Відмінності між версіями «Неокласики»

111 байтів додано ,  5 років тому
вікіфікація
(стильові правлення)
(вікіфікація)
'''Неокла́сики''' — група українських поетів та письменників-модерністів початку [[20 століття]]. До неокласиків належали [[Микола Зеров]], [[Павло Филипович]], [[Михайло Драй-Хмара]], [[Освальд Бургардт]] (псевдонім [[Юрій Клен]]), [[Максим Рильський]]. До кола неокласиків відносять також таких авторів: [[Петров Віктор Платонович|В. Домонтович]], [[Могилянський Михайло Михайлович|Михайло Могилянський]], [[Якубський Борис Васильович|Борис Якубський]], [[Лебідь Ананій Дмитрович|Ананій Лебідь]], [[Новицький Михайло Михайлович|Михайло Новицький]], [[Савченко Степан Володимирович|Стефан Савченко]], [[Калинович Михайло Якович|Михайло Калинович]], [[Ніковський Андрій Васильович|Андрій Ніковський]]. Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе [[Народництво|народництву]] і [[романтизм]]у. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського [[модернізм]]у.
 
На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925—1928 pp.
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий)  — течія в літературі та мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX  ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX  ст. належали М.  Зеров, М.  Драй-Хмара, М.  Рильський, П.  Филипович, Юрій Клен (О.  Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935р1935 р. були заарештовані М.  Зеров, Павло Филипович, М.  Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
Проходив у цій справі і неокласик М.  Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О.  Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. А . М.  Зеров був розстріляний 1937  р., П.  Филипович загинув на Соловках того ж 1937  р., М.  Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939  р.
Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923).
Неокласики належать до так званих письменників доби [[Розстріляне відродження|розстріляного відродження]].
 
== Література ==
* Київські неокласики - — К.: Факт 2003.
* [http://www.utoronto.ca/elul/lit-crit/Neokliasyky/Sherekh-neokliasyky.pdf Юрій Шерех. "«Леґенда про український неоклясицизм"»]
* [http://zntu.at.ua/publ/1-1-0-17 Неокласика. Літературознавча енциклопеція у 2 томах.]
 
== Посилання ==
* [http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=pages\N\E\Neoclassicists.htm Neoclassicists]