Гоміндан: відмінності між версіями

'''Ґоміньдан''' (кит. трад. 中國 國民黨, спр. 中国 国民党, пінїнь Zhōng-guó Guó-mínGuómín-dǎng, буквально: «Китайська націоналістичнаНаціоналістична партія») — перша правляча політична партія в історії Республіканського Китаю, існує з 1912 року. Партія вела збройну боротьбу з генералами [[Бейянський уряд|Бейянського угруповання]] (1912-1928), та пізніше з [[Комуністична партія Китаю|Комуністичною партією Китаю]], намагаючись отримати керівництво всією країною. УБоротьба боротьбі ізз останньою, яка прийняла форму [[Громадянська війна в Китаї|громадянської війни]],. Ґоміньдан потерпіла поразку (1949) та була змушена до перенесення на Тайвань. Разом із Першою народною партією сформувала «синю коаліцію», що хоче об'єднання Китаю, в той час як «зелена коаліція» на чолі з Демократичною прогресивною партією стоїть на позиціях проголошення Тайваню як незалежної держави під назвою «Республіка Китай» (див. [[ТайванськеТайваньське питання]]).

Ідеологом і організатором Ґоміньдану був доктор [[Сунь Ятсен]], прихильник китайської націоналістичної ідеї, що він 1894 року в [[Гонолулу]] на Гаваях заснував [[Товариство відродження Китаю]] 興中會. У 1905 році Сунь Ятсен приєднався до інших антимонархічних товариств у Токіо, щоб заснувати [[Революційний альянс]] 同盟會; його метою було повалити династію Цін і утворити республіку. Альянс брав участь у плануванні Сіньхайської революції 1911 року й заснуванні Китайської республіки 1 січня 1912. Однак Сунь Ятсен не мав військових підрозділів і тому був змушений поступитися посадою на користь тимчасового президента республіки, мілітариста [[Юань Шикай|Юань Шикая]] (1859-1916), що він 12 лютого організував зречення від влади останнього імператора Китаю [[Пу Ї]].

Президент Юань Шикай ігнорував парламент, а в [[1913]] році, за таємним наказом президента, Цзяоженя було вбито. У липні 1913 року члени Ґоміньдану під проводом Сунь Ятсена влаштували Другу революцію, що по суті була погано спланованим збройним повстанням проти Юань Шикая. Повстання було придушено, а в листопаді президент Юань Шикай оголосив партію Ґоміньдан поза законом. Багато членів партії були змушені шукати політичного притулоку в Японії. На початку [[1914]] року парламент був скасований, а в грудні [[1915]] Юань Шикай оголосив себе імператором.

Сунь Ятсен повернувся до Китаю в [[1917]] році та заснував у [[Кантон]]і власний уряд, проте незабаром був вигнаний і змушений тікати до Шанхаю. 10 жовтня [[1919]] він відродив свою партію, але тепер назвав її «'''Китайський''' Ґоміньдан», тому中國 що國民黨 (стара організація носила ім'я просто «Ґоміньдан»). У [[1920]] році Сунь Ятсену то його партії вдалося отримали владу в [[Ґуанчжоу]]. Після невдалих спроб отримати визнання за кордоном у [[1923]] році Ґоміньдан домовився про співробітництво з Радянською Росією. Починаючи з цього року у південний Китай почали приїжджати радники з СРСР, серед яких найвизначнішим був представник Комінтерну [[Михайло Бородін]] (Грузенберг, 1884-1951). Їхніми завданнями були реорганізація Ґоміньдану і налагодження співпраці між нею та Комуністичною партією Китаю, в результаті чого було створено [[Перший об'єднаний фронт]] двох партій.

Радянські радники допомогли націоналістам з навчанням агітаторів, а в [[1923]] році один з довірених людей Сунь Ятсена, [[Чан Кайши]] (майбутній лідер партії), був відправлений до Москви на військові та політичні курси. На першому партійному з'їзді в [[1924]] році, де також були присутні члени інших партій, в тому числі комуністи, була прийнята програма Сунь Ятсена, що ґрунтується на «[[Три народні принципи (Сунь Ятсен)|трьох народних принципах]]»: націоналізм, демократія та процвітання.

Після смерті Сунь Ятсена в [[1925]] році політичне керівництво партією переходить до представника лівого крила Ван Цзінвея та представнику правого крила Ху Ханьміна. Реальна влада однак залишається в руках Чан Кайши, який, як керівник військової [[Академія Вампу|академії Вампу]], тримав під контролем армію і, відповідно, Кантон, провінцію ГуандунҐуандун а також сусідню провінцію ГуансіҐуансі. Кантонський уряд націоналістів встав в пряму опозицію до влади мілітаристів, які знаходились у Пекіні. На відміну від Сунь Ятсена, Чан Кайши практично не мав друзів-європейців і не розбирався у західній культурі. Практично всі політичні, економічні та революційні ідеї Сунь Ятсена були запозичені із західних джерел, які він вивчав, перебуваючи на Гаваях і пізніше в Європі. Чан Кайши, навпаки, всіляко підкреслював своє китайське походження та зв'язок з китайською культурою. Кілька поїздок на Захід ще більше підкріпили його націоналістичні погляди. Він активно вивчав Китайські класичні тексти та китайську історію. З усіх «трьох народних принципів», проголошених Сунь Ятсеном, для нього найближчим був принцип націоналізму. Чан Кайши також схвалював ідею Сунь Ятсена щодо «політичної опіки». Ґрунтуючись на цій ідеології, він перетворив себе на диктатора Китайської республіки, спочатку у Континентальному Китаї, а пізніше на Тайвані, коли національний уряд перебрався туди.

===Об'єднання Китаю, розрив з комуністами===

У 1926—1927 рр.. Чан Кайши очолив [[Північний похід]], що призвело до завершення ери мілітаристів, і об'єднав Китай під владою Ґоміньдана. Чан Кайши став головнокомандувачем Національно-революційною армії. За фінансової та кадрової підтримки з боку СРСР, Чан Кайши за дев'ять місяців зумів завоювати південну частину Китаю. У квітні [[1927]] року, після різанини червоної гвардії у Шанхаї, стався остаточний розрив між Ґоміньданом і комуністами. Націоналістичний уряд, який на той час перемістився в Ухань зняв його повноваження, але Чан Кайши не підкорився і заснував свій власний уряд у Нанкіні. Коли в лютому [[1928]] Уханьський уряд остаточно розвалився, Чан Кайши залишився єдиним чинним керівником країни. Після захоплення Пекіна силами західних союзників і передачі його під владу Ґоміньдану партія нарешті отримала міжнародне визнання. Відповідно столиця була перенесена з Пекіна в Нанкін — стародавню столицю імперії Мін, що стало символом остаточного відмежування від маньчжурской династії Цин. Період з [[1927]] по [[1937]] рік, коли Ґоміньдан керував Китаєм, отримав назву Нанкинська[[Нанкінська декада]].

Спочатку Ґоміньдан сповідувала принципи, близькі до американського федералізму та захищала незалежність провінцій. Однак після зближення з СРСР політичні цілі змінилися. Тепер ідеалом стала централізована однопартійна держава з єдиною ідеологією. Навколо образу Сунь Ятсена був сформований справжній культ. Комуністи були витіснені з південного та центрального Китаю у гори.рідконаселені Цейгірські відступ згодом отримало назву Великий похід китайських комуністіврегіони. Із 86 тисяч солдатів лише 20 тисяч змогли витримати перехід в 10 тисяч км до провінції Шеньсі (див. [[Великий похід]] китайських комуністів). Тим часом сили Ґоміньдану, із допомогою радників з Німеччини, продовжували атакувати відступаючих комуністів. Ця політика продовжувалася аж до японського вторгнення. Чжан Сюелян вважав, що японці є серйознішою загрозою. Він узяв Чан Кайши в заручники під час Сіаньского інциденту в [[1937]] році і змусив його піти на союз з комуністами заради перемоги над завойовниками.