Слов'янські мікромови: відмінності між версіями

'''Периферійні''' літературні мови фунційонують у середовищі культурно-мовних груп, що побутують у межах периферійного (етнічного) ареалу й виокремлюються в його рамцях лишень місцевими особливостями культурно-історичного та мовного (діалектного) характеру, — такими є [[чакавці]], [[кайкавці]] в Хорватії тощо; за '''острівними''' літературними мікромовами стоять етно-мовні групи, себто «острови», які являють собою [[національні меншості]], це [[градищанські хорвати]], [[молізькі слов’яни]], [[банатські болгари]] та інші (на відміну від культурно-мовних груп, вони характеризуються більш відчутної етнічною й мовною окремішністю). І периферійні, і острівні відгалуження вважають себе невід’ємною частиною відповідних слов’янських етносів-націй: банатські болгари — [[болгари|болгар]], чакавці та кайкавці, а також градищанські хорвати й моліазькі слов’яни — [[хорвати|хорватів]] тощо. Про паннонсько-русинську можна казати не тільки як мікромову, а і як самостійну слов’янську мову, бо нею послуговується етнічна група, яка претендує на роль народності. Між тим, кордон між мікромовами й самостійними слов’янськими мовами деколи виявляється вельми нечітким, бо «острівна» [[Серболужицька мовмова|серболужицька]], яка представляє національну меншість у [[Німеччина|Німеччині]], і периферійна до [[Польська мова|польської]] [[Кашубська мова|кашубська]] за традицією, що склалася, розглядаються як окремі мови.