Небельверфер: відмінності між версіями

Реактивний міномет «Nebelwerfer 41» мав шість 150-мм стволів і стріляв 39-кілограмовими снарядами на відстань 6 (димові снаряди — 8) км. Пізніша версія міномета, «Nebelwerfer 42», мала п'ять 210-мм стволів. Для неї застосовували значно тяжчі 210-мм снаряди вагою 113 кг, які летіли на 8 км. Крім того, ''«Nebelwerfer 42»'' було оснащено зйомнимизнімними направляючиминапрямними для снарядів [[калібр]]у 150 мм від ''«Nebelwerfer 41»'', котрі монтуровалисьмонтувались всередині стволів. Обидва міномети установлювалися на легкому двуколісномудвоколісному лафеті.

З 1940 по 1943 рік у Вермахті успішно застосовували іншого типу систему залпового вогню — [[Wurfrahmen 40]]. Її було змонтовано на шасі бронетранспортетабронетранспортера [[Sd.Kfz 251]]/1, прозваного солдатами ''Stuka zu Fuß'', «піхотною Штукою» (за аналогією з [[Junkers Ju 87|Junkers Ju 87 Stuka]] — пікірувальним бомбардувальником). По три рами кріпили з кожного борту бронетранспортера і несли по п'ять 280-мм реактивних мін і по одній 320-мм запалювальній міні.

БоеприпасБоєприпас реактивного міномету виглядаловиглядав як циліндр калібру 158 мм. Вага усього снаряда становить 39 кг, де до 2 кг становить вибухова речовина (тротил). Увесь циліндр заповнено шашкою з ді-глікоєвого пороху, що повільно горить. Такий вид пального зумовлено тепловим режимом роботи двигуна. При виборі теплового режиму просто підбирають пальне, балансуючи між паливом і негорючим баластом. При цьому, щоправда, дуже задимлюється траса баласту, що демаскує вогневу позицію і зменшує дальність польоту міни.

У задній частині циліндра розміщено кілька сопел, що мають відхилення від осі на 14 градусів. Усього сопел — 28. Вони надають міні обертового руху в польоті навколо продольноїпоздовжньої вісі, і цим досягається виняткова точність снаряда. Так, розсіювання на дальності 6000 м: в довжину — 80-100 м, бокове — 60-90 м). Сопла виготовлено заодно с корпусом, і очевидно, при застосуванні ефективнішого пального просто згоріли б. Виготовлення снаряду при такій високій точності влучання виявилося рекордно дешевим і не потребувало спеціального обладнання. ([[Блокада Ленінграда|Блокадний Ленінград]] легко опанував не виробництво технічно недосконалих і складних у виготовленні снарядів для «Катюш», а саме системи німецьких «Wurfminen» — '''МТО''', «міна тяжка, обертальна», в радянському виконанні).

Уперше цю зброю було застосовано на [[Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Західноєвропейському театрі бойових дій]] під час [[Французька кампанія (1940)|Французької кампанії]], й застосовувався саме для установлення димових завіс. Також «Небельверфер» уперше застосовано як реактивна система залпового вогню під час десантної висадки на Кріті ([[Критська повітряно-десантна операція|операція «Меркурій»]]): ця система надзвичайно проявила себе як виняткова зброя, беручи до увагу її компактність і малу вагу. Під час [[Операція «Барбаросса»|Операції «Барбаросса»]] 4-й хімічний полк особливого призначення засосувавзастосував проти Брестської фортеці, выпустишивипустивши більшепонад 2880 реактивних фугасних мін калибрукалібру 150 мм (що за потужністю утричі більше за звичайний осколково-фугасний снаряд класичної 150-мм гаубиці).

На [[Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Східноєвропейському театрі воєнних дій Другої світової війни]] установку застосовували на найважливіших напрямках і лише спільно із стволовою артилерією — росіяни сперелякуз переляку писали про великі скупчення важкої артилерії німців. Ця техніка завдавала дуже точних ударів на значних дистанціях (незмірно точніше, аніж радянська чи американська системи). Завдяки компактності, систему часто використовували у десантних операціях.

При завантаженні реактивних мін з [[Казенник|казенної частини]], снаряди фіксувалися спеціальними тримачами, після чого в одне з сопел втикали електрозапал. Після наведенеянаведення міномета на ціль [[обслуга]] йде до укриття і з допомогою блоку запуску випускає спочатку перші три ракети, потім решту три. Запуск системи здійснюється дистанційно, від [[Електричний акумулятор|електричного акумулятора]] транспортного засобу, який буксирує «Небельверфер». Залп триває близько 10 секунд. Час перезарядки — до 1,5 хвилини (стан готовності до наступного залпу чи перенацілювання).

Снаряди при пуску залишали щільний димовий шлейф, тож теоретично підрозділ «Небельверфер» був чудовою ціллю для артилерії супротивника, тому обслузі системи необхідно було якомога швидше змінювати позицію. Та оскільки на Східному фронті німцям протистояла деморалізована і слабко вишколена армія, яка постійно відступала — ефективного спротиву радянської артилерії не могло бути. Штатна важка артилерія німців (і пристрої визначення розташування ворожих артбатарей), що застосовувалися спільно із «Небельверферами», робили майже всі спроби протидії росіян приреченими на їх миттєве знищення. Лише з літа 1943 року, коли відкрився другий фронт ([[Сицилійська операція]], коли німці були змушені були розпорошити свої сили, радянські війська отримали змогу наступати, а вся німецька наступальна зброя (наприклад, [[Штурмгешуц]], «Небельверфер», «Junkers Ju 87» і т.ін.тощо) перекваліфіковувалася для виконання невластивих їй завдань — «Небельверфери» почали прибирати із передової. Натомість мобільні модифікації «Небельверфера» — «Wurfrahmen 40» і «Panzerwerfer 42» стали активно застосовувати як засіб підтримки танків, особливо у міських зонах. Для [[Загороджувальний вогонь|загороджувального вогню]] проти великих мас супротивника краще застосовна звичайна гаубична артилерія і авіація.

Єдиним недоліком реактивного міномета на пізніх етапах війни стала його низька мобільність, через що він міг стати здобиччю ворожлїворожої авіації, котра перехоплювала ініціативу в повітрі. Для бі́льшої рухомості міномет установлювали на напівгусеничне шасі. Така машина отримала назву «[[Panzerwerfer 42]]» (1942р.). Транспортер боєприпасів Sd.Kfz 4 «Maultier» («Мул»), в котрому розміщували від 20 до 30 реактивних мін, отримав назву ''Munitionskraftwagen fur Nebelwerfer'' (букв. «Транспортер амуніції для "Небельверфера"»). Наприкінці війни почали виробляти дешеві (часто дерев'яні) одноразові пускові установки «[[Wurfrahmen]]», які доставляли на вогневу позицію, змонтованими на бортах тягача.

* '''Перший міф''': «Небельверфер» є копією «Катюші» і з'явився 1942-го року у відповідь на появу совєцьких реактивних систем залпового вогню. Це брехня. «Небельверфер» почали розробляти 1928-го року і його вперше прийнято на озброєння у вигляді важких 280-мм «Wurfrahmen», котрі початково виглядали як дерев'яна рама для 6 ракет калібру 280 мм (пізніше раму, з металу) і прийняту на озброєння в 1940 році. 1940-го також з'являється прототип «Небельверфер» під газові реактивні міни, а в середині 1940-го року і під фугасні реактивні міни. Застосовували цю зброю спочатку проти Франції, потім на острові Кріт разом із [[Безвідкатна гармата|безвіткатнимибезвідкатними гарматами]]; на Східному фронті ефективно застосовувалися з перших днів під прикриттям важких гаубиць. Перше його застосування на території СРСР 22 червня 1941-го року при [[Оборона Берестя (1941)|штурмі Берестейської фортеці]] — на місяць раніше, чим застосували «Катюші» під [[Орша|Воршею]]. Щоправда, за наказом Гіммлера, інженерами «Česká Zbrojovka» було створено аналог совєцького реактивного снаряда РС-82, проте це було набагато пізніше. Німецький «аналог» РС-82 повністю переважав совєцький оригінал як за точністю пострілу (чехи позбулися ексцентриситету тяги, викликаного нерівномірним горіння порохової шашки закруткою стабілізатора снаряду, що змушував ракету обертатися навколо своєї осі), так і за масою спорядження боєголовки. Швидкість обертання в порівнянні з турбореактивними мінами, була дуже низькою, та вказану ваду усувала повністю). Таким чином, «Органи Гіммлера» ні точною, і навіть приблизною копією «Органів Сталіна» не були і не могли бути: німці не випускали недосконалої неякісної зброї. Це була набагато досконаліша система.

* '''Другий міф''': дальність стрільби «Небельверфер» була низькою внаслідок коротких стволів-направляюxихнапрямних. Це не так. Стволи-направляючінапрямні «Небельверферові» узагалі технічно потрібні лише для розкрутки міни й утримання її при буксируванні: конструкція реактивної міни «пожирала» 25 % ККД реактивного двигуна на розкрутку в польоті, за рахунок чого й зумовлюється точність міномета, тож дальність польоту 39-кг міни становила трохи більше 6 км. «Катюша» мала дальність польоту снаряда 8 км, що на кілометр-півтора більше, ніж у «Небельверфера», за значно більшої довжини направляючихнапрямних. Більша дальність польоту радянського снаряда була зумовлена тим, що снаряди в «Катюші» використовували найефективніше на той час пальне — нітрогліцериновий порох, що переважав за ефективністю ди-гліколевий порох німецького суперника; проте німці вибрали це пальне свідомо, з урахуванням умов роботи двигуна.

* '''Третій міф''': мала маневреність «Небельверфер». У порівнячнніпорівнянні із совєцьким відповідником (на базі вантажівки) маневреністю ніяк не поступався, адже штатним буксирувальником «Небельверфера» був напівгусеничний тягач[[Sd Kfz 6]] і напівгусеничні бронетранспортери, від акумуляторних батарей котрих реактивний міномет і працював. Висока мобільність тягача зумовлена його надзвичайною прохідністю, тоді як і «[[ГАЗ-АА|полуторка»]], і Studebaker US6, і ЗІС-6 і Зіл-157 легко в'язли у ґрунті. До середини 1943-го року швидкості й маневреності мінометові цілком вистачало. «Небельверферові» не вистачало оперативності в бою, адже його змонтовано на окремому лафеті, тож його доводилося відчіпляти, викочувати на позицію й націлювати, що потребувало багато часу. «Катюшу» змонтовано на шасі вантажівки, тож теоретично вона була набагато оперативнішою: вантажівка сама виходила на позицію, а для підготовки до стрільби їй потрібно було лише опустити опорні домкрати (часто для достатнього упору вантажівку просто опирали на крупний пеньок чи камінь, тож швидкість підготовки до стрільби трохи збільшувалася). На практиці ж швидкість виходу на позицію, прицілювання і відкриття вогню займали приблизно однакову кількість часу, а зважаючи, що вогонь рідко вели з асфальтової чи ґрунтової дороги — а частіше з бездоріжжя чи з пересіченої місцевості — тож «Небельверфер вигравав. Відстрілявшись, «Катюша» могла практично одразу утекти з позиції, що в теорії практично унеможливлювало накриття її вогнем у відповідь за інших рівних умов. Однак. німці легко визначали позицію радянських реактивних мінометів (як і їхньої гаубичної артилерії) — і негайно накривали їх вогнем із гаубиць у відповідь. Проте, цей теоретичний недолік «Небельверфера» було усунуто у версіях «Wurfrahmen 40» «Panzerwerfer 42».

* А. Широкорад «Бог войны Третьего Рейха»,—М — М.: АСТ, 2003. - 576 с. 36 ил. ISBN 5-17-015302-3