Відкрити головне меню

Зміни

м
Відкинуто редагування 212.66.51.10 до зробленого Олюсь
'''Мстислав Великий''', ''Мстислав-Гаральд Володимирович'' (у св. хрещені — ''Федір'') (*[[1 червня]] [[1076]] - † [[14 квітня]] [[1132]]), [[Святий]], [[Великий князь Київський]], син [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]] та [[Ґіта Вессекська|Ґіти]] — дочки англійського короля [[Гарольд II Ґодвінсон|Гарольда II Ґодвінсона]], останній князь, що утримував єдність [[Київська Русь|Київської держави]]. Фундатор камінної церкви св. Федора в Києві ([[1129]]).
 
== Біографія ==
У нього немає біографії
За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи, співправив з батьком у [[Київ|Києві]]. [[1096]] року розбив війська чернігівського князя [[Олег-Михайло Святославич|Олега Святославича]] і примусив його взяти участь у [[Любецький з'їзд 1097|Любецькому з'їзді]]. Брав участь у воєнних походах на половців [[1093]], [[1107]] і [[1111]] років. Здійснив два успішні походи на [[Ести|естів]] [[1113]] і [[1116]] років. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. [[1130]] року повернув під вплив Києва [[Полоцьк]], посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. [[1130]] року воював з литовцями. Розгромив [[половці]]в і загнав їх за [[Волга|Волгу]] та [[Яїк]]. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.
 
Помер [[14 квітня]] [[1132]] року (за іншими даними [[15 квітня]] [[1133]] року<ref>Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е.&nbsp;Я.&nbsp;Федорова, 1874.— С. 16</ref>). Був похований у церкві збудованого ним [[Федорівський монастир|Федорівського монастиря у Києві]]. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні [[князівство|князівства]].
 
У Татіщева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із [[євнух]]ів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер»>
 
У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122&nbsp;р.), за Татіщевим, (Любаву)<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit14.htm '''Літопис руський''' / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К.: Дніпро, 1989.&nbsp;— XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2]</ref>.
 
== Вшанування пам'яті ==