Вікіпедія

Йосиф Сокольський: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створена сторінка: Архієпископ Йосиф Сокольський (в миру Іван Сокольський, болг. Йосиф Соколски, 1786, Нова М...
Мітка: суміш розкладок у тексті
 
посилання і таке інше
Рядок 1:
Архієпископ '''Йосиф Сокольський''' (в миру '''Іван Сокольський''', [[Болгарська мова|болг.]] ''Йосиф Соколски'', {{н}} 1786, Нова Махала –― {{†}} 30 вересня 1879, [[Київ]]) –― болгарський православний [[архімандрит]] ([[Константинопольська православна церква|Константинопольський Патріархат]]); з 1861 року греко-католицький [[архієпископ]].
== Життєпис ==
Народився близько 1786 в православній родині в селі Нова Махала (зараз частина міста [[Габрово]], [[Болгарія]]), при хрещенні отримав ім'я Іван. Близько 1802 став послушником в Троянському монастирі, там же в 1806 році склав монаші обіти. У 1820-х роках відвідав [[Афон]], звідки привіз збірник, в якому містилося житіє болгарського святого Онуфрія Габровского. 1 травня 1826 став ігуменом Калоферского чоловічого монастиря.
 
У 1832 році, вже будучи архімандритом, покинув Троянський монастир і заснував монастир в місцевості під назвою Сокола поряд з селом Етир (нині район міста Габрово). Місцевими жителями монастир став назватися Сокольским, мабуть в цей же час ЙосипЙосиф отримав своє прізвище. У 1840-х роках в тій же місцевості створив і жіночий монастир. У 1836 році в Сокольському монастирі відкрив школу для хлопчиків, один час в цій школі викладав Неофіт Бозвелі.
З 1820-х років серед болгарської знаті і духовенства зростало прагнення до здобуття незалежності болгарських єпархій від Константинопольського Патріархату, до складу якого, як і всі православні піддані Османської імперії, вони належали. У той же час, серед болгар Константинополя, як альтернатива до підпорядкування патріарху, виник рух за унію з Католицькою церквою, лідерами якого були Драган Цанков і доктор Георгій Мірковіч.▼
 
Сокольський був притягнутий до ідеї унії, і в листопаді 1860 переїхав до Константинополя, де 18 грудня 1860 увійшов до складу болгарської делегації, що прямувала до Папи Пія IX з проханням про створення Болгарської греко-католицької церкви та встановлення для неї ієрархії.▼
▲З 1820-х років серед болгарської знаті і духовенства зростало прагнення до здобуття незалежності болгарських єпархій від Константинопольського Патріархату, до складу якого, як і всі православні піддані [[Османська імперія|Османської імперії]], вони належали. У той же час, серед болгарболгарів Константинополя, як альтернатива до підпорядкування патріарху, виник рух за унію з Католицькою церквою, лідерами якого були Драган Цанков і доктор Георгій Мірковіч.
15 березня 1861 разом з дияконом Рафаїлом Поповим, Драганом Цанковим і Георгієм Мірковічем відправився в Італію; 26 березня делегацію прийняв у Римі Папа Римський Пій ІХ. 2 квітня 1861 в Сикстинській капелі відбулося висвячення Йосифа Сокольського в архієпископа і призначення апостольським вікарієм для болгарських греко-католиків.▼
 
Російська влада, боячись у результаті унії втратити вплив на болгарські церковні кола, розробила план викрадення Сокольського. План викрадення, розроблений російським посланцем князем Лобановим-Ростовським, був здійснений Найденом Геровим і Петко Славейковим, які заманили Сокольського на російський пароплав «Ельбрус», що відправився 6 червня 1861 до Одеси.▼
▲Сокольський бувстав притягнутий доприхильником ідеї унії, і в листопаді 1860 переїхав до Константинополя, де 18 грудня 1860 увійшов до складу болгарської делегації, що прямувала до Папи [[Пій IX|Пія IX]] з проханням про створення [[Болгарська католицька церква|Болгарської греко-католицької церкви]] та встановлення для неї ієрархії.
Після прибуття в Одесу був доставлений до Києва і поміщений в Києво-Печерську Лавру, де майже безвиїзно проживав аж до кінця життя.▼
 
Після повстання 1863 року в землях колишньої Речі Посполитої з Холмської греко-католицької єпархії прогнали майже всіх греко-католицьких священиків. З дозволу імператора Олександра II Йосиф Сокольський кілька разів відвідав Холм, де висвятив загалом 72 греко-католицьких священики.▼
▲15 березня 1861 разом з дияконом Рафаїлом Поповим, Драганом Цанковим і Георгієм Мірковічем відправився в [[Італія|Італію]]; 26 березня делегацію прийняв у Римі Папа Римський Пій ІХ. 2 квітня 1861 в [[Сикстинська капела|Сикстинській капелі]] відбулося висвячення Йосифа Сокольського в архієпископа і призначення апостольським вікарієм для болгарських греко-католиків.
 
▲Російська влада, боячись у результаті унії втратити вплив на болгарські церковні кола, розробила план викрадення Сокольського. План викрадення, розроблений російським посланцем князем [[Лобанов-Ростовський Олексій Борисович|Лобановим-Ростовським]], був здійснений Найденом Геровим і Петко Славейковим, які заманили Сокольського на російський пароплав «Ельбрус», що відправився 6 червня 1861 до Одеси.
 
▲Після прибуття в Одесу був доставлений до Києва і поміщений в Києво-Печерську Лаврулавру, де майже безвиїзно проживав аж до кінця життя.
 
▲Після повстання 1863 року в землях колишньої [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] з Холмської греко-католицької єпархії прогнали майже всіх греко-католицьких священиків. З дозволу імператора [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]] Йосиф Сокольський кілька разів відвідав [[Холм]], де висвятив загалом 72 греко-католицьких священики.
 
Подавав прохання про дозвіл повернутися до Болгарії, останнє з яких датується 1878 р., але завжди отримував відмову.
Помер 30 вересня 1879 р. в Києві.▼
 
▲Помер 30 вересня 1879 р. в Києві.
== Примітки ==
{{reflist}}
 
== Література ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Йосиф_Сокольський