Двопалатний парламент: відмінності між версіями

На практиці це призводить до того, що політично важливішою є '''нижня палата''', оскільки ''в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту''. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюджується лише на нижню палату. ''Проблема структурної організації парламентів'' становить одну з центральних складових теорії парламентаризму. Від її вирішення залежать ефективність діяльності цього органу державної влади, його професійність, характер представництва в ньому, законодавчий процес тощо. У цьому контексті одним із найважливіших структурно-організаційних питань, що пов´язані з процесом функціонування парламентів, є питання щодо визначення оптимальної кількості в ньому палат.

== Історія формування бікамералізму ==

До початку ХІХ ст. верхні палати парламентів мали аристократичний характер і формувалися шляхом призначення чи шляхом наслідування. Перші виборні верхні палати з´явилися в Європі у першій половині ХІХ ст. Ними стали Сенат у Бельгії (1831 р.) та Перша палата Нідерландів (1815 р).На думку В. Шаповала, головною ознакою побудови парламентів значної кількості зарубіжних країн є їх двопалатність або бікамералізм [1]. Бікамералізм є домінуючою родовою ознакою структури сучасних європейських парламентів, за винятком таких країн: Швеція, Данія, Португалія, Греція, Люксембург, Угорщина, Македонія, Болгарія, Словаччина, Литва, Естонія, Латвія.У державах Латинської Америки та Карибського басейну діє приблизно рівна кількість однопалатних та двопалатних парламентів. Дві палати мають законодавчі органи Аргентини, Бразилії, Болівії, Гаїті, Колумбії, Венесуели, Мексики, Парагваю, Уругваю, Чилі, Ямайки, Домініканської Республіки.

== Критика ідеї бікамералізму ==

Нині існують всі підстави для того, щоб говорити про наявність двох основних моделей організації парламентів: '''двопалатні''' та '''однопалатні''' парламенти.