидні і голод — таким було життя селянина села Мокиївка.

Вперше радянська влада в Мокиївці була встановлена зимою 1918 р. Тоді створено волосний комітет, головою якого обрано Бойка Григорія Петровича, писарем — Велегіцького Івана Омеляновича. При волосному комітеті існував земельний відділ, членами якого були Давиденко Микола Гнатович, Черненко, Василенко.

Після закінчення громадянської війни в Мокиївку повернулися членами Комуністичної партії Тихенко Степан Купріянович і Бойко Панас Прохорович. Саме вони у 1923 р. створили партійний осередок.

На початку 20-х рр. створено Мокиївську організацію Спілки молоді. Першими комсомольцями були Кравченко Іван Прокопович, Чоха Варка Свиридівна, Деркач Ганна Петрівна, Тарасенко Володимир Іванович, Довженко Григорій Іванович, Омельяненко Яким Охтисович. Секретарем комсомольського осередку обрано Довженка Григорія Івановича.

Для культурного побуту населення створено клуб, бібліотеку, 2 магазини, пошту, медпункт, ветпункт. Діти навчалися в середній школі.

 

З перших днів [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] в рядах захисників Вітчизни, в діючих арміях на різних фронтах були мокиївчани. З повітря громив ворога пілот Середа Олексій Родіонович. Могутніми радянськими танками пробивали ворожий фронт танкісти: Ухань Іван Васильович, Стефанов Григорій Тихонович, Тихенко Микола Кузьмович, Довженко Олексій Петрович. У жорстоких боях з ненависним ворогом захищали Батьківщину Стефанов Петро Володимирович, Омельяненко Іван Михайлович, Артюр Павло Павлович та ін.

 

Літом 1942 р., коли гітлерівці і поліцаї найбільш полювали за людьми, щоб відвезти їх в Німеччину, ці люди організовували схованки і втечі. Слухаючи радянські радіопередачі по радіо, що було в Середи Родіона Федоровича, вони потім розповідали населенню, що посилювало впевненість людей в розгромі ворога. А весною 1942 р. радянські літаки скинули на територію села листівки, в яких говорилось про розгром німецьких військ під Москвою. Патріоти збирали листівки і роздавали їх населенню, хоч окупанти видали наказ про те, що в кого буде виявлено радянську листівку, той буде розстріляний. Багато солдатів і офіцерів Радянської Армії, що знаходились на окупованій території знаходили у населення тимчасовий притулок. Влітку 1943 р. нацистські війська, зазнаючи нищівних ударів від Радянської Армії, відступали з села, грабуючи і знищуючи все навколо. Війська Радянської Армії визволили Мокиївку 17 вересня 1943 р. Після визволення в колгоспі збережено 45 коней, 3 свиноматки, корів не залишилось. Колгоспне господарство було розбудовувати дуже важко. Продовжувалась війна, і основною робочою силою в колгоспі були жінки і підлітки. Не вистачало машин і робочої худоби. Уже в 1944 р. колгосп досяг довоєнного рівня посіву зернових культур і виростив добрий урожай.

Всю велику вагу колгоспних робіт несли на своїх плечах жінки. Стефанова Марія Володимирівна керувала колгоспною бригадою, за кермом трактора працювала Христенко Олена, жінки були і косарями.

Восени 1945 р. з фронту почали повертатися мокиївчани. Відбудова колгоспного господарства пришвидшилася. Але по — справжньому колгоспне господарство почало рости після вересневого ЦК КПРС 1953 р.

У 1960 −1963 рр. побудовано 2 корівники на 200 корів, в 1961 р. свинарник на 80 свиноматок та інші господарські будівлі, споруджено водонапірну вежу.

Станом на 1 січня 1963 р. колгоспу належало 1426 га землі: лісів — 114 га, орної землі — 1129 га, сіножаті — 138 га, непридатної землі — 45 га.

У 1972 р. колгосп укрупнюється і переіменовується в колгосп ім. Леніна. У нього входили вже чотири села, в кожному з яких розміщувалися виробничі бригади. Побудовано потужний свиновідгодівельний комплекс. Поступово покращувалася соціальна інфраструктура села: будуються будинки, відкривають двері дитячі садки, будинок побуту (перукарня, швейна майстерня). У 1981 р. побудовано велику двоповерхову школу з спортзалом.

На 80- 90 -ті рр.. припадає найбільший розквіт колгоспу, який має мільйонні прибутки. Зростає виробнича база колгоспу, а колгоспники живуть заможніше.

Починаючи з 90-х рр. він занепадає. У 2003 р. колгосп перестав існувати. Земля і майно були розпайовані між членами колгоспу.