Лазарєв Михайло Петрович: відмінності між версіями

'''Миха́йло Петро́вич Ла́зарєв''' ({{lang-ru|Михаил Петрович Лазарев}}; * {{ДН|14|11|1788|3}}, [[Владимир]] — † {{ДС|23|4|1851|11}}) — [[Російська імперія|російський]] [[учений]]-[[мореплавець]] і військово-морський діяч.

Народився в м. [[Владимир]]і ([[Росія]]). Зробив внесок у розвиток військово-морського мистецтва, в зміцнення [[Чорноморський флот Російської імперії|Чорноморського флоту]] [[Російська імперія|Російської імперії]], перетворення його на одного з найкращих вітрильних флотів світу. Він заснував особливу, лазарєвську, школу навчання офіцерів і матросів, що виховала видатних флотоводців [[Нахімов Павло Степанович|П.&nbsp;С.&nbsp;Нахімова]] і [[Корнілов Володимир Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Корнилова]], [[Істомін Володимир Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Істоміна]]&nbsp;— героїв оборони [[Севастополь|Севастополя]], [[Бутаков Олексій Іванович|О.&nbsp;І.&nbsp;Бутакова]]. Лазарєв здійснив три навколосвітні плавання. Видатною була його участь у дослідженні [[Південний океан|Південного океану]] та у відкритті шостої частини світу&nbsp;— [[Антарктида|Антарктиди]].<ref>[http://www.obriy.pib.com.ua/2006/27_06/04.shtml «Адмірал Михайло Лазарєв» Обір Піб. 12 липня 2006]</ref>

Михайла віддали до Морського кадетського корпусу після смерті батька у [[1800]]&nbsp;р., де його здібності, зацікавленість військово-морською справою відразу привернули увагу командування корпусу. Становлення М. Лазарєва як особистості, набуття ним професійних знань у галузі [[фізика|фізики]], загальної [[історія|історії]], морської майстерності й [[судноволодіння]] відбувалося під опікою досвідченого моряка, видатного [[педагог]]а і [[вчений|вченого]] [[П.Я.Гамалія Платон ГамалейЯкович|П.&nbsp;Я.&nbsp;ГамалеїГамалії]].

У [[травень|травні]] [[1803]]&nbsp;р. за рекомендацією [[П.Я. Гамалей|П.&nbsp;Я.&nbsp;Гамалеї]]Гамалії Михайла Лазарєва було направлено гардемарином для навчання «еволюції, практики та астрономічним спостереженням» на корабель «[[корабель Ярослав (корабель)|Ярослав]]» (Кронштадт), а восени того ж року&nbsp;— за кордон для ознайомлення зі станом військово-морської справи на іноземних, зокрема англійському, флотах.

В історії світових географічних відкриттів і досліджень першої половини [[19 століття|XIX]] ст. видатним досягненням стала антарктична експедиція, споряджена [[11 лютого]] [[1819]]&nbsp;р. на двох невеликих кораблях: 28-[[гармата|гарматному]] [[шлюп]]і «[[корабель Восток|Восток]]» під командуванням капітана 2-го рангу [[Беллінсгаузен Фадей Фадейович|Ф. Беллінсгаузена]] та 20-гарматному шлюпі «[[корабель Мирний|Мирний]]» під командуванням лейтенанта М. Лазарєва, спеціально споряджена для вивчення [[Південно полярне море|Південного полярного моря]] та [[Південний полюс|Південного полюса]]. Вона мала дослідити о. [[Південна Георгія|Південну Георгію]], обійти зі сходу [[Південні Сандвічеві острови]], потім просунутися до [[Південний полюс|Південного полюса]] з метою відшукати невідомі землі, насамперед, загадковий [[Південний материк|Антарктида]]. Безуспішними були пошуки цього материка мореплавців багатьох країн, серед яких був і [[Джеймс Кук]]. Оцінюючи льодовитість південних полярних морів, [[Джеймс Кук|Кук]] писав: «Жодна людина ніколи не наважиться проникнути на південь далі, ніж це вдалося мені. Землі, які можуть міститися на півдні, ніколи не будуть досліджені».

Досвід навколосвітнього плавання дав змогу [[Ф. Беллінсгаузен]]уБеллінсгаузену та М. Лазарєву здійснити майже неможливе: [[27 січня]] [[1820]]&nbsp;р. «[[корабель "Восток"|Восток]]» та «[[корабель Мирний|Мирний]]» досягли 69° 23’ п.ш. та 2° 35’ з.д. і підійшли до крижаного панцира [[Антарктида|Антарктиди]]. В рапорті керівників експедиції доповідалося, що того дня вони побачили «біля краю материка суцільну кригу, нагромаджену уламками, а всередині, до півдня, в різних місцях по ній крижані гори». У лютому кораблі ще декілька разів підходили до Антарктиди. «Тут за крижаними полями й островами,&nbsp;— йшлося далі,&nbsp;— було видно крижаний материк, край якого відломлено перпендикулярно і який стягався в міру нашого бачення, підносячись до півдня ніби берег. Плоскі крижані острови, що містилися біля цього материка, чітко показували, що вони є уламками цього материка, бо мали край і поверхню подібні до материка».

[[1822]]&nbsp;р. Михайло Петрович як командир [[фрегат]]а «[[Крейсер (фрегат)|Крейсер]]» вийшов у трететретє навколосвітнє плавання&nbsp;— на о. [[острів Сіхту|Сіхту]], до берегів російських володінь у [[Північна Америка|Північній Америці]]. У лютому [[1826]]&nbsp;р. М. Лазарєв став командиром корабля «[[корабль «Азов» (корабель)|Азов]]», найкращого на той час корабля [[Російська імперія|Російської імперії]]. [[8 серпня]] [[1827]]&nbsp;р. він узяв участь у [[Наваринська битва|Наваринській битві]] на боці [[Греція|Греції]], в якій [[Туреччина|турецький]] флот було цілком розгромлено. За подвиг «[[«Азов» (корабель)|Азова]]» в [[Наваринська битва|Наваринській битві]] М. Лазарєву було надано звання контр-адмірала.

У квітні [[1833]]&nbsp;року М.&nbsp;Лазарєва призначили [[віце-адмірал]]ом, а в грудні того самого року затвердили головним командиром Чорноморського флоту й усіх портів на [[Чорне море|Чорному морі]] та [[Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство|військовим губернатором міст Миколаєва і Севастополя]]. Відтоді розгорнулася його діяльність у поліпшенні корабельного складу й озброєння кораблів, організації та будівництві баз на Чорному морі, укріпленні й благоустрої [[Севастополь|Севастополя]] як головної [[військово-морська база|військово-морської бази]]. Здійснювалося будівництво доків, майстерень, берегових укріплень, [[Севастополь]]ського адміралтейства та його батарей, складів, казарм і бібліотеки. М. Лазарєв також розробив план перебудови Миколаївського адміралтейства, де було збудовано нові [[елінг]]и, ливарний та [[канат]]ний заводи, артилерійська, шлюпкова й щоглова майстерні, казарма в селі Спаському під [[Миколаїв|Миколаєвом]]&nbsp;— новий будинок адміралтейства. Зусиллями М. Лазарєва Чорноморський флот було створено майже заново. В [[Миколаїв|Миколаєві]], [[Севастополь|Севастополі]], [[Херсон]]і було побудовано 17 [[лінійний корабель|лінійних кораблів]], 9 [[фрегат]]ів, 6 парових фрегатів, 7 корветів[[корвет]]ів, 11 бригів[[бриг]]ів, 11 [[шхуна|шхун]], 8 [[тендер (вітрильник)|тендерів]], 2 [[яхта|яхти]], 28 пароплавів[[пароплав]]ів, 33 транспорти, 6 лоцманських суден, 25 канонірських[[канонерський човен|канонерських човнів]]. Ці кораблі були стійкі, верткі, швидкохідні з потужним озброєнням, що стало в пригоді під час [[Кримська війна|Кримської війни 1853–1856&nbsp;років]], коли чорноморські моряки перемогли турків у [[Синопська битва|Синопській битві]] і в одинадцятимісячній [[Оборона Севастополя (1854—1855)|обороні Севастополя]].