Революція в Австрійській імперії (1848—1849): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
правопис, стильові правлення |
Ovvva (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 5:
[[Австрійська імперія]] наприкінці правління [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Меттерніха]] (1815—1846) опинилась у стані глибокої кризи. Політична система, заснована на консервації старих порядків, підтриманні [[абсолютизм]]у, централізації та всевладдя [[бюрократія|бюрократії]], вже не відповідала вимогам часу: в [[Австрія|Австрії]] та [[Чехія|Чехії]] бурхливо розвивалась промисловість й банківська сфера, зміцнювалась національна [[буржуазія]], розпочався культурний підйом народів імперії, що супроводжувався зростанням впливу інтелігенції та розвитком національних рухів. З 36 мільйонів громадян імперії [[австрійці]] складали меншість (трохи більше 20%), тоді як решта народів — [[угорці]], [[чехи]], [[італійці]], [[поляки]], [[хорвати]], [[словаки]], [[румуни]], [[русини]] ([[українці]]) й [[словенці]] — перебували у підпорядкованому становищі, не мали національних автономій й підлягали політиці германізації. У 1840-х роках посилились національні рухи народів імперії, головною метою яких стали визнання національної мови та надання культурно-політичної автономії. Особливо широкого розмаху ці рухи набули у [[Ломбардо-Венеційське королівство|Ломбардо-Венеційському королівстві]] <ref>діяльність групи «[[Молода Італія]]» [[Джузепе Мадзіні]]</ref>, Чехії <ref>рух за національне відродження та відновлення прав чеського сейму на чолі з [[Франтішек Палацький|Франтішком Палацьким]]</ref> та Угорщині <ref>«рух за реформи» [[Іштван Сеченьї|Іштвана Сеченьї]] та [[Ференц Деак|Ференца Деака]]</ref>.
У [[1846]] році в Австрії спалахнула економічна криза: безліч підприємств збанкрутіли, різко зросло безробіття та впала платоспроможність населення, у деяких селянських регіонах почався голод. Уряд лишався пасивним та не вживав енергійних заходів для виходу з кризи. [[21 лютого]] 1846 року в [[Краків|Кракові]], який того часу був незалежною республікою, спалахнуло повстання на підтримку відновлення [[Польща|Польщі]] та з гаслами радикальних антифеодальних реформ. Практично одночасно розпочалось повстання селян у [[
== Початок революції ==
Рядок 30:
=== Паннімецький рух ===
Великий вплив на розвиток австрійської революції чинили події у Німеччині, де було висунуто ідею об’єднання всіх німецьких земель до єдиної федеративної держави. Австрійські ліберали з ентузіазмом сприйняли ідею об'єднання, однак слов’янські народи імперії виступили різко проти. У виборах до першого загальнонімецького парламенту, який мав розробити програму об’єднання, брали участь лише ті землі імперії, які входили до «[[Німецький союз|Німецького союзу]]» (без Угорщини, Хорватії, Далмації,
=== Національне питання та національні рухи ===
На революцію в Австрії істотний вплив мали революційні події в інших частинах імперії. Фактично вся Австрійська імперія виявилась охопленою революційним рухом, який розпадається на декілька національних революцій: в Австрії, [[Революція 1848—1849 років в Угорщині|Угорщині]], [[Революція 1848—1849 років в Італії|Італії]], а також у [[Революція 1848 року у Чехії|Чехії]], [[Революція 1848 року у Словаччині|Словаччині]],
==== Революція в Італії ====
Рядок 68:
Наприкінці 1848 року головним центром революції в Італії залишалась Венеція, де було проголошено республіку на чолі з президентом [[Даніелє Манін|Маніном]]. Австрійський флот, що блокував місто, був недостатньо сильним для штурму Венеції. На початку 1849 року активізувався революційний рух у Тоскані та Римі: в Тоскані було сформовано уряд демократів, до складу якого увійшов [[Джузеппе Мадзіні]], а в Римі було проголошено республіку, а папа втік із столиці. Успіхи революції в Італії змусили Сардинське королівство [[12 березня]] 1849 року денонсувати перемир’я з Австрією й відновити війну. Але армія Радецького швидко перейшла в наступ і [[23 березня]] розбила італійців у [[битва при Новарі|битві при Новарі]]. Розгром Сардинії означав перелом в революції. Вже у квітні австрійські війська вступили на територію Тоскани і повалили демократичний уряд. В Римі висадився австрійський експедиційний корпус, який ліквідував Римську республіку. [[22 серпня]] після тривалого бомбардування пала Венеція. Таким чином, революція в Італії була придушена.
Восени 1848 року відновився австрійський наступ в Угорщині. Після відмови угорських Державних зборів визнати Франца-Йосифа королем Угорщини, до країни вторглись війська Віндішгреца, які швидко оволоділи [[Братислава|Братиславою]] та [[Буда|Будою]]. Угорський уряд переїхав до [[Дебрецен]]а. Але у Трансільванії австрійські війська зазнали поразки від армії Юзефа Бема. На початку квітня 1849 року відбувся знаменитий «весняний похід» угорської армії, в результаті якого австрійців було розбито у декількох битвах, а більша частина території Угорщини звільнена. [[14 квітня]] було прийнято Декларацію незалежності Угорщини, Габсбургів
== Література ==
| |||