Лу Сінь: відмінності між версіями

Лу Сінь народився в сім'ї поміщика. В [[1902]] р. він закінчив гірничо-залізничне училище в місті [[Нанкін]] та був направлений для продовження освіти в [[Японія|Японію]], де приєднався до освітнього руху китайських студентів. Виступив як перекладач і публіцист. В Японії та на батьківщині Лу Сінь брав участь у підготовці [[Сіньхайська революція|Сіньхайської революції]] ([[1911]]–[[1913]] рр.).

 

 

Лу Сінь є автором великої кількості статей про важливі події житті Китаю та інших країн: збірники «Гарячий вітер» ([[1925]]), «Під розкішним балдахіном» ([[1926]]), «Дозволяється розмовляти про погоду» ([[1934]]) та інші. Він багато зробив для популяризації у [[Китай|Китаї]] іноземної літератури, особливо [[Росія|російської]] та [[СРСР|радянської]]. Лу Сінь переклав «Заповіт» [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], твори [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В. Гоголя]], [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М.&nbsp;Є. Салтикова-Щедріна]], [[Чехов Антон Павлович|А.&nbsp;П. Чехова]], [[Максим Горький|М.&nbsp;Горького]], [[Фадєєв Олександр Олександрович|О.&nbsp;О. Фадєєва]] та ін. Новелу «Качина комедія» присвятив своєму другові, письменнику українського походження, вихідцю зі Східної Слобожанщини (Курщина), що писав японською мовою та есперанто [[Єрошенко Василь Якович|Василю Єрошенку]]<ref>''Н.&nbsp;Гордієнко-Андріанова.'' Він бачив серцем // Україна, 1989, №&nbsp;50, с.&nbsp;10-11.</ref>. У перекладі Лу Сіня та з його доповненнями в жовтні 1921 року в журналі «Сяоше юебао» було надруковано розділ про українську літературу з «Загальної історії літератури» німецького літературознавця Г.&nbsp;Карпелеса. Ця публікація спричинилася до початку китайських перекладів з української.