Венеційська республіка: відмінності між версіями

|currency = [[ВенеціанськаВенеційська ліра]]

[[Файл:Republik Venedig.png|thumb|right|280px|Мапа ВенеціанськоїВенеційської республіки в 1000 році]]

'''Венеціа́нськаВенецій́ська респу́бліка''' ({{lang-vec|(Serenìsima) Repùblica Vèneta or Repùblica de Venesia}}, {{lang-it|Serenissima Repubblica di Venezia}}), ''Республіка Святого Марка'' — з 751 по 1797 рік [[республіка]] в [[Європа|Європі]] із столицею в місті [[Венеція]]. Розташовувалася в північно-східній частині території сучасної [[Італія|Італії]], мала колонії на території держав в [[Адріатичне море|Адріатиці]], басейнах [[Егейське море|Егейського]], [[Мармурове море|Мармурового]] і [[Чорне море|Чорного]] морів.

На берегах північно-західної затоки Адріатичного моря жили в давнину [[венети]], від яких країна отримала назву. Під час переселення народів, коли вождь гунів [[Аттіла]] 452 року зруйнував Аквілею і завоював всю верхню Італію до річки [[По]], багато жителів Венеції шукали притулки на островах в сусідніх лагунах. З тих часів тут поступово виникло декілька міських поселень, як то: [[Градо]], [[Ераклеа|Гераклея]], [[Маламокко]], [[Кіоджа]]. Після падіння [[Західна Римська Імперія|Західної Римської імперії]] Венеціанські[[Венеційські острови]] разом з рештою Італії потрапили під владу Одоакра, потім [[Остготи|остготів]] і, нарешті, — [[Східна Римська імперія|Східної Римської імперії]]; навіть після вторгнення [[Лангобарди|лангобардів]] вони залишалися ще під владою [[Візантія|Візантії]]. У неодноразових війнах з лангобардами поступово з'ясувалася необхідність тіснішого єднання і загального управління. Тому духовні і світські вожді населення, разом зі всіма жителями острівної групи, вибрали в [[697]] [[Анафесто Паоло Лучіо]] загальним верховним головою на все його життя, посада отримала назву — [[дож]]. Уряд знаходився спершу в Гераклеї, [[742]] року його було перенесено до Маламокко і [[810]] року — на пустельний доти острів [[Ріальто]], де після того виникло місто Венеція. [[806]] року венеціанськувенеційську острівну групу було на короткий час приєднано до імперії [[Карл І Великий|Карла Великого]], але вже [[812]] року, відповідно до укладеного миру, повернено (разом з [[Далмація|Далмацією]]) [[Візантійська імперія|Візантійській імперії]].

Незабаром після того ВенеціанськаВенеційська республіка, майстерно користуючись своїм вигідним і безпечним положенням між Східною і Західною імперіями, розвинула свій добробут і стала багатим і могутнім торговельним містом. Її флоти звитяжно билися проти [[Норманни|норманнів]] і [[Сарацини|сарацинів]] Нижньої Італії, так само як і проти слов'янських піратів на східному березі Адріатичного моря. До островів в лагунах і прилеглій до них береговій землі були приєднані землі, завойовані в [[Істрія|Істрії]], а прибережні міста Далмації [[997]] року добровільно поставили себе під венеціанськевенеційське заступництво. Будучи володаркою Адріатичного моря, Венеція насправді користувалася повною незалежністю; але, озираючись на торговельні інтереси, вона ще довгий час зберігала ймовірний політичний зв'язок з Візантійською імперією. Під час [[Хрестові походи|Хрестових походів]] Венеція досягла високої міри процвітання і розповсюдила свої торговельні зв'язки, незважаючи на конкуренцію [[Пізанська республіка|Пізи]] і [[Генуезька республіка|Генуї]], на весь Схід. Усередині республіки неодноразово виникала боротьба між демократичною і аристократичною партією; дехто проголошував навіть бажання перетворити довічне правління дожів на спадкову монархію. Після одного з повстань, у якому загинув дож [[Мікель Вітале II|Вітале II Мікель]], [[1172]] року була заснована [[Венеціанська республіка#Велика рада|Велика рада]], що складалася з виборних нобілів. Велика рада стала найвищою владою і сильно обмежувала могутність дожів. Скликане раніше загальне народне зібрання відтоді стало скликатися лише у виняткових випадках, і [[1423]] року було зовсім скасовано. Під пануванням аристократії було вироблено законодавство республіки та її адміністративний поділ.

[[Файл:Venitian ford at Navlion.jpg|thumb|200px|ВенеціанськаВенеційська фортеця в Нафпліоні, Греція. Це один з багатьох фортів, що забезпечував венеціанськівенеційські торговельні маршрути в східній частині Середземномор'я.]]

Могутність республіки досягла вищого рівня, коли дож [[Енріко Дандоло]] за сприяння французьких [[Хрестоносці|хрестоносців]] завоював в 1204 році [[Константинополь]] і під час розділу між союзниками отримав на долю Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів [[Крит]] (Кандію). Венеція не змогла, проте, перешкодити падінню в 1261 році [[Латинська імперія|Латинської імперії]], а візантійські імператори після того надали Генуї такі широкі права в Константинополі, що венеціанців було відсунуто на задній план. Крім того, [[1256]] року почалася тривала війна між Венецією і Генуєю, яка проходила зі змінним успіхом. Аристократично-олігархічний устрій республіки [[1297]] року зробився ще більш замкнутим, унаслідок знищення дожем [[П'єтро Граденіго]] Великої ради, і перетворення синьорії, яка доти обиралася щороку, в спадкову колегію, до складу якої входили записані до Золотої книги прізвища нобілів. Після змови Тьєполо [[1310]] року було засновано [[Венеціанська республіка#Рада Десяти|Раду Десяти]], яка встановила поліцейське управління з широкими повноваженнями і доповнила цю аристократичну систему. Відтоді Золота книга відкривалася лише в окремих випадках ([[1379]], [[1646]], [[1684]]—[[1699]], [[1769]]), і лише невелика кількість прізвищ була внесена до нобілів. Дож [[Марино Фальєр]] за свою змову проти аристократії [[1355]] року поплатився життям. Зміна, що сталася в стосунках з [[Левант]]ом, спонукала республіку зосередити головну увагу на Італії, особливо після того, як суперниця Венеції — Генуя — внаслідок 130-річної боротьби [[1381]] року була переможена. ВенеціанськіВенеційські володіння на материку — '''Терраферма''' — дедалі більше розширювалися. [[Віченца]], [[Верона]], [[Бассано]], [[Фельтре]], [[Беллуно]] і [[Падуя]] зі своїми територіями були приєднані в 1404—1405 роках, [[Фріуль]] — [[1421]], [[Брешія]] і [[Бергамо]] — [[1428]] і [[Кремо]] — [[1448]] року, десь тоді ж завершилося завоювання [[Іонічні острови|Іонічних островів]]. Нарешті, вдова останнього кіпрського короля венеціанка [[Катерина Корнаро]] [[1489]] року поступилася республіці островом [[Кіпр]].

Наприкінці [[XV століття]] ВенеціанськаВенеційська республіка була багата, могутня, вселяла страх своїм ворогам, і серед її мешканців наукова і художня освіта була поширена більше, ніж в середовищі інших націй. Торгівля і промисловість проквітали. Податки були незначні й правління мало м'який характер, коли справа не стосувалася політичних злочинів, для переслідування яких [[1539]] року було призначено трьох державних інквізиторів.

[[Файл:Eastern Mediterranean 1450 .svg|right|thumb|350px|ВенеціанськіВенеційські володіння в Греції, 1450]]

За [[Кампо-Формійський мир|Мирним договором]], укладеним в Кампо-Форміо [[17 жовтня]] [[1797]] року, венеціанськавенеційська територія ліворуч від Ечу, разом з Істрією і Далмацією була надана [[Австрія|Австрії]], тоді як область праворуч від Ечу відходила до [[Цизальпінська республіка|Цизальпінської республіки]] (згодом Італійське королівство). Іонічні острови перейшли у володіння Франції.

Найвищим органом республіки була «''Велика рада''». З [[1297]] року членство у Великій раді було істотно обмежене, лише людина, чиї предки вже засідали у Рад, могла стати її членом. Всі вони були занесені в спеціальну книгу, яка носила назву «[[Золота книга]]». У Золотій книзі налічувалося близько 300 прізвищ венеціанськихвенеційських родин.

{{Main|ВенеціанськийВенеційський дож}}

Дож зазвичай вибирався з числа дванадцяти [[Прокуратор (у ВенеціанськійВенеційській республіці)|прокураторів]] [[Собор Святого Марка|Сан-Марко]], як правило довічно. Голосування Великої Ради з виборів дожа не було прямим. Велика Рада реалізовувала процедуру виборів, яка включала одинадцять етапів. Спочатку збиралися члени Великої Ради віком понад 30 років, які вибирали 30 чоловіків, що належали до різних сімей. Потім ці 30 вибирали 9 чоловіків, які вибирали сорок чоловіків. Ці сорок обирали 12 чоловіків, а ці 12 — 25. Двадцять п'ять чоловіків вибирали дев'ять, а дев'ять чоловіків — 45; 45 вибирали 11, а ці 11 — вибирали остаточний комітет з виборів у складі 41 члена, які обирали дожа.

{{commonscat|History of Venice|Венеційська республіка}}

[[Категорія:ВенеціанськаВенеційська республіка]]