Червонофігурний вазопис: відмінності між версіями

Судячи за кількісним співвідношенням підписів гончарів і вазописців, ремесло гончаря користувалося великою пошаною і повагою. Статус давньогрецького вазописця точно не встановлено. Відомо, що [[Ефрон]] та інші вазописці були одночасно і гончарями, тому вважається, що більшість вазописців не були рабами. Проте імена деяких художників вказують на те, що серед вазописців були колишні раби або [[метек]]и. Деякі зі збережених власних імен неможливо інтерпретувати однозначно. Так, підпис «''Полігнот''» ставили кілька вазописців, які, можливо, намагалися досягти успіху за рахунок відомішого художника-монументаліста. Можливо, аналогічно використовувалися й інші відомі імена, як, наприклад, [[Аристофан (вазописець)|Аристофан]]. Творчість деяких вазописців вдалося простежити лише протягом короткого періоду часу — одного—двох десятиліть, але відомі і художники, які працювали набагато довше: [[Дуріс (вазописець) | Дуріс]], [[Макрон (вазописець) | Макрон]], [[Гермонакс (вазописець) | Гермонакс]] або [[Вазописець Ахілла]]. На підставі наявних даних про те, що вазописці прагнули стати [[гончар]]ями, і при відсутності даних про те, що гончарі бралися за вазописні роботи, вважається, що кар'єра в гончарній справі починалася з підмайстра, в обов'язки якого входив розпис ваз, і закінчувалася гончарем. Такий поділ праці очевидно існував і в епоху червонофігурного вазопису, у той час як у чорнофігурний період багато майстрів самостійно виконували як гончарну, так і вазописну роботу — ([[Ексекій]], [[Неарх (гончар) | Неарх]] і можливо [[Амасіс (гончар)|Амасіс]]). Із зростанням попиту на керамічні товари змінився технологічний процес у гончарній справі, з'явився поділ праці, і не завжди однозначний поділ на гончарів і вазописців став нормою.

 

 

[[Файл:Janiform aryballos Louvre CA987.jpg|thumb|Голова ефіопа і жінки із [[Напис любимця|написом любимця]]]]