Вікіпедія

Фульхенсіо Батиста: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 76:
[[Файл:FBatistaWifeHandshake.jpg|міні|праворуч|250px|Фульхенсіо Батиста (ліворуч) разом з першою дружиною зустрічаються з послом Куби Педро Фрага, Вашингтон, 1938 рік]]
 
Прагнучи вирвати ініціативу з рук лівих організацій, які висунули в 1936 році гасло скликання Установчих зборів для вироблення конституції, Батиста заявив, що скликання таких зборів є однією з першорядних завдань уряду. У [[Липень|липні]] [[1937]] року він оголосив про прийняття трирічного плану «економічної та соціальної реконструкції Куби"», що включав встановлення контролю уряду над цукровою, тютюновою та гірничодобувною промисловостю, реформу [[Податкова система|податкової системи]], розподіл державних земель між бідними селянами і надання їм кредиту, соціальне страхування для робітників, запровадження оплачуваних відпусток, розширення будівництва лікарень тощо.
 
Змістивши реакційно налаштованого міністра внутрішніх справ, Батиста став вести широку гру з політичними партіями, обіцяючи їм рівну участь на президентських виборах. Застосовувати таку тактику досвідчений політикан був змушений не тільки в силу наявних у нього планів, але і перед лицем зростання демократичного руху, що намітилося не тільки на Кубі, але й у всій [[Латинська Америка|Латинській Америці]]. Батиста розпустив [[Філія|філію]] іспанської [[Фаланга|фаланги]], яка існувала на острові. Піти на прийняття цієї та інших подібних їй заходів він був змушений ще й тому, що, готуючись до VIII-ї проамериканської конференції в [[Ліма|Лімі]] ([[грудень]] [[1938]] року) США прагнули домогтися прийняття на ній рішень, що перешкоджають проникненню в Латинську Америку своїх суперників — [[Німеччина|Німеччини]] та [[Італія|Італії]]. [[1 травня]] 1938 пройшла грандіозна демонстрація під антифашистськими і демократичними гаслами. Стримувала Батисту і пам'ять про сумний кінець диктатора Мачадо, до повороту у долі якого він сам доклав руку. Батиста провів амністію — звільнив політв'язнів, дав згоду на відродження під назвою Конфедерація трудящих Куби, що діяла з 1955 року в підпілля Національної конфедерації трудящих Куби. У [[Квітень|квітні]] [[1939]] року був прийнятий закон про проведення виборів в Установчі збори, а самі вибори були призначені на [[листопад]]. Стало складатися враження, що Батиста створює таку обстановку, яка дозволить розраховувати на проведення демократичних виборів. Остання обставина неабиякою мірою дезорієнтувало опозиційні сили. Та й важко було уникнути помилкових оцінок, коли уряд дозволили легальну діяльність [[Комунізм|комуністів]], вільний випуск їх друкованого органу — газети «Нотісіас де Ой», легалізували інші опозиційні організації, у тому числі створену Гітерасом «Молоду Кубу», багатьом політичним лідерам дозволили повернутися з [[Еміграція|еміграції]]. В кінці 1939 року відбувся встановчий з'їзд Конфедерації трудящих Куби, що об'єднала більше 800 [[Профспілка|профспілок]] та налічувала понад 300 тисяч членів. Влітку того ж року була створена Національна селянська федерація. У [[1940]] році була прийнята нова конституція. Вона передбачала обмеження [[Латифундизм|латифундизма]] і засилля [[Монополія|монополій]] та іноземного капіталу в країні. За державою зберігалися всі права на надра; право на конфіскацію власності, що не приносить користі суспільству; передбачалося рівне виборче право для всіх громадян республіки — чоловіків і жінок старше 20 років.
Рядок 84:
[[Файл:Batista2.png|міні|праворуч|250пкс|Портрет Батити, 1940 рік]]
 
На президентських виборах в [[липень|липні]] [[1940]] року переміг Ф. Батиста. Політична активність мас, викликана початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]], змусила Батисту продовжувати політику, не властиву його внутрішнім переконанням. Він пішов на націоналізацію частини залізниць ([[жовтень]] [[1942]] року), встановив дипломатичні відносини з [[Радянський Союз|Радянським Союзом]]. У [[Грудень|грудні]] [[1941]] року, після вступу у війну США, Куба оголосила війну [[Японія|Японії]], а через кілька днів - — [[Німеччина |Німеччини]] та [[Італія у Другій світовій війні|Італії]]. Труднощі війни позначилися на Кубі в основному в економічному плані. Ускладнилася транспортування цукру, різко зросли ціни на вугілля, нафта, автопокришки, відчувався [[дефіцит]] цих товарів. Перебої в постачанні продовольством призвели до утворення в країні [[Чорний ринок|чорного ринку]]. Посилилася [[корупція]] серед державних чиновників, зростала [[інфляція]]. Якщо при Батисті й відбулася деяка демократизація суспільного життя, то жодна з найгостріших економічних проблем так і не була вирішена.
 
Цукрова промисловість, ця найважливіша галузь кубинської економіки, продовжувала залишатися в руках іноземних монополій, головним чином американських, дві третини кубинського імпорту і три чверті експорту припадали на торгівлю з США. У 40-х роках під контролем американсько компаній виявилася вся гірничодобувна промисловість Куби, всі підприємства з вироблення електроенергії, телефон, телеграф, 50% послуг у сфері обслуговування; майже 80% пального, споживаного в країні, поставлялося нафтовими монополіями США. Кубинська економіка перебувала в стані хронічної кризи. Національна буржуазія Куби, що прагнула поліпшити своє становище, так і не домоглася розвитку галузей промисловості, не пов'язаних з виробництвом цукру, незважаючи на деяке збільшення прибутків, обумовлених війною. Ця обставина, поряд з невдоволенням, викликаним особистим збагаченням президента, до певної міри зумовило результат виборів [[1944]] року, на яких перемогу здобув не ставленик Батисти, а лідер опозиції - — Грау Сан-Мартін. Батиста після поразки поїхав відпочивати у Флориду.
 
=== Узурпація влади ===
 
У [[1948]] році президентом став Пріо Соккарас - — лідер республіканської партії. Соккарас піддався різкій критиці з боку правої опозиції за "«недостатньо тверду владу"». Батиста врахував це і став орієнтуватися на правих. "«Сержант"» враховував і нові віяння на континенті, що почалися після Другої світової, "«[[Холодна війна|холодну війну]]"». У [[1949]] році кубинський уряд створив групу для боротьби з підривною діяльністю. Слідом за Сполученими Штатами [[антикомунізм]] став державною політикою Куби. Соккарас спробував під тиском Вашингтона направити на війну в Корею 25 000 кубинських солдатів. Ця затія, крім життів солдат, мала коштувати Кубі 100 млн доларів. Рух протесту проти настільки явної авантюри розгорнувся по всьому острову, навіть в армії. Посилення позицій лівих сил змусило шукати «сильну особистість». Генерал Батиста якраз повернувся з США. На його вибір вплинули дві обставини: генерал був беззастережно відданий Вашингтону, а також користувався помітним авторитетом в армії, незважаючи на те, що його ставлеників при Сан-Мартіні змусили піти у відставку.
 
Приступаючи до здійснення державного перевороту, генерал досить чітко зважив всі "«за"» і "«проти"». Момент виявився цілком відповідним: уряд Пріо Соккараса остаточно дискредитував себе, найважливіші військові і поліцейські центри країни готові були підтримати бунтівників. У ніч на [[10 березня]] [[1952]] року Батиста з'явився у військовому містечку Колумбія. До вечора того ж дня він вже сидів у президентському палаці. Переворот пройшов безкровно.
 
=== Політика часів диктатури ===
 
Після другого приходу до влади генерал повівся набагато жорсткішеі бесцеремонніше, ніж у перший період свого правління. Він перекреслив багато власних починань: скасував конституцію 1940 року, порвав дипломатичні відносини з Радянським Союзом. Ці заходи проводилися в рамках політики "«холодної війни"». У західній півкулі в ті роки панічно боялися всього, що хоч віддалено нагадувало комунізм в його радянському варіанті. Сам Батиста регулярно виголошував промови, в яких показував свою ненависть до комунізму.
 
Економічна політика уряду сприяла помітному зміцненню позицій американського капіталу в кубинській економіці. Цілий ряд угод з США відкривав широкі можливості для переказу прибутків з Куби на континент. Американським компаніям були надані найвигідніші [[Концесія|концесії]] в гірничій справі, в нафторозвідці, у продажу на острові бензину. У перший же рік правління Батисти в країні почали діяльність близько 100 нових американських компаній. В руках кубинських філій американських банків виявилася четверта частина всіх вкладів у країні. За роки режиму Батисти американські компанії вивезли з Куби не менше 800  млн. доларів чистого прибутку. У результаті Куба втратила тільки за 50-ті роки не менше 1  млрд. доларів. Будучи аграрною країною, вона продовжувала ввозити з США продовольство. Під натиском Вашингтона Батиста проводив політику скорочення виробництва та експорту цукру. Частка острова у світовому виробництві цукру в 50-х роках знизилася з 20% до 11%. Прагнення американського капіталу не допустити індустріального розвитку Куби вело практично до розвалу справ в таких галузях промисловості, як тютюнова, взуттєва, деревообробна тощо.
 
[[Файл:HavanaSlums1954.jpg|міні|ліворуч|250пкс|Нетрі Гавани, на задньому плані видно рекламу казино, 1954 рік]]
 
Паралельно з економічним тривало інтенсивне ідеологічне проникнення США на острів. Щорічно зі Сполучених Штатів надходило понад 200 повнометражних кінофільмів, кубинського читача напихали літературою, вихваляли "«американський спосіб життя"». Фактично Куба перетворювалася не тільки в економічну, але й ідеологічну колонію США. При цьому Батиста не забував про особисті інтереси. За надання концесій кубинським промисловцям або дозвіл на створення нових компаній генерал отримував до 50% від суми укладеної угоди. Таким чином, він став акціонером 40 компаній. Батиста і його наближені помітно збагатилися в результаті розгорнутого ними широкого будівництва доріг, готелів, розважальних закладів. Для фінансування цього будівництва диктатор заснував спеціальний Банк економічного і соціального розвитку Куби. Процвітали корупція і казнокрадство, [[Спекуляція|спекуляція]], спільнота все помітніше поділялася на дуже багатих і дуже бідних. Набуло поширення професійне [[жебрацтво]]. Середній місячний заробіток більшості робітників дорівнював тижневій зарплаті американського робітника. Особливо важко доводилося кольоровій частині кубинського населення. Незважаючи на те, що на острові білі та кольорові давно злилися в одну націю, режим всіляко намагався виділити негритянське населення в самостійну групу. Поряд з [[Демагогія|демагогічними]] ходами, Батиста як головний аргумент на користь своєї влади використовував [[репресії]].
 
У першу чергу диктатор, який оголосив себя затятим противником комунізму, обрушився на Народно-соціалістичну партію. Влада затримувала багатьох видних комуністів і віддавали їх під суд надзвичайного [[Трибунал|трибуналу]]. Буденним явищем стали нальоти на приміщення партії, арешти та побиття партійних активістів. Під приводом боротьби з "«коммуністичним проникненням"» уряд жорстоко розправлявся з усіма противниками диктатури. Розганялися будь-які маніфестації, організовані опозицією. Стало практикуватися звільнення з роботи з політичних мотивів. Незважаючи на заяви Батісти, що зроблений ним переворот викликаний бажанням навести порядок, забезпечити діяльність політичних і професійних організацій, в країні був встановлений режим неприкритої сваволі. Диктатор розпустив Національний конгрес, лідери та активісти політичних партій на 30 років позбулися права брати участь у політичному житті Куби. Президент оточив себе всілякими гангстерськими елементами. Вибори, які були встановлені на листопад [[1953]] року, були відкладені на невизначений термін.
 
[[Файл:Fulgencio Batista, president of Cuba, 1952.jpg|міні|праворуч|250пкс|Портрет Батисти, 1952 рік]]
У квітні того ж року був опублікований конституційний статут, який замінив конституцію 1940 року. Изобиловавшие в ньому застереження практично зводили нанівець права особистості та політичних партій. Зміни в статуті могли бути оформлені шляхом затвердження Радою міністрів, що відкривало широку можливість для свавілля з боку диктатора. Державний переворот викликав кризу у всіх партіях як правого, так і лівого спрямування. Одні партії саморозпуститисяись, інші розпалися на фракції. Партія комуністів опинилася в ізоляції і практично не діяла. Її активність не виходила за рамки організації ізольованих страйків. На початку 50-х років, коли багато опозиційних діячів почали говорити про безперспективність боротьби з Батистою, развернув революційну діяльність [[Фідель Кастро]], майбутній керівник кубинського соціалістичної держави. Два роки він партизанив у важкодоступних районах Куби, а в 1953 році молоді революціонери зважилися на збройний виступ. Штурм казарми Монкада в Сантьяго і казарми в місті Баямо був приурочений до дня карнавалу - [[26 липня]]. Повстанці зазнали поразки. Після більш ніж двогодинного бою в Сантьяго більшість нападників загинули, ті, які залишилися в живих, відступили в гори, де незабаром були схоплені. Батиста злякався не на жарт, потім його страх перейшов у лють. Увечері того ж дня він направив на військовому літаку свого [[Емісар|емісара]] в Сантьяго з інструкцією розстріляти 10 бранців за кожного вбитого солдата. Почалася звіряча розправа з революціонерами: їх закопували по груди в землю і використовували в якості мішеней, скидали з дахів високих будівель, поранених волочили по сходах, поки вони не вмирали, вішали, виривали очі, вводили їм у вени повітря, випускали нібито на свободу, а потім стріляли в спину.▼
 
▲У квітні того ж року був опублікований конституційний статут, який замінив конституцію 1940 року. Изобиловавшие в ньому застереження практично зводили нанівець права особистості та політичних партій. Зміни в статуті могли бути оформлені шляхом затвердження Радою міністрів, що відкривало широку можливість для свавілля з боку диктатора. Державний переворот викликав кризу у всіх партіях як правого, так і лівого спрямування. Одні партії саморозпуститисяись, інші розпалися на фракції. Партія комуністів опинилася в ізоляції і практично не діяла. Її активність не виходила за рамки організації ізольованих страйків. На початку 50-х років, коли багато опозиційних діячів почали говорити про безперспективність боротьби з Батистою, развернув революційну діяльність [[Фідель Кастро]], майбутній керівник кубинського соціалістичної держави. Два роки він партизанив у важкодоступних районах Куби, а в 1953 році молоді революціонери зважилися на збройний виступ. Штурм казарми Монкада в Сантьяго і казарми в місті Баямо був приурочений до дня карнавалу - — [[26 липня]]. Повстанці зазнали поразки. Після більш ніж двогодинного бою в Сантьяго більшість нападників загинули, ті, які залишилися в живих, відступили в гори, де незабаром були схоплені. Батиста злякався не на жарт, потім його страх перейшов у лють. Увечері того ж дня він направив на військовому літаку свого [[Емісар|емісара]] в Сантьяго з інструкцією розстріляти 10 бранців за кожного вбитого солдата. Почалася звіряча розправа з революціонерами: їх закопували по груди в землю і використовували в якості мішеней, скидали з дахів високих будівель, поранених волочили по сходах, поки вони не вмирали, вішали, виривали очі, вводили їм у вени повітря, випускали нібито на свободу, а потім стріляли в спину.
Уряд розвернуло нічим не прикритий [[терор]]. На 90 днів було відмінено конституційні гарантії, що призвело до масових арештів серед керівників опозиційних партій (довести їх причетність до подій 26 липня батистовцям не вдалося, і вони були відпущені на свободу), видано один за іншим репресивні закони. Навіть після відновлення конституційних гарантій тривали арешти, обшуки, облави, з в'язниць не випускали політв'язнів.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Фульхенсіо_Батиста