|
Найбільше виробляли деталей з чавуну для сільськогосподарських машин і цукрових заводів. Частина виробів продавалася на торгах і [[Ярмарок|ярмарках]] у [[Волинська губернія|Волинській]] і частково [[Київська губернія|Київській губерніях]].
Поряд з доменними заводами, що виплавляли чавун, та залізними заводами було дуже поширене кустарне виробництво заліза з руди у горнах з ручною подачею повітря і вододіючих домницях. Наприкінці ХVІІІXVIII століття на Поліссі існувало до 500 [[Рудня|рудень]].
Були спроби розвинути металургію Полісся організацією доменного виробництва на відносно великих заводах.
Поміщики ряду районів Полісся у першій половині ХІХ століття намагались організувати у більших масштабах металургійне виробництво як за свій рахунок, так і з залученням коштів казни. На початку ХІХXIX століття за ініциативоюініціативою власників Потіївського і Вороб'ївського маєтків виникла ідея про будівництво казенного металургійного заводу на [[Житомирщина|Житомирщині]] з метою використання місцевих руд. Експедиція Гірничого департаменту об'їхала в 1824–1825 роках ряд районів Полісся і дійшла до висновку про недоцільність будівництва казенного заводу через виробленість багатьох «рудокопних ям», лісів та через нестачу води для заводів.
Металургія Полісся України грунтуваласьґрунтувалась на використанні місцевих руд, вогнетривких матеріалів і [[флюси|флюсів]]. Як пальне застосовувалось деревне вугілля, яке випалювали з лісів, що належали, як правило, власникам заводів. За тривалий час існування залізоробних підприємств, а потім і доменних заводів запаси руди, розташовані поблизу підприємств, були у значній мірі вичерпані, а ліси були знищені. Видобуток руди і випалювання вугілля на великій віддалі від заводів і доставка їх до печей кіньми у підводах були дуже неекономічними. Робота доменних і залізоробних заводів, а також [[Рудня|рудень]] грунтуваласьґрунтувалась на використанні текучої води і була найбільш інтенсивною в період повені.
Наприкінці ХІХ століття ця металургія була витіснена металургійною промисловісттю Донбасу і Придніпров'я, які виникли у другій половині ХІХ століття і дуже розвинулися на кінець ХІХ століття.
Україна з її багатими сировинними ресурсами і великими можливостями промислового розвитку з давніх часів була об'єктом імперіалістичних зазіхань Росії і через її посередництво — ділків деяких країн [[Західна Європа|Заходу]].
За сто років, з 1798 по 1900 роки, на сході України було збудовано 17 заводів, на яких було доменне виробництво. На 1 заводі ще до кінця ХІХXIX століття було припинено доменне виробництво, отож станом на 1900 рік на сході України діяло 16 металургійних заводів, на яких були доменні цехи.
За цей період на кінець ХІХXIX століття на сході України утворилося три металургійних райони: у Придніпров'ї, Донбасі і на березі Азовського моря.
==== Керченський завод ====
==== Петровський завод ====
1857 року урядом було вирішено збудувати новий казений завод на річці [[Садка]], поблизу села Корсуні, виділивши для цього 100 десятин казеноїказенної землі. Будівництво розпочалося 1858 року. Завод було названо урядом Петровським на честь Петра І. Завод було збудовано поблизу від родовищ кам'яного вугілля і залізної руди. Вугілля видобовувалосявидобувалося за 5 [[верста|верст]] від заводу, руда — за 5 — 8 верст від заводу. Перша плавка в доменній печі відбулася у квітні 1862 року. На цьому заводі вперше в Україні і Російській Імперії було здійснено доменну плавку на [[кокс]]і. Загалом на заводі було виплавлено на коксі 91 тис. пудів чавуну.
Через великий жар горно печі було зіпсоване. За наказом директора Гірничого департаменту генерал-майора [[Рашет Володимир Карлович|В. Рашета]] існуючу доменну піч заменилизамінили новою системою, цього ж генерала Рашета, яка виявилася непридатною. З [[Королівство Пруссія|Прусії]] на Петровський завод виписали навіть німецького техніка Ейбреха, який, втім, нічого не зміг зробити. Різні досліди призвели до остоточного підриву діяльності заводу і до його закриття.
==== Лисичанськ ====
| 