Вільгельм Ґренер: відмінності між версіями

В [[1884]] році вступив до 3-ого піхотного вюртембергського полку. З [[1890]] року адьютантад'ютант батальйону. В [[1893]]–[[1896]] роках навчався в Воєнній академії. В [[1897]]–[[1898]] роках служив в топографічному відділі, потім в Генштабі. В [[1902]]–[[1904]] роках командував ротою 98-го піхотного полку ([[Мец]]). В [[1908]]–[[1910]] роках перший офіцер (начальник оперативного відділу) штабу XIII армійського корпусу, в [[1910]]–[[1911]] роках командир батальйону 125-го піхотного полку ([[Штутгарт]]). З [[1912]] року&nbsp;— начальник відділу залізниць (Eisenbahnabteilung) у Великому Генштабі<ref name="Залесский">[http://www.hrono.ru/biograf/bio_g/groener.html Біографія]</ref>.

Генерал Ґренер свою славу, наскільки я знаю, здобув головним чином під час свого воєнного управління залізними дорогамизалізницями в Німеччині під час війни. Особисто в нас склалися добрі відносини. Я ніколи не бачив в ньому бажання чого-небудь вирвати, що, на жаль, широко практикувалося його підлеглими, які кожен крок, кожен документ інтерпретували на користь Німеччини, а коли цього всього не виходило, то вони не соромилися сказати те, що сила може дати і право. Цього в Грьонері зовсім не було. Тому, коли я йому вказував во всіх надзвичайних випадках на те, що так не можна, він приймав у себе заходи з припинення цих неподобств. В питаннях політичному та національному він розділяв мою думку, що створити державу з тими силами українців, які були в нас, зовсім неможливо. Він прекрасно розбирався во всіх каверзах австрійців и відбивав негайно їх удари. Взагалі, коли б не було Грьонера, особливо в перший час, мені було б значно складніше. Я бачив, що маю справу хоч і з начальником штаба армії, яка, звісно, не прийшла сюди заради наших прекрасних очей, однак в будь-якому випадку з людиною досить порядною, доброзичливою, широких політичних поглядів, безумовно чесною настільки, що він не соромився при мені неодноразово критикувати німецьку політику за їх загравання з більшовиками, і коли я йому говорив що це принизливо для такої країни як Німеччина, що це не доведе і Німеччину до добра, він прямо і відверто відповідав в тому ж дусі, вказуючи, що він неодноразово писав про це в Берлін. При цьому він казав: «Що з ними поробиш? Вони там не бачать». Взагалі, вище німецьке командування в Україні в травні місяці 1918&nbsp;р. складалося з блискучих людей. І Ейхгорн, і Ґренер&nbsp;— обидва видатні німецькі воєначальники і розумні політики.

Тоді ж став співавтором так званого [[Пакт Еберта — Ґренера|пакту Еберта&nbsp;— Ґренера]]. Цим пактом голова соціал-демократичної партії [[Фрідріх Еберт]] намірювався впорядкувати перехід країни від монархії до демократії, однак пакт призвів до кривавого придушення соціалістичних повстанньповстань. [[10 листопада]] в телефонній розмові з Ебертом, Ґренер завірив новий уряд в вірності армії, яка почала стихійно демократизуватися. В цілях контролю та протидії більшовизму, військове керівництво навіть вдалося до створення рад селянських та солдатських депутатів, однак згідно з пактом між Ебертом і Ґренером, офіцери залишились у підпорядкуванні останнього, що, зрештою, довело до конфліктів в армії.