Тимошенко Степан Прокопович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
JaffaMan (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
Рядок 46:
1909 року Тимошенка обрали деканом інженерно-будівельного факультету. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію "Про стійкість пружних систем" (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д.І.Журавського, встановленою Петербурзьким Шляховим інститутом.
 
У січні 1911 року разом з групою викладачів (з поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Євген Патон]]) підписав різкий протест проти поліцейськоїполіцейського сваволісвавілля щодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі — професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.
 
Наприкінці 1917 повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.І.Вернадський]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки і техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше в світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки ім.С.П.Тимошенка). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений деніківцями, а в грудні — більшовиками. Практично припинилися заняття в політехнічномуПолітехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.
 
Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті ([[Югославія]]).