Наддержавність: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 14:
Термін «наднаціональний»(«supranational») вперше згадується в міжнародному Паризькому Договорі(the Treaty of Paris), 18 квітня 1951. Новим юридичним терміном визначено метод Співтовариства щодо створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (the European Coal and Steel Community) і початок демократичної реорганізації Європи. Визначається взаємозв'язок між Вищим органом влади (the High Authority) або Європейською Комісією(European Commission) та іншими чотирма установами. Він позначає нову демократичну і правову концепцію.
Батьки-засновники Європейського співтовариства
«Підписанням цього договору сторони підтверджують свою рішучість створити перший наднаціональний інститут, таким чином вони закладають міцний фундамент організованої Європи. Ця Європа залишається відкритою для всіх націй. Ми дуже сподіваємося, що й інші нації приєднаються до нас в наших спільних зусиллях.»
Рядок 38:
Так як рішення у деяких структурах ЄС приймаються більшістю голосів, держава-член ЄС може бути зобов’язана іншими членами ЄС виконувати відповідне рішення. Держави зберігають правомочність створювати додаткову наднаціональну компетенцію.
== Наднаціональність в Європейському Союзі ==
Історично поняття було введено і конкретно реалізовано Робертом Шуманом, коли французький уряд погодився з принципами зазначеними в Декларації Шумана і прийняв план Шумана, що прив’язані до конкретних секторів, що представляють життєво важливий інтерес миру і війни. Так з’явилась Європейська система спільнот, починаючи з Європейського об'єднання вугілля і сталі. Шість держав-засновниць(Франція, Італія, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Люксембург) погодилися на таку мету: оформлення «війни не тільки не мислимою, а й матеріально неможливою». Вони домовилися, що це означає: покласти життєво важливі інтереси, а саме виробництво вугілля і сталі, під контроль загального вищого органу, при дотриманні загальних демократичних і правових положень. Вони домовилися про Європейську законність та новий демократичний порядок.
У п'яти органах (крім Верховного органу) були Консультативний Комітет(Consultative Committee) (Палати представників громадянського суспільства інтересів підприємств, працівників і споживачів), парламент і Рада державних міністрів(a Council of government ministers). Суд юстиції (A Court of Justice) буде вирішувати суперечки, що надходять від урядів, державних чи приватних підприємств, груп споживачів, будь-яких інших групових інтересів або навіть людини. Скарга може бути подана до місцевого суду або до національного суду, де це доречно. Держави-члени повинні ще виконати і розвинути статті у Парижській та Римській угодах(the Paris and Rome treaties) для повної демократії в Європейському парламенті та інших установах, таких, як Економічний і соціальний комітет і Комітет регіонів (the Economic and Social Committee andthe Committee of Regions.).
Шуман описав наднаціональні союзи (supranational unions) як новий етап у розвитку людини. Це контрастує з деструктивним націоналізмом дев'ятнадцятого і двадцятого століть, який почався в славному патріотизмі і закінчився у війнах. Він простежив початок концепції наднаціональності (concept of supranationality) ще в дев'ятнадцятому столітті, коли Поштовий Союз(the Postal Union) ввів термін « наднаціональний»(«supranational») і використовувався під час Першої Світової Війни. Демократія, яку він визначав як "на службі у народу і діючи у згоді з нею," була фундаментальною частиною наднаціонального співтовариства. Однак тільки в 1979 році в уряді почали проводитися прямі вибори до Європейського парламенту, і тоді це було не згідно з договорами. Єдиний виборчий Статут (electoral statute) був указаний у договорі на першому засіданні Європейського об’єднання вугілля і сталі в 1951 році. Громадянське суспільство (переважно неполітичне) повинно мати свій Статут, обраний палатою в консультативних комітетах(the Consultative Committees), характерний для кожного співтовариства як демократично узгоджений, але цей процес був заморожений (як і парламентські вибори в Європі) виконавцем Шарлем де Голлем(Charles de Gaulle) і іншими політиками, які виступали проти общинного методу(the Community method).
Сьогодні наддержавність існує тільки в двох європейських співтовариствах всередині ЄС: економічне співтовариство(the Economic Community) (часто називають Європейське співтовариство, хоча воно за законом не охоплює всі державні заходи) і Євратом[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC] (Euratom) (Європейське співтовариство з атомної енергії, нерозповсюджене співтовариство, в якому певні можливості були заморожені або заблоковані.) Наднаціональні Співтовариства (Supranational Communities) надають потужні, але в цілому не експлуатовані і новаторські засоби для демократичної зовнішньої політики, шляхом мобілізації громадянського суспільства в демократично узгоджені цілі Співтовариства.
Перше Співтовариство вугілля і сталі (The first Community of Coal and Steel) було узгоджено тільки протягом п'ятдесяти років. Опозиція, в основному підприємства, яка повинна була сплатити невеликий європейський податок(Europeantax) менше, ніж один відсоток і державні Ради міністрів[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2] (governmen tministers in the Council), призвели до її неоновлюваного демократичного мандату. Його судова практика і спадщина залишається частиною системи Європейського Співтовариства (the European Community system.).
Де Голль(De Gaulle) намагався перетворити Європейську комісію (the European Commission) в політичний секретаріат під його контролем шляхом запровадження плану Фуше (the Fouchet Plan), але цей крок був зірваний такими демократами у країнах Бенілюксу(the Benel(pan-European elections) в рамках єдиного статуту, як зазначено у всіх договорах, в уряді відбувається і продовжується проведення окремих національних виборів до Європейського парламенту [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82](the European Parliament). Вони часто надають перевагу великим партіям і дискримінують дрібні регіональні партії. Замість надання громадському суспільству організованого вибору консультативним комітетам, уряди створили систему з трьох елементів відповідно до Договору Амстердама (the Amsterdam Treaty) і Маастрихтського договору(the Maastricht Treaty),змішуючи міжурядові та наднаціональні системи. Два органи, що регулюють зовнішню політику і правосуддя та внутрішні справи не підлягають тим же демократичним управлінням як інші у системі Співтовариства(the Community system).
У Лісабонськомудоговорі (the Lisbon Treaty) і раніше майже ідентичному Конституційному договорі (the Constitutional Treaty), демократична незалежность п'ятиключових інститутів ще більше розмивається. Це призводить до переміщення проекту відповної демократичної наддержавності в напрямку не просто міжурядового(intergovernmentalism), але й політизованої установи, і контроль з боку двох або трьох основних партійно-політичних організацій. Комісія (The Commission) визначає ключові юридичні аспекти наднаціональної системи (the supranational system), тому що її члени повинні бути незалежними від комерційних, трудових, споживчих, політичних або парламентських інтересів (стаття 9 Паризького договору). Комісія повинна складатися з невеликого числа досвідчених особистостей, чия неупередженість не викликає сумнівів. Таким чином, ранні президенти Комісії (the Commission) та Вищого органу (the High Authority)були сильними захисниками європейської демократії проти національної, самодержавної практики або правила сильного над слабким.
Ідеєю Конституційного та Лісабонського договорів (the Constitutional and Lisbon Treaties) є запуск Європейської комісії (the European Commission) в якості політичного відділення. Уряди воліють мати національний член в Комісії (the Commission), хоча це суперечить принципу наднаціональної демократії (the principle of supranational democracy). (Первісна концепція полягала в тому, що комісія повинна діяти як єдиний неупереджений коледж незалежних, досвідчених діячів, що володіють громадською довірою. Одна з громад була визначена в договорі комісії з меншим числом членів, ніж число країн-членів.) Таким чином, члени комісії (the Commission) стають переважно партійно-політичними, і входять іноді до числа відхилених, опальних або небажаних національних політиків.
Першим головою Верховного органу (the High Authority)був Жан Монне (Jean Monnet), який ніколи не вступав у політичні партії, як і у випадку з більшістю інших членів комісій. Вони надходили з різних вільних професій, зробивши визнані Європейські внески.
Уряди також хочуть зберегти в таємниці їх обговорення в Раді Міністрів[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2] або в Раді Європейського Союза, на яких обговорюються питання, що мають найбільший життєво важливий інтерес для європейських громадян. Хоча деякі інституції, такі як Європейський парламент(the European Parliament), мають свої дебати, відкриті для публіки,та інші, такі як Рада міністрів[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2] і численні комітети. Шуман написав у своїй книзі, «Pourl'Europe» («Для Європи»), що в демократичному наднаціональному співтоваристві Ради, комітети та інших, органи повинні бути поставлені під контроль громадської думки, який був ефективним не паралізуючи ні їхню діяльність, ні корисні ініціативи.
| |||