Вікіпедія

Яків Острянин: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 37:
}}
 
'''Я́ків Стефан Іскра-Остря́нин''' (Остряниця) (? — [[6 травня]] [[1641]]) — український військовий діяч, [[козак|козацький]] [[отаман]], один з керівників [[Острянина повстання|козацького повстання]] [[1638]] року. Народився в [[Остер (місто)|Острі]] на [[Чернігівське воєводство|Чернігівщині]] в козацькій родині. Вперше згадується в документах під [[1633]] роком як полковник [[реєстрове козацтво|реєстрових козаків]] війська Речі Посполитої в ході [[Смоленська війна|Смоленської війни]]. Після придушення польськими військами Речі Посполитої повстання [[Павлюк Павло|Павлюка]] [[1637]] року, прибув до [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]], де на початку [[1638]] року був обраний [[гетьман]]ом [[нереєстрове козацтво|нереєстрового козацтва]]. Навесні [[1638]] року очолив козацьке повстання. Після поразки у червні [[1638]] року [[Жовнинська битва (1638)|під Жовнином]], відступив на [[Слобідська Україна|Слобідську Україну]], де з дозволу московського уряду оселився в [[Чугуїв|Чугуївському городищі]]. Брав участь у боротьбі проти нападів [[кримські татари|татар]]. Убитий рядовими козаками під час заворушення зі старшиною.
 
== Біографія ==
Рядок 46:
Навесні 1633 р. на чолі 5000 запорозького війська здійснив похід на південно — західний кордон [[Московське царство|Московії]], на початку [[Військова кампанія|кампанії]] були взяті та розоренні [[Валуйки]]. Втім при осаді та штурму [[Бєлгород|Білгороду]] козаки понесли великі втрати й змушені були відступити.
 
У наступні роки він на Запорожжі. А восени 1637 р. знову збирає значні козацькі сили для підмоги Буту-Павлюку. Однак заслони польських військ Речі Посполитої виявилися сильнішими за повстанців. До того ж Павлюка з товаришами на той час вже було по-зрадницьки схоплено, відправлено до Варшави і страчено. Сейм, що зібрався у лютому 1638 р., був особливо вороже настроєний до козацтва і прийняв щодо нього найжорстокіші, рішення. Сучасник тих подій польський історик Пясецький писав, що на сеймі «не знайшлося нікого, хто б вступився за козаків, ватажок яких Павлюк з товаришами свого полку марно посилався на поручительство за його життя, яке дав чернігівський підкоморій Адам Кисіль, і склав під час цього сейму голову на пласі. Відібрані всі вольності, надані суспільству польських козаків, і містечко Трахтемирів, а гетьманам запропоновано знову вирушити проти них, звести зі світу тих, які б надумали опиратися вироку сейму, і тоді влаштували міліції на новий лад. Тому-то козаки тим старанніше потурбувалися про свою безпеку».
 
В Україні посилилися репресії, які, на думку уряду, мали настрахати козаків і місцевих жителів, та натомість, як і раніше, вони викликали лише озлоблення й хвилювання, що могли кожної миті викликати нове повстання.
Рядок 52:
Це добре розумів Острянин. Разом з Д. Гунею, К. Скиданом, М. Познанським, К. Кудрею та іншими сподвижниками він посилено готує козацтво до чергового виступу.
 
В середині лютого польський уряд Речі Посполитої посилає на Запорожжя свого комісара — полковника Мелецького з двома полками реєстрових козаків, щоб вигнати з Січі «всю козацьку чернь» і лишитися там для сторожі. Однак козаки на чолі з Острянином зустріли комісара вороже. Коли він жадав видати ватажків, йому відповіли словами «дуже невтішного змісту», як зазначав у донесенні королю Мелецький. До того ж реєстровики не горіли бажанням виступати проти: співвітчизників, а дехто навіть перекинувся до запорожців. Зваживши обстановку, Мелецький вирішив краще якнайшвидше повернутися назад. «Коли б, — писав він, — я не був таким обережним, то мене б обов'язково вбили».
 
Саме після його відходу і був обраний гетьманом Острянин. Окольський писав з цього приводу: «…обравши собі Острянина старшим на Запорожжі, а при ньому Скидана, послали просити допомоги у донських козаків. Потім розіслали листи і грамоти у найвідоміші монастирі та міста, відправили священиків і монахів на Поділля, Покуття та Волинь, щоб пробуджувати до війни народ і шляхту грецького віросповідання, використовуючи навіть монахінь для цієї пропаганди». І дійсно — всі можливі засоби були використані Острянином. Він закликав народні маси приєднуватися до козаків і разом ставати на боротьбу зі шляхтою. Ці звернення знаходили палкий відгук в серцях українського народу.
Рядок 64:
Того ж дня, 1 травня, він пише листа в Розрядний приказ, у якому пояснює, що козаки «хотят де приходить на указанные литовские города войною, а сложились де оне заодно с татары, а мстить де им свою кровь за то, что де их, казаков, ляхи и урядники по городам побивали и мучили и жен их, и детей, и ныне де побивают же…»
 
Добре знаючи розташування польських військ Речі Посполитої, Острянин розраховував, насамперед, відрізати лівобережні їх загони від правобережних і, не давши їм воз'єднатися, розгромити окремо. З цією метою він розділив своє військо на три частини. Головні сили, які очолив особисто, рушили вгору по Дніпру лівим берегом. Селянсько-козацькі загони на чолі з Карпом Скиданом, правою рукою Острянина, попрямували до Чигирина, щоб забезпечити охорону підступів до Дніпра із заходу. Надзвичайно важливим було встигнути захопити й утримати головні переправи на Дніпрі. З цією метою кілька сотень повстанців під керівництвом Дмитра Гуні підіймалися по Дніпру на човнах.
 
Коли Станіслав Потоцький, керівник польських військ Речі Посполитої, дізнався про вихід Острянина з Запорожжя, він негайно сповістив про це польного гетьмана, а сам поспішив назустріч Острянину. Однак той випередив Потоцького і, розгромивши на своєму шляху шляхетські загони, рушив углиб Лівобережжя на Хорол. За деякими даними, у Острянина було близько 2 тис. чол. і протистояти каральним військам він не міг, тому й вирішив закріпитися у м. Говтві, очікуючи на підкріплення. Розташоване у межиріччі Псла і Говтви, оточене лісами та болотами, місто являло собою ідеальний пункт оборони. Зайнявши, повстанці укріпили його, насипали земляні вали, поставили на висоти гармати, і, коли 5 травня до Говтви підійшли шляхетські війська, місто було готове до оборони.
 
Потоцький одразу ж обладнав свій табір, також огородивши його валом. Потім, як пише Окольський, «перевів на другий берег Псла два полки німецької піхоти — один полк п. обозного Бігоновського і другий німецького капітана, якому доручено командування цим полком по смерті великого богатиря Жолкевського, зверх того кілька тисяч реєстрових козаків під начальством старшого полковника п. Ільяша і хоругва п. Мелецького. Наказав усім їм йти на фортецю і місто. Але були зупинені вогнем козаків».
Рядок 72:
У цій сутичці був поранений Ільяш. Поляки мусили відійти, але тут же зіткнулися з загоном запорожців, висланим Острянином в обхід ворожого табору. Як зазначає свідок реєстровий козак Володимир Лавров, «і тих де німців та лістрових козаків запорозькі черкаси побили всіх наголову, тільки ушло німців у ляцький табір 18 чоловік».
 
Прагнучи закріпити цю перемогу, Острянин, як повідомляє з жалем Окольський, «тієї ж ночі вислав кілька тисяч козаків через Псьол у ліси: одним наказано непомітно наближатися до польських полків Речі Посполитої, перетинаючи дорогу стовбурами дерев та віттям для того, щоб кіннота не могла атакувати, іншим — по ярах і хащах з двох боків дістатися коронного табору й до світанку атакувати німців». Окольський нарікав на те, що «хлопи» не визнають правил, тому й перемогли, розгромивши війська, які дотримувались начебто цивілізованих правил ведення війни.
 
Розгром був повний, і сам Окольський змушений був визнати, оцінюючи дії Острянина у цій битві, що, «хоча й у солдатському середовищі немає ні князів, ні сенаторів, ні воєвод, з якими б солдат міг би помірятися у битві, зате є такі люди, що коли не протистояли тому складені проти плебеїв закони, то серед них знайшлися б достойні називатися рівними по хоробрості Цинцинату, який від плуга був покликаний у диктатори, чи Фемістоклу».
Рядок 87:
[[File:Жовнинская битва (фрагмент батальной картины, автор Ногин Роман).jpg|alt=Битва під Жовниним. Фінальна стадія востання Якова Острянина, 1938 року. Атака Польської гусарської кавалерії на казацький лагер. (холст/масло) 77см x 154см. Автор: Роман Ногін.|centre|thumb|660x660px|Битва під Жовниним. Фінальна стадія востання Якова Острянина, 1938 року. Атака Польської гусарської кавалерії на казацький лагер. (холст/олія) 77см x 154см. Автор: Роман Ногін.]]
 
На початку червня розпочалися бої на околицях Жовнина, які з кожним днем ставали дедалі запеклішими. Росли втрати з одного й іншого боків. Після такого бою Острянин, очевидно, вважаючи справу програною, з групою козаків вирвався з оточення, і, переправившись через Сулу, відійшов на територію РосійськоїМосковської держави, висловивши бажання служити царю. Їм було надало поселення Чугуїв, де вони мали жити і нести службу. У грамоті Розрядного приказу про необхідність влаштування козаків, отриманій тульським воєводою, говорилося, що государю «били чолом» представники козацтва, що «гетьман Яцко Острянин і вони, полковники, і черкаси, і міщани, і пашенні люди литовської сторони пішли на наше ім'я на постійну службу від жорстокого гоніння і від смертного вбивства папежен польських людей, не бажаючи бути в папежській вірі тому, що вони відвіку православні християни віри грецького закону. І вони люди вільні і знатні…»
 
Від імені російськогомосковського царя запорозьким козакам наказано було передати, що «ми, великий государ, задля християнської віри будемо їх тримати під нашею царською високі рукою у всякому збереженні і на їх чолобиття учнемо виявляти милість. І вони б на наше царське жалування були надійні, і на Чугуєві на вічне життя будувалися; і нашій царській величності служили проти недругів наших, де буде наше царське повеління, стояли і на татарських шляхах, і на перевозах над татарами промишляли, і нашу державу від бусурманів оберігали, скільки милостивий Бог допомоги подасть…»
 
Як відомо з архівних джерел, з Острянином в Чугуєвому городищі поселилися його син, генеральний осавул, сотники і 1019 козаків. Усіх їх наділили землею й подали допомогу для першочергового обзаведення. Уже 21 лютого 1639 р. білгородський воєвода Пожарський доповідає про зведення чугуєвських укріплень.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Яків_Острянин