Відкрити головне меню

Зміни

м
орфографія
Дебати з приводу запропонованої національної конституції стали спірними, коли до Відня поступили новини про маневри італійських військ в Тиролі (21&nbsp;квітня 1866&nbsp;р.) та вздовж венеціанського кордону. Австрійський уряд наказав часткову [[Мобілізація|мобілізацію]] в південних регіонах, Італія, у відповідь оголосила повну мобілізацію. Незважаючи на заклики мислити та діяти раціонально, Італія, Пруссія та Австрія продовжили рухатись до збройного конфлікту. 1&nbsp;травня, Вільгельм передав командування армією в руки [[Гельмут Карл Бернард фон Мольтке|Мольтке]], наступного дня розпочалась повномасштабна мобілізація в Пруссії<ref>Sheehan, С. 906; Wawro, сс. 82-84.</ref>.
 
В парламенті, група держав, відома як {{lang-de|Mittelstaaten}}&nbsp;— «держави в середині» ([[Баварія|Баварія,]], [[Королівство Вюртемберг|Вюртемберг]], великі герцогства [[Велике герцогство Баден)|Баден]] і [[Велике герцогство Гессен|Гессен-Дармштадт]], і герцогства [[Герцогство Саксен-Веймар|Саксен-Веймар]], [[Саксен-Майнінген]], [[Саксонія-Кобург]] та [[Нассау (Німеччина)|Нассау]]), підтримали повну демобілізацію в державах союзу. Уряди цих країн відхилили привабливі обіцянки і жахливі погрози, якими Бісмарк сподівався переконати виступити проти Габсбургів. У військовому штабі Пруссії зрозуміли, що єдиними союзниками серед німецьких держав проти Габсбургів були [[Велике герцогство Мекленбург-Шверін|великі герцогства Мекленбург-Шверін]] і [[Мекленбург-Стреліц]] (дрібні князівства, що межують з [[Бранденбург]]ом з невеличким військом та слабким політичним впливом), а єдиним союзником за кордоном була Італія<ref>Sheehan, сс. 905–906.</ref>.
 
Опозиція до прусської тактики залізної руки виникла і серед інших соціальних і політичних груп. Ради міст німецьких держав, ліберальні члени парламенту і торгових палат, які виступали за єдину державу, які бачили великі переваги в об'єднанні, виступали проти будь-якої війни між Пруссією і Австрією: такий конфлікт служитиме лише монархічним династіям, а не інтересам громадян, які вони розуміли як «цивільні» та / або «буржуазні». Суспільна думка також виступала проти домінування Пруссії. Католицьке населення вздовж річки [[Рейн]], особливо в таких регіонах, як космополітичний [[Кельн]] і щільнонаселена [[Рурський регіон|долина Руру]], схилялось в бік Австрії. В пізній весні, найважливіші держави виступали проти зусиль Берліна з силової реорганізації німецьких держав. Прусський уряд сприймав питання німецької єдності, як питання влади і того, хто при підтримці армії міг її здобути. Ліберали у Франкфуртському бундестазі бачили досягнення єдності німецьких держав, внаслідок переговорів та розподілу влади серед багатьох партій<ref>Sheehan, С. 909.</ref>.
Наступний удар по створеній 1815&nbsp;року у Відні системі, яку підтримував та захищав Меттерніх разом з консервативними союзниками протягом наступних сорока років, стався в Іспанії. Внаслідок революції 1868&nbsp;року була скинута з престолу королева [[Ізабелла&nbsp;II]], яка була вимушена втекти до Парижу. Іспанія, в пошуках наступника престолу, запропонувала корону трьом європейським князям, і кандидатура кожного була відкинута Наполеоном III (як лідера домінуючої в регіоні держави). Нарешті, 1870&nbsp;року корона була запропонована [[Леопольд Гогенцоллерн-Зігмарінген|Леопольду Гогенцоллерн-Зігмарінгену]], князю католицької гілки династії Гогенцоллернів. Через цю пропозицію розгорівся великий скандал<ref>Howard, сс. 50-57.</ref>.
 
Протягом наступних кількох тижнів іспанська пропозиція стала головною темою розмов про майбутнє Європи. Бісмарк закликав Леопольда прийняти пропозицію<ref>Howard, сс. 55-56.</ref>. Король Іспанії з династії Гогенцоллерн-Зігмарінген означатиме, що по обидві сторони Франції стоять країни керовані королями походженням з династії Гогенцоллернів, що могло подобатись Бісмарку, але було неприйнятним як для Наполеона&nbsp;III, так для його міністра закордонних справ, [[Аганор, дюк де Грамон|Аганора, дюка де Грамона]]. Грамон написав різкого ультиматума Вільгельму як главі роду Гогенцоллернів, заявивши, що якщо будь-хто з Гогенцоллернів прийме іспанську корону, французький уряд реагуватиме, хоча він не окреслив характер дій. Леопольд зняв свою кандидатуру, розрядивши в такий спосіб кризу, але французький посол у Берліні не залишив цю проблему без уваги<ref>Howard, сс. 56-57.</ref>. Він звернувся безпосередньо до прусського короля Вільгельма під час відпочинку в [[Бад-Емс]]і з вимогою зробити публічну заяву про відмову підтримати коронацію будь-кого з роду Гогенцоллернів на трон в Іспанії. Вільгельм відмовився робити подібну заяву та відправив Бісмарку телеграму з описом французьких вимог. Бісмарк скористався телеграмою, відомою як «[[Емська депеша]]», як шаблоном для короткого повідомлення пресі. Будучи скорочена та загострена самим Бісмарком, та з додатковими змінами, яких вона зазнала у французькому агенствіагентстві перекладів ''Хавас'', вона здійняла хвилю обурення у Франції. Французька публіка, все ще засмучена поразкою під Садовою, вимагала оголосити війну<ref>Howard, сс. 55-59.</ref>.
 
[[Файл:Napoleon III Otto von Bismarck (Detail).jpg|thumb|right|upright=1.25|Наполеон&nbsp;III та Отто фон Бісмарк після битви під Седаном.]]
3318

редагувань