Відкрити головне меню

Зміни

стильові правлення
У тваринному світі постійно відбувається поступова еволюція. Ламарк дійшов висновку, що біологічних видів у природі насправді не існує, існують лише окремі особини. «Природа не робить стрибків», Ламарк посилався на свій величезний досвід систематика:
 
{{cquote|''Лише той, хто довго та наполегливо займався визначенням видів, звертався до величезних колекцій, може знати, як сильно види зливаються один із одним. Я питаю, який досвідчений зоолог чи ботанік не впевнений у тому, що я тільки що сказав? Підійміться до [[Риби|риб]], [[рептилії|рептилій]], [[птахи|птахів]], навіть до [[ссавці]]в, і ви побачите скрізь, поступовий переходперехід між сусідніми [[вид]]ами і навіть родами.''}}
 
Чому ж людина не помічає постійне перетворення одних видів на інші? Ламарк відповідав на це питання так: "Припустимо, життя людини триває одну секунду. За цей час жодна людина не побачить руху годинної стрілки годинника. Навіть через декілька десятків поколінь ніхто не помітить, що годинна стрілка рухається. "
== Ламаркізм ==
{{main|Ламаркізм}}
Ламаркізм — еволюційна концепція, що грунтуєтьсяґрунтується на теорії, висунутій на початку XIX століття Жаном Батистом Ламарком в трактаті «Філософія зоології».
 
В основі вчення Ламарка про еволюцію лежали його різноманітні погляди на хімію, фізику, метеорологію. Так, він писав про первинно-створені Богом матерію як пасивний початок і природу як порядок і енергія для його здійснення; концепцію п'яти елементів, з яких найважливішу роль грає ефір, що у вигляді «тонких флюїдів» циркулює в органічних тілах; постійне мимовільне зародження життя, зокрема його складних форм, з неорганічної і органічної матерії; заперечення вимирання видів; заперечення наявності нервової системи і статевого розмноження у «нижчих тварин» і т. і.{{джерело}} У широкому сенсі до ламаркізму відносять різні еволюційні теорії (в основному, що виникли в XIX — першій третині XX століть), в яких як основна рушійна сила еволюції (зміна видів) розглядається внутрішньо властиве організмам прагнення до вдосконалення. Як правило, велике значення в таких теоріях надається і впливу «вправляння» і «невправляння» органів на їх еволюційні долі, оскільки передбачається, що наслідки вправляння або невправляння можуть передаватися спадково.
 
Теза ламаркізму про успадкування придбаних змін викликала найбільшу кількість суперечок, які продовжуються і до цього дня. У другій половині XX століття ламаркізм був скомпрометований в професійному співтоваристві завдяки тому, що радянський агроном Т. Д. Лисенком, методи якого йшли всупереч з представленнями більшості біологів, дотримувався поглядів, близьких до ламаркізму (так званий «радянський творчий дарвінізм»). Проте, і на початку ХХІXXI сторіччя ряд учених продовжує виступати з ламаркістськими концепціями. З найбільш значущих спроб слід зазначити праці австралійського імунолога Теда Стіла, який вважає, що описані ним явища в області трансплантації тканин отримують більш задовільне пояснення з ламаркістських позицій.
 
=== Перший закон Ламарка ===
Анонімний користувач