Психоакустика: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м робот косметичні зміни
Рядок 7:
Чистий тон має дві незалежні характеристики: 1) [[частота|частоту]] і 2) силу, або інтенсивність. Частота вимірюється в герцах, тобто визначається кількістю повних коливальних циклів за секунду. Інтенсивність вимірюється величиною пульсуючого тиску звукових хвиль на будь-яку поверхню і зазвичай виражається у відносних, логарифмічних одиницях — [[децибел]]ах (дб). Необхідно пам'ятати, що поняття частоти і інтенсивності застосовуються тільки до звуку як зовнішнього фізичного подразника; це т.з. [[акустика|акустичні]] характеристики звука. Коли ми говоримо про сприйняття, тобто про фізіологічний процес, звук оцінюється як високий або низький, а його сила сприймається як [[гучність]]. В цілому, висота — суб'єктивна характеристика звуку — тісно пов'язана з його частотою; звуки високої частоти сприймаються як високі.
== Межі звукового сприйняття ==
Межі звукового сприйняття — мінімальна та максимальна частоти коливань, що сприймаються людським вухом як звук. Експерименти показали наступне. Коли коливання здійснюються дуже поволі, рідше 20 повних коливальних циклів за секунду (20 Гц), кожна звукова хвиля чується окремо і не утворює безперервний тон. Із збільшенням частоти коливань людина починає чути безперервний низький тон, схожий на звук найнижчої басової труби [[орган (музика)|органоргану]]у. З подальшим зростанням частоти сприйманий тон стає все вищим; при частоті 1000 Гц він нагадує верхнє [[До (нота)|«до»]] у [[сопрано]]. Проте і ця [[нота]] все ще далека від верхньої межі людського слуху. Тільки коли частота наближається приблизно до 20 000 Гц, нормальне людське [[вухо]] поступово перестає чути.
 
Чутливість вуха до звукових коливань різних частот неоднакова. Воно особливе тонко реагує на коливання середніх частот (від 1000 до 4000 Гц). Тут чутливість така велика, що скільки-небудь істотне її збільшення виявилося б несприятливим: одночасно сприймався б постійний фоновий шум безладного руху [[молекула|молекул]] [[повітря]]. У міру зменшення або збільшення частоти щодо середнього діапазону [[гострота слуху]] поступово знижується. На краях сприйманого [[діапазон]]у частот звук, щоб бути почутим, повинен бути дуже сильним, настільки сильним, що іноді відчувається фізично раніше, ніж чується.
Рядок 27:
— звуки «о», «а», «с», «м», «і» — лікують захворювання [[серце|серця]].
 
Не менш цілющими властивостями володіють різні звукосполучення, так звані «[[мантра|мантри»]]». Зокрема, співзвуччя:<br />
— «ом»&nbsp;— знижує [[Кров'яний тиск|кров'яний тиск]];<br />
— «ай», «па»&nbsp;— знімають болі в серці;<br />
— «ап», «ам», «ат», «іт», «ут»&nbsp;— виправляють мовлення.<br />
Рядок 46:
* [http://corpuscul.net/teoriya-zvuka-2/psixoakustika/ Психоакустика] - неїснуюча сторінка десь в РуНеті
* Helmholtz, Hermann von (1885), ''On the sensations of tone as a physiological basis for the theory of music'', Second English Edition, translated by Alexander J. Ellis. London: Longmans, Green, and Co., p. 44. Retrieved 2010-10-12.
 
 
 
[[Категорія:Мовознавство]]