Червонофігурний вазопис: відмінності між версіями

'''Червонофігурний вазопис''' — один із найвідоміших стилів [[Кераміка Стародавньої Греції|давньогрецького вазопису Стародавньої Греції]]. З'явився приблизно в [[530 до н. е.|530 р. до н. е.]] в [[Стародавні Афіни|Стародавніх Афінах]] і проіснував до кінця [[III століття до н. е.|III ст. до н. е.]] За кілька десятиліть червонофігурний вазопис витіснив панівний до цього [[чорнофігурний вазопис]]. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні.

Червонофігурні вази з [[Аттика|Аттики]] поширилися по всій Греції і за її межами і довгий час займали провідне становище на ринку тонкої кераміки. Лише деякі гончарні майстерні могли зрівнятися за якістю, продуктивністю та багатством творчих ідей із вазописцями з [[Афіни |Афін]]. До нашого часу збереглося більше 40 тисяч примірників і фрагментів червонофігурних ваз, створених в Афінах, і більше 20 000 — створених в нижній Італії. Червонофігурний вазопис ґрунтовно досліджений [[археологія|археологами]]. Встановлено належність значної кількості об'єктів кераміки до конкретних груп вазописців. Зображення на червонофігурних вазах є важливим джерелом інформації для культурно-історичних досліджень повсякденного життя, [[іконографія |іконографії]] та [[Давньогрецька міфологія|давньогрецької міфології Стародавньої Греції]].

== Технологія виготовлення та декорування давньогрецької кераміки ==

Фактично червонофігурний розпис&nbsp;— це [[чорнофігурний вазопис]] навпаки. Перед [[Технологія виготовлення та декорування давньогрецької кераміки|випалом]] на поверхню підсохлої вази наносилися контури людських фігур і інші деталі зображення. Невипалена глина в [[Аттика|Аттиці]], наприклад, була оранжево-червоного відтінку. Начерк малюнка наносився легким штрихом яким-небудь тупим інструментом, або намічався деревним вугіллям, яке зникало після випалу. Далі контури малюнка обводилися пензлем зі [[шлікер]]ом. На деяких готових вазах видно слід начерку, особливо якщо кінцевий варіант відрізнявся від початкового задуму вазописця. Основні контури малюнка проводилися шлікером рельєфною, опуклою лінією, ймовірно, пензлем із щетини.<ref> Відповідно до іншої теорії використовувалася порожниста голка з фарбою. Див. ''John Boardman'': Rotfigurige Vasenmalerei. Die archaische Zeit, стор. 15</ref> Решта ліній і тонкі лінії всередині зображення виконувалися розведеним розчином шлікера. Крім двох основних кольорів у зображеннях зустрічаються й інші кольори&nbsp;— білий та червоний. Чітко виражені рельєфні лінії були потрібні для того, щоби досить рідкий шлікер не створював ефекту зайвої матовості. На закінчення, тло між фігурами всередині зображення покривалося матово-сірим шлікером. Вази проходили триразовий випал, унаслідок якого шлікер набував свій характерний чорний або темно-коричневий колір.<ref>''John Boardman'': Rotfigurige Vasenmalerei. Die archaische Zeit, стор 13—15;''John H. Oakley'': Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1141 </ref>

Особливістю [[Класична Греція|ранньокласичного]] зображення людей був їхній низький зріст і відсутність у зображеннях динаміки. Тому вони справляли серйозне і [[Пафос |патетичнепафосне]] враження. Складки одягу на зображеннях навпаки стали м'якшими і [[пластичність | пластичними]]. Відбулися зміни і в типології самих зображень. По-перше, вазописці стали часто зображувати не тільки самі моменти подій, а й сцени, що безпосередньо передують їм. По-друге, в вазопису знайшли відображення й інші нові досягнення [[Афінська демократія|афінської демократії]]. Простежується вплив давньогрецької [[трагедія | трагедії]] і давньогрецькогодавньогрецьких [[фреска |настінного живописуфресок]], який практично не зберігся. Вазописців зрілої класики надихав [[Парфенон]] та його скульптури, що в першу чергу відбилося в техніці зображення одягу. Спадаючі складки тканини виглядали на зображеннях природнішими, що надавало глибину зображенню. Композиції зображень ще більш спростилися. Художники особливо цінували [[симетрія | симетрію]], гармонію і врівноваженість. Людські образи, що стали знову стрункішими, випромінювали внутрішній спокій.<ref Name="Oakley1142"/>

Афінські гончарі проживали в кварталі [[Керамікос]]. Тут знаходилися як великі, так і невеликі гончарні майстерні. У [[1852]] році в Керамікосі на ''«вулиці Гермеса»'' була виявлена майстерня так званого [[Єнський вазописець |Єнського вазописця]]. Знайдений у ній посуд зберігаються в наш час{{коли}} в університетському зібранні [[Єнський університет імені Фрідріха Шиллера|УніверситетуЄнському ім.університеті імені Фрідріха Шиллера]] в [[Єна (місто) |Єні]].<ref> Der Jenaer Maler, Reichert, Wiesbaden 1996, стор 3 </ref>

Не можна недооцінювати роль [[експорт]]у афінської кераміки у добробуті міста. Багато гончарних майстерень орієнтувалися на експорт продукції і виконували ті речі, які користувалися попитом у відповідному регіоні. Занепад аттичного вазопису стався саме тоді, коли [[етруски]], основні споживачі їх продукції, потрапили під вплив з боку римлян і греків з південної Італії. Іншою причиною зникнення прикрашеного розписом посуду стала зміна смаку, яка наступила зв епохою [[Елліністичнийелліністичний період|еллінізму]]. Підтвердженням орієнтованості вазописців на експорт є майже повна відсутність на зображеннях театральних сцен, оскільки покупці кераміки, що належать до інших культурних кіл, як, наприклад, етруски або жителі [[Піренейський півострів |ІберійськогоПіренейського півострова]], не могли зрозуміти їх зміст, і вони не становили для них інтересу. Навпаки, у вазописі Нижньої Італії, не орієнтованої на експорт, вази із зображенням театральних сцен не є рідкістю.<ref>''Boardman'': Rotfigurige Vasen aus Athen. Die Klassische Zeit, стор 198—203 </ref>

[[Нижня Італія|Нижня (Південна) Італія]] (разом із [[Сицилія|Сицилією]]) у вазописі&nbsp;— єдиний регіон, який як за своїм художнім значенням, так і за рівнем наукової дослідженості може зрівнятися з Аттикою. На відміну від аттичних, італійські вазописці працювали переважно на місцеві ринки. За межами нижньої Італії їх роботи зустрічаються рідко. Перші гончарні майстерні в нижній Італії в середині V ст. до н.&nbsp;е. відкривали аттичні гончарі. Місцеві ремісники швидко вивчили техніку гончарних і вазописних робіт і незабаром подолали тематичну і формальну залежність від аттичного вазопису. До кінця сторіччя в [[Апулія|Апулії]] з'явилися так звані [[розкішний стиль | «розкішний»]] і [[суворий стиль | «суворий» стилі]]. Розкішний стиль проник і в вазопіснівазописні школи континентальної Італії, які однак не змогли досягти рівня апулійців.<ref>''Rolf Hurschmann'': Unteritalische Vasenmalerei, в: DNP 12 / 1 (2002), колонка 1009—1011 </ref>

В даний час налічується приблизно 21 тисячі ваз і їх фрагментів, виготовлених у нижній Італії. З них близько 11 тисяч складають апулійські вази, 4 тисячі&nbsp;— родом з [[Кампанія (Італія)| Кампанії]], 2 тисячі зроблено в [[Пестум]]і, півтори тисячі&nbsp;— в [[Луканія | Луканії]] і близько однієї тисячі&nbsp;— на [[Сицилія | Сицилії]].<ref>''Hurschmann'': Unteritalische Vasenmalerei, в: DNP 12 / 1 (2002), колонка 1010 і Trendall стор 9. Дані трохи відрізняються одні від іншиї. У пізнішому дослідженні Хуршманна вказана 21 тисяча ваз (на тисячу ваз більше, ніж у Тренделла, різниця виникає за рахунок апулійських ваз), Хуршманн вказує тільки загальні дані та дані, Апулії і Кампанії, Тренделл вказує цифри більш детально. </ref>

[[Апулія]] займала провідні позиції у вазопису нижньої Італії. Основний центр гончарного виробництва знаходився в [[Таранто|Таренті]](зараз місто Таранто). Червонофігурні вази виготовлялися в Апулії в період із [[430 до н. е.|430]] по [[300 до н. е.|300 роки до н.&nbsp;е.]] У апулійскому стилі прийнято виділяти два напрямки: [[розкішний стиль | розкішний]] та [[суворий стиль | суворий]] стилі вазопису. У суворому стилі зазвичай розписувалися дрібніші посудини, виняток становили лише [[кратер (посудина) | дзвоновидні кратери]] і ''кратери-колонетти''. На цих вазах рідко зустрічається більше чотирьох фігур. Зображення на вазах охоплюють сцени на [[Давньогрецька міфологія |давньогрецької міфологічні сюжетиміфології]], жіночі голови, батальні сцени і сцени прощання, а також [[фіасТіасос|тіасоси]]и&nbsp;— урочисті ходи на честь [[Діоніс]]а. На зворотному боці «суворих» ваз часто зустрічаються характерні для вазопису нижньої Італії зображення ''«юнаків у накидках»''. Суттєвою рисою цих витриманих у строгому стилі ваз є практично повна відмова від використання додаткових кольорів. Найвідомішими апулійськими вазописцями вважаються [[Вазописець Сізіфа]] та [[Тарпорлійський вазописець]]. Із середини IV ст. до н.&nbsp;е. спостерігається зближення суворого стилю з розкішним. Найяскравішим представником цього періоду є [[Варрезський вазописець]].<ref>''Hurschmann'': Apulische Vasen, в: DNP 1 (1996), колонка 922f. </ref>

Вазописці розкішного стилю надавали перевагу вазам великого розміру: кратерам із [[волюта]]ми, [[амфора]]м, [[лутрофор]]ам і [[гідрія]]м. На великій поверхні такої посудини іноді розміщувалося до 20 фігур, часто у кількох регістрах. У вазопису розкішного стилю часто використовувалися додаткові кольори, перш за все відтінки червоного, золотий і білий кольори. Починаючи з другої половини IV ст. до н.&nbsp;е. шийку і бічні частини судин стали розписуватися багатими рослинними [[орнамент]]ами. В цей же час вазопісцивазописці стали використовувати можливості перспективи, перш за все, для зображення будівель&nbsp;— палаців пекла і [[наїскосНаїск|наїсків]]ів. Із [[360 до н. е.|360 року до н.&nbsp;е.]] такі архітектурні зображення часто зустрічаються у сценах, пов'язаних із культом мертвих на '' «наїскових вазах»''. Цей стиль представляють [[Вазописець Іліуперса]], [[Вазописець Дарія]] та [[Балтиморський вазописець]]. Успіх мали сцени на міфологічні сюжети: зібрання богів, [[Амазономахія | Амазономахія]], [[Троянська війна]], [[Геракл]] та [[Беллерофонт]]. Проте серед них зустрічалися й рідкісні міфологічні зображення, які розглядаються фахівцями як єдині [[іконографія | іконографічні]] джерела. Театральний сюжет типовий для апулійських майстрів і невідомий у аттичному вазописі. Нерідко на апулійських вазах зустрічаються жартівливі сцени (так звані вази із зображенням [[фліакфліаки]]а). Сцени з повсякденного життя і зображення атлетів були популярні лише при становленні апулійського вазопису, після [[370 до н. е.|370 року до н.&nbsp;е.]] вони повністю зникають із набору сюжетів апулійських вазописців.<ref>''Hurschmann'': Apulische Vasen, в: DNP 1 (1996), колонка 923 </ref>

Апулійський вазопис зробив великий вплив на інші центри гончарного виробництва. Вважається, що деякі вазописці з Апулії переселилися в інші міста нижньої Італії, і розповсюдили там свій досвід. Крім червонофігурних ваз Апулія славилася своїми [[чорнолакова кераміка | чорнолаковими посудинами]] з нанесеним зверху візерунком ([[гнафія]]ми) і [[Антична поліхромія Поліхромія| поліхромними]] вазами (вазами з [[КаносаКаноза-ді-Пулья | КаносиКаноза]]).<ref>''Hurschmann''в: DNP 1 (1996), колонка 923 </ref>

У [[Кампанія (Італія)|Кампанії]] червонофігурний стиль кераміки поширився в V—IV століттях до н.&nbsp;е. На посудини зі світло-коричневої кампанської глини наносився шар покриття, що набирав після випалу відтінкивідтінку від рожевого до червоного. Кампанські вазопицівазописці переважно виробляли кераміку невеликого розміру, а також [[гідрія | гідрії]] та [[кратер (посудина) | дзвоновидні кратери]]. У Кампанії не зустрічаються такі типові для Апулії посудини&nbsp;— кратери з волютами, кратери-колонетти, лутрофори, [[ритон]]и і [[несторида | несториди]]. Рідкісні у Кампанії й [[пеліка | пеліки]]. Сюжетний репертуар кампанського вазопису також обмежений. На кампанійських вазах зустрічаються зображення молодих чоловіків і жінок, сцени [[фіасТіасос|тіасосів]]ів, птахів і тварин, але найчастіше&nbsp;— місцевих воїнів і жінок. На зворотному боці кампанської посудини також зустрічаються апулійські «юнаки в накидках». Роль міфологічних сюжетів і похоронного культу невелика. Лише до [[340 до н. е. |340 року до н.&nbsp;е.]] у апулійскіх вазописців були запозичені [[наїск]]ові сцени, орнаментальні елементи і поліхромія.<ref>''Hurschmann'': Kampanische Vasenmalerei, в: DNP 6 (1998), колонка 227 </ref>

До масової появи в Кампанії у другій чверті IV століття до н.&nbsp;е. сицилійських гончарів, які заснували там численні гончарні майстерні, була відома лише майстерня групи вазописців ''«Owl-Pillar»'' (з [[англійська мова| англійської]]&nbsp;— «Совиний стовпчик»), діяльність яких відноситься до V століття до н.&nbsp;е. У кампанському вазописі виділяють три основні вазописні групи:

Перша група представлена майстернею [[Вазописець Кассандри | Вазописця Кассандри]] з [[Капуя Капуа| КапуїКапуі]], що знаходився під впливом сицилійських майстрів. За ним пішли майстерні [[Вазописець Перріша | Вазописця Перріша]], [[Лагеттський вазописець | Лагеттського вазописця]] та [[КайванскийКайванський вазописець | Кайванського вазописця]]. Характерною рисою є велика кількість зображень [[сатирсатири]]ів із [[тирс]]ами, голів&nbsp;— переважно під ручками гідрій, олов'яні канти на одязі і використання додаткових фарб&nbsp;— білої, червоної і жовтої. Імовірно Лагеттський і КайванскийКайванський вазописці пізніше переселилися в [[Пестум]].<ref>''Hurschmann'': ampanische Vasenmalerei ', в: DNP 6 (1998), колонка 227f </ref>

Група вазописців ''«AV»'' працювала також у КапуїКапуі. У ній особливо виділяється один з її засновників&nbsp;— [[Вазописець білих облич]]. Типовою рисою його роботи є білий колір у зображенні жіночих облич. Вазописці цієї групи спеціалізувалися на зображенні сцен місцевого життя, жінок і воїнів. Багатофігурні сцени зустрічаються рідко, на лицьовій і зворотній стороні ваз звичайно зображується лише по одному образу, іноді лише голова. Одяг на зображеннях виконувався досить недбало.<ref Name="Hurschmann228">''Hurschmann'': Kampanische Vasenmalerei, в: DNP 6 (1998), колонка 228 </ref>

В [[Куми | Кумах]] після [[350 до н. е. |350 року до н.&nbsp;е.]] працював [[Бостонський вазописець СА]] і його колеги та послідовники. Вазописець СА вважається найвидатнішим представником цієї вазописної групи, а можливо, і вазопису Кампанії в цілому. Починаючи з [[330 до н. е. |330 року до н.&nbsp;е.]] спостерігається сильний вплив апулійських майстрів. Найпопулярнішими мотивами є наїскові і похоронні сцени, діонісійські сцени і зображення [[сімпосій | сімпосіїв]]. Типові зображення прикрашених жіночих голівок. Вазописець СА працював в [[антична поліхромія Поліхромія| поліхромній техніці]] і іноді використовував досить велику кількість [[літопон]]алітопона(суміш сульфату барію з сульфатом цинку) для зображуваних об'єктів архітектури та жіночих образів. Його послідовники насилу могли відповідати його рівню, і занепад кампанського вазопису наступив близько [[300 до н. е. |300 року до н.&nbsp;е.]]<ref name="Hurschmann228"/>

Луканський вазопис виник близько [[430 до н. е. |430 року до н.&nbsp;е.]] завдяки [[Вазописець Пістіччі|Вазописцю Пістіччі]]. Вважається, що цей вазописець, який знаходився під впливом аттичних майстрів, працював в [[Пістіччі]], де і була виявлена частина його робіт. У його послідовників&nbsp;— [[Вазописець Аміка|Вазописця Аміка]] та [[Вазописець циклопа | Вазописця циклопа]] майстерня знаходилася в [[Метапонт]]і. Вони першими взялися за розпис керамічних посудин нової форми&nbsp;— [[несторида|несторид]]. На зображеннях луканскоголуканського вазопису часто зустрічаються міфологічні й театральні сцени. Наприклад, [[Вазописець Хоефори]], названий за трагедією з трилогії [[Орестея|«Орестея»]] [[Есхіл]]а, зображував сцени з цієї трагедії на багатьох своїх посудинах. До того часу почав позначатися вплив апулійського вазопису. Типовими стають поліхромія та рослинні візерунки. Найбільш значущими представниками цього періоду є [[Вазописець ДолонДолона]] та [[Бруклінсько-будапештськийБудапештський вазописець]]. У середині IV ст. до н.&nbsp;е. спостерігається спад як в якості, так і в тематичному розмаїтті луканського вазопису. Останнім відомим вазописцем Луканії став [[Вазописець Примато]], який працював у стилі апулійського [[Вазописець Лікурга|Вазописця Лікурга]]. Луканський вазопис стрімко зникає до останньої чверті IV століття до н.&nbsp;е.<ref>''Hurschmann'': Lukanische Vasen, в: DNP 7 (1999), колонка 491 </ref>

[[Пестум]]ський вазопис є найпізнішим із виниклих у нижній Італії стилів. Своєю появою близько [[360 до н. е. |360 року до н.&nbsp;е.]] він зобов'язаний сіцілійцюсицилійцю. Перша майстерня Пестума належала [[Астей (вазописець) | Астею]] та [[Піфон (вазописець) та гончар)| Піфону]]. Це єдині вазописці нижньої Італії, чиї імена збереглися завдяки підписам на їхніх роботах. Вони розписували дзвоновидні кратери, амфори, гідрії, [[весільний лебес гамікос]], [[лекана | леканідилекани]], [[лекіф]]и і глечики. Рідше вони звертали увагу на пеліки, кубкові кратери і кратери з волютами. Для їх стилю характерний розпис бічних поверхонь посудин пальметтамипальметами, орнамент із квітковими чашечками і парасольками, що отримав назву «цвітіння Астея», олов'яне оздоблення одягу і вільно розкидане по спинах волосся. Тіла людей часто нахилені вперед або спиралися на рослини й камені. Використовувалися додаткові кольори: білий, золотий, чорний, пурпурний і різні відтінки червоного.<ref Name="Hurschmann P 9">''Hurschmann'': Paestanische Vasen, в: DNP 9 (2000), колонка 142 </ref>

На кераміці Пестума часто зображуються діонісійські сцени: [[фіасТіасос|тіасоси]]и і [[сімпосій | сімпосії]], [[сатирсатири]]и і [[менадивакханки]], [[Силени (міфологія)|силени]] і сцени фліаків. Зустрічаються численні герої і боги з античних міфів: [[Геракл]], [[Суд ПарісаПаріс]], [[Орест]], [[Електра]], [[Афродіта]] та [[ЕротЕрос]], [[Аполлон]], [[Афіна]] та [[Гермес]]. На пестумських посудинах практично не зустрічаються сцени із повсякденного життя, зате є багато зображень тварин. Творчість вазописців Астея і Піфона мала тривалий вплив на пестумський вазопис. Про це свідчать роботи їх послідовників, зокрема прибулого із Апулії [[вазописець Афродіти | вазописцяВазописця Афродіти]]. Близько [[330 до н. е. |330 року до н.&nbsp;е.]] з'явилася друга майстерня, що на початковому етапі копіювала роботи першої. Проте з часом роботи її майстрів стали вирізнятися високою якістю та різноманітністю сюжетів. У цьому періоді відчувається вплив творчості Кайванського вазописця з Кампанії з його лінійними контурами одягу і відсутністю контурів обведення у жіночих фігур. Занепад пестумського вазопису припадає на [[300 до н. е. |300 рік до н.&nbsp;е.]]<ref name="Hurschmann P 9"/>

[[Сицилія|Сицилійський]] вазопис в містах [[Гімера]] та [[Сіракузи]] бере свій початок на межі V—IV століть до н.&nbsp;е. і за стилем, тематикою, декором і формою кераміки був пов'язаний із аттичними зразками. Найсильніше відчувається вплив пізньокласичного вазописця з Аттики [[Мідій (вазописець) | Мідія]]. У другій чверті IV століття до н.&nbsp;е. багато сицилійських майстрів кераміки переселилися в Кампанію й Пестум і заснували там свої майстерні. Обмежене виробництво кераміки збереглося лише в Сіракузах.<ref Name="Hurschmann606">''Hurschmann'': Sizilische Vasen, в: DNP 11 (2001), колонка 606 </ref>

Типовий сицилійський стиль вазопису склався близько [[340 до н. е. |340 року до н.&nbsp;е.]] Тут розрізняють три вазописні групи. Перша, названа групою Лентіні-Манфрія, працювала в Сіракузах і [[Джела | Джелі]], друга&nbsp;— [[Чентуріпе Чентурипе| чентуріпська]]&nbsp;— біля підніжжя [[Етна | Етни]], а третя&nbsp;— на [[Ліпарські острови | Ліпарських островах]]. Для сицилійського вазопису характерне використання додаткових кольорів, зокрема, білого. В основному в сицилійському вазопису раннього періоду переважають керамічні посудини: кубкові кратери і гідрії. Однак зустрічаються і маленькі бутлі, лекани, лекіфи і, [[скіфос | скіфоїдніскіфоси]], [[піксида (посудина) Піксида| піксиди]]. Вони прикрашені сценами з життя жінок, зображеннями ЕротаЕроса, жіночих голівок і сцен фліака. Міфологічні зображення зустрічаються досить рідко. Як і в інших областях Італії, вазопис втрачає своє значення на Сицилії до [[300 до н. е. |300 року до н.&nbsp;е.]]<ref name="Hurschmann606"/>

На відміну від [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурного стилювазопису]], у червонофігурному вазописі практично не з'явилося значних регіональних напрямів, шкіл або майстерень. У Греції гончарні майстерні існували також у [[Беотія | Беотії]] ([[Вазописець Великого Афінського канфара]]), [[Халкідіки | ХалкидікахХалкідіках]], [[Еліда | ЕлідіЕліди]], [[Еретрія|Еретрії]], [[КорінфКоринф|Коринфі]]і і [[Лаконія | Лаконії]].

В [[Етрурія | Етрурії]], де проживала основна клієнтура аттичних вазописців, місцевим гончарним майстерням вдалося вийти за межі регіонального ринку. Імітація червонофігурного стилю почалася тут лише в [[490 до н. е. |490 році до н.&nbsp;е.]], через п'ятдесят років після його виникнення. Лише до кінця V століття до н.&nbsp;е. в Етрурії з'явилася справжня червонофігурна техніка вазопису. У Етрурії знайдені численні свідоцтва існування двох напрямків етруського вазопису: ''псевдо-червонофігурного'' і ''власне червонофігурного''. Гончарі і вазописці Етрурії працювали не тільки на місцевий ринок, а й відправляли свою продукцію на продаж на [[Мальта | Мальту]], в [[Карфаген]], [[Стародавній Рим | Рим]] і на [[Лігурія | Лігурійське узбережжя]].

Спочатку червонофігурна техніка вазопису просто імітувалася. Як і на деяких ранніх аттичних вазах посудини повністю покривалися чорною глянцевою глиною, а фігури малювали поверху червоними та білими оксидними мінеральним фарбами. На відміну від власне червонофігурної техніки, червоним малюнок на вазі ставав не від випалу не покритих фарбою ділянок тла, а від фарби. Внутрішні лінії малюнка за аналогією з [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурним стилем вазописувазописом]] виконувалися насічками, а не фарбами. У цьому стилі прикрашали свої роботи [[вазописецьВазописець Праксіаса]] і його колеги по майстерні у [[Вульчі]]. Незважаючи на добре знання вазописцями цієї майстерні сюжетів грецької міфології та іконографії їх походження з Афін не доведено.

Псевдо-червонофігурний стиль затримався в Етрурії довше, ніж у [[Афіни | Афінах]]. У цій техніці вазопису спеціалізувалося кілька гончарних майстерень IV століття до н.&nbsp;е. при тому, що в цей час власне червонофігурний стиль вже широко поширився серед етруських вазописців. Варті згадки майстерні ''групи Сокра'' і ''групи Фантома''. Більш рання за часом група Сокра розписувала свої чаші сюжетами не тільки з [[давньогрецька міфологія | давньогрецької міфології]], але й етруського змісту. Основу сюжетів групи Фантома складають зображення людей в одязі в комбінації з рослинними і пальмовими візерунками. У стилі обох груп працювали вазописці в [[Черветері]], [[Фалерії | Фалеріях]] та [[Тарквінія Таркуїнія| ТарквініїТаркуїнії]]. Група Фантома проіснувала до початку III століття до н.&nbsp;е. Популярність псевдо-червонофігурного стилю, як і червонофігурного вазопису в цілому, впала зі зміною смакових уподобань покупців кераміки.<ref>''Huberta Heres&nbsp;— Max Kunze''(Вид.): Die Welt der Etrusker, Archäologische Denkmäler aus Museen der sozialistischen Länder . Ausstellungskatalog Staatliche Museen zu Berlin, Hauptstadt der DDR&nbsp;— Altes Museum vom 04. Oktober bis 30. Dezember 1988. Berlin 1988, стор 245—249 </ref>

Лише в кінці V століття до н.&nbsp;е. власне червонофігурна вазописна техніка, при якій зображення тільки обводиться фарбою, отримує поширення в Етрурії. Перші майстерні місцевого значення, які ймовірно заснували вихідці з Аттики, з'являються в [[Вульчі]] і Фалеріях. Проте в ранніх червонофігурних вазах з Етрурії виявляється і вплив майстрів із нижньої Італії. До IV століття до н.&nbsp;е. ці майстерні посідали провідні позиції на ринку розписаної кераміки Етрурії. Вази великого і середнього формату&nbsp;— кратери і глеки&nbsp;— прикрашалися зображеннями на міфологічні сюжети. За одне століття кераміка з Фалерій зуміла значно обігнати за обсягом Вульчі. У [[К'юзі]] та [[Орв'єто]] виникли нові центри гончарного виробництва. Особливою популярністю користувалися чаші для пиття, розписані на діонісійську тематику вазописцями ''групи Тондо'' з Чіузі. У другій половині століття центр гончарного виробництва змістився в [[Вольтерра |Вольтерру]], що прославилася своїми кратерами особливої форми з ретельно виконаним розписом.

Міфологічні сюжети зникли з репертуару етруських вазописців у другій половині IV століття до н.&nbsp;е. Їхнє місце зайняли зображення жіночих голівок і людей (але не більше двох на зображенні). Великого поширення набули орнаменти і квіткові мотиви. Великі композиції, як, наприклад, [[Амазономахія]], були радше винятком. Кераміка з Фалера втрачає своє значення під тиском нового центру виробництва кераміки в Черветері, що став одним з основних центрів червонофігурного вазопису в Етрурії. Тут вазописною ''групою Торкопа'' виготовлялися прикрашені простими візерунками [[ойнохоя | ойнохої]], [[лекіф]]и, чаші для пиття, а ''групою Дженукіліі''&nbsp; — блюда невеликого розміру. Відповідно до змін у художніх перевагах клієнтів майстерні перейшли на виготовлення [[чорнолакова кераміка |чорнолакової чорнолакових вазкераміки]] у кінці IV століття до н.&nbsp;е., що поклало кінець історії червонофігурного вазопису в Етрурії.<ref>''Huberta Heres&nbsp;— Max Kunze''(Вид.): Die Welt der Etrusker, Archäologische Denkmäler aus Museen der sozialistischen Länder. Ausstellungskatalog Staatliche Museen zu Berlin, Hauptstadt der DDR&nbsp;— Altes Museum vom 04. Oktober bis 30. Dezember 1988. Berlin 1988, стор 249—263 </ref>

У даний час відомо понад 65 тисяч червонофігурних ваз і їх фрагментів.<ref> <У DNP 15 / 3 (Zeitrechnung: I. Klassische Archäologie, колонка 1164) вказується 65 тисяч ваз, які досліджував англійський археолог [[Джон Бізлі| Бізлі]]. З них слід відняти 20 тисяч, виконаних за свідченням Бордмана в чорнофігурному стилі (''Boardman'': Schwarzfigurige Vasen aus Athen, стор 7) 21 тисяча червонофігурних ваз походять із нижньої Італії. Сюди ж належать і посудини з інших регіонів Греції</ref> Інтерес до античних ваз виник ще у [[Середні вікиСередньовіччя|Середньовіччі]]. [[Рісторо д'Ареццо]] присвятив їм главу ''Capitolo de le vasa antiche'' у своїй «Будові світу». Форму, колір і зображення на глиняних вазах він вважав досконалими.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 946 </ref> У [[Епоха Відродження | епоху РенесансуВідродження]] античні вази, у тому числі й розписнірозписані керамічні посудини, стали предметом колекціонування. Відомі випадки поставкидоставки давньогрецьких ваз до Італії. Проте аж до кінця [[бароко]] розписнірозписані вази знаходилися в тіні інших видів мистецтва, зокрема, [[скульптура | пластикискульптури]]. Винятком є виготовлена на замовлення [[Ніколя-Клод Фабрі де Пейреск| Ніколя-Клода Фабрі де Пейреска]] книгакниги з акварельними зображеннями античних розмальованих ваз. У колекції самого Пейреска, як і інших колекціонерів, також були глиняні вази.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 947—949 </ref>

Починаючи з епохи класицизму колекціонування давньої кераміки стає все популярнішим. Так, колекції ваз збирали [[Вільям Гамільтон (дипломат) | ВільямДуглас Гамільтон]] і Джузеппе Валлетта. Виявлені в Італії вази можна було купити за невеликі гроші, і тому навіть приватні особи могли дозволити собі значні колекції. Вази стали улюбленими сувенірами, які привозили з собою з популярних у той час серед дворян подорожей Європою&nbsp;— ''гранд-турів''. Про випробувані спокуси придбати античні вази під час своєї подорожі до Італії оповідає і [[Йоганн Вольфганг Гете| Йоганн Вольфгангфон Гете]]. Якщо на античний оригінал не вистачало коштів, то можна було придбати копію або [[гравюра Ритина| гравюруритину]] з його зображенням. Виникли навіть мануфактури, які імітували античні вази. У цей час здобувздобуває популярність [[ДжозайяПорцеляна Веджвуд|порцеляна фірми "Веджвуд"]], якийяка, не застосовуючи технологію виготовлення давньогрецьких ваз, використовуваввикористовує античні мотиви у вигляді шаблонів на своєму виробництві.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 949—950 </ref>

Починаючи з [[1760]] роківроку до вазопису звернулася і [[археологія]], для якої вази стали джерелом цінної інформації про життя в античні часи і, іконографічних і міфологічних досліджень. Вазопис замінив собою практично повністю втрачений монументальний живопис [[Стародавня Греція | Стародавньої Греції]]. У цей час було спростовано поширену думку про те, що вазописом займалися виключно [[етруски]], хоча мода на античні вази в той час і зберегла назву ''all'etrusque''. У дослідженнях і імітації античних ваз змагалися між собою [[Англія]] та [[Франція]]. Червонофігурний стиль особливо цінував [[Йоганн Йоахім Вінкельман| Вінкельман]]. Орнаменти на античних вазах видавалися в Англії в так званих ''«книгах зразків»'' (''pattern books'').

Зображення на вазах зробили вплив і на розвиток сучасного живопису. Лінійний стиль надихав таких художників, як [[Едвард Берн-Джонс]], [[Гюстав Моро]] та [[Густав Клімт]]. [[Фердинанд Георг Вальдмюллер]] написав в [[1840]] році картину під назвою ''«Натюрморт із срібними посудинами і червонофігурним [[кратер (посудина) | оксібафомкратером]]»''. [[Анрі Матісс]] назвав один із своїх творів ''«Інтер'єр із етруською вазою»''. Естетичний вплив давньогрецького вазопису зберігається і до нашого часу. Вважається, що пляшка [[Кока-кола | «Кока-коли»]] своїми вигинами зобов'язана давньогрецькому вазопису.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 954 </ref>

Особливий внесок у дослідження розпису аттичних ваз здійснив англійський дослідник [[класична Греція|класикикласичного періоду Греції]] [[Джон Бізлі]]. Бізлі почав вивчати вази приблизно від 1910 року, використовуючи методологію [[історик мистецтва|історика мистецтва]] [[Джованні Мореллі]] розроблену для вивчення живопису. Він припустив, що кожний вазописець мав індивідуальні роботи, які завжди можна безпомилково ідентифікувати. Щоби зробити це, певні деталі, такі, як лице, пальці, руки, ноги, коліна, складки одягу тощо, були зіставлені. Бізлі розглянув 65000 ваз і фрагментів (із яких 20000 були чорнофігурними). Протягом шести років дослідження, він зміг приписати 17000 з них до окремих художників. Де їх імена залишилися невідомими, він розробив систему умовних імен. Бізлі також об'єднав окремих художників у групи, майстерні, школи та стилі. Ніякі інші археологи не мали такого визначального впливу на цілу підгалузь, який мав Бізлі з вивчення грецького вазопису. Значна частина його аналізу вважається в силі і сьогодні. Бізлі опублікував свої висновки з червонофігурного вазопису у 1925 і 1942 роках. Його перші дослідження розглядали матеріал лише від 4 століття до нашої ери. Для нового видання його робіт, опублікованого у 1963 році, включено також пізніший період, використовуючи роботи інших учених, таких як [[Карл Шефолд]], який особливо вивчав [[керченськийкерченські стильвази]] ваз. Відомими вченими, які продовжують вивчення червонофігурного вазопису після Бізлі є [[Джон Бордман]], [[Еріка Симон]] та [[Дітріх фон Ботмер]].<ref> ''Boardman'': Schwarzfigurige Vasen aus Athen, p. 7f.</ref>

Для вивчення південно-італійського вазопису [[Нижня Італія|Нижньої Італії]] роботи [[Артур Дейл Трендал| Артура Дейла Трендала]] мають схоже значення, як роботи Бізлі для Аттики. Всі учені після Бізлі, слідуютьнаслідують його традиціямтрадиції та використовують його методологію. Вивчення грецьких ваз триває, не в останню чергу в зв'язку з постійною появою нових матеріалів із [[Розкопки (археологія)Археологічні дослідження| археологічних розкопокдосліджень]], [[незаконні розкопки | незаконних розкопок]] і невідомих приватних колекцій.