Ямельниця: відмінності між версіями

'''Яме́льниця'''  — [[село]] в Україні, в [[Сколівський район|Сколівському районі]] [[Львівська область|Львівської області]]. Населення становить 547 осіб. Орган місцевого самоврядування -— Ямельницька сільська рада.

== Історія ==

У зеленому міжгір’їміжгір'ї Карпат серед смерек, ялин, буків та берізок розкинулося село Ямельниця. Знаходиться воно у дуже мальовничій долині, яку оперізують гірські вершини. Очевидно, самою природою було визначено, щоб ця місцина була заселена людьми ще в глибоку давнину. Проте письмових пам’ятокпам'яток про перших переселенців не збереглося.

В одному з переказів йдеться, що назва села пішла від того, що тут було багато млинів, куди з’їжджалисяз'їжджалися молоти зерно люди з інших сіл. Мабуть, у цьому є доля правди. Адже, ще у 30-х роках XX століття у селі було три млини.

<br />У іншій легенді є такі слова: “Було"Було це в сиву давнину. Часті набіги татар спустошували землі Галицько-Волинського князівства. Серед них і землі, де сьогодні знаходиться село Ямельниця. Мужньо захищали землі князі. Після одного такого бою князь запитав їх, чого б вони бажали за те, що так мужньо билися. Вони попросили дати їм землю, де зараз це село.

<br />Спершу там нічого не було, лише одна мельниця (млин). У мельника була дочка-красуня. Її краса полонила усіх воїнів. І коли вони спитали: “Хто«Хто ти, красуне?”», та жартома відповіла: «Я –&nbsp;— мельниця». Це сподобалось воякам, і вони вирішили так наректи своє село. З того часу почали називати ті землі ямельницькими.

<br />У інших переказах розповідається, що засновником села був утікач від татаро-монгольської неволі –&nbsp;— Матій. Ще сьогодні територію, де, можливо, стояла його (перша в селі) хата називають Матьховою.

<br />Люди, які проживали у Матьхові, водили різати бички в іншу частину села, де були густі ліси. Нині цей куток називається Бичковою. Третя частина села отримала назву Ровінь. Гірський хребет, який розмежовує села Ямельниця і Орів, називається Діл, а місцевість під ним –&nbsp;— Підділ. П’ятаП'ята частина –&nbsp;— Нижній кінець -&nbsp;— була заснована найпізніше.

<br />Сьогодні Ямельниця належить до Сколівського району Львівської області. Від села до райцентру –&nbsp;— 27 &nbsp;км, до залізничної станції Верхнє Синьовидне –&nbsp;— 20 &nbsp;км, до м. Львова –&nbsp;— 120 &nbsp;км.

Через центр села протікає річка (потік), що є лівою притокою річки Стрий, яку звуть Ямельничка, хоч деякі старожили кажуть, що давніша її назва –&nbsp;— Тиса. Найвища вершина –&nbsp;— гора Ковбура -&nbsp;— знаходиться на південному сході села. Її висота над рівнем моря становить 773 &nbsp;м.

<br />У XVI-XVIIXVI–XVII століттях село перебувало під владою польських феодалів. Часи польсько-шляхетського панування у селі підтверджуються документально, матеріалами ревізії поселень Пермської землі за 1862 рік. Селяни Ямельниці, як і всієї Галичини, відробляли панщину та виконували інші повинності. Проте люди не мирилися із жорстоким панським гнітом. Багато селян втікало на Поділля та Наддніпрянщину.

<br />З 1772 року бере початок австрійське панування. Все господарське життя було у руках шляхти, дідичів, що використовували працю поневоленого селянства.

<br />Нова доба в історії села почалася з 1848 року. Було скасовано кріпацтво, люди здобули омріяну свободу. На честь цієї події ямельничани поставили пам’ятнийпам'ятний знак –&nbsp;— Хрест. А біля нього посадили дерева. Ще й сьогодні гордо височіє одне з них –&nbsp;— липа, якій близько півтора століття.

<br />У другій половині XIX століття починається масове заснування сільських шкіл Львівською Митрополичою консисторією в Галичині, у тому числі на Сколівщині. У Ямельниці перша така школа була заснована 1850 року. 1869 року у селі налічувалося 115 дворів і 615 чол. Населення; 1900 року –&nbsp;— 129 дворів і 869 чол. населення (з них 821 українці, 5 поляків, 43 євреї). 1931 року кількість дворів зросла до 215, а населення –&nbsp;— до 1204 чол.

<br />На початку 30-х років у селі пожвавилася просвітницька робота, ініціаторами її виступили священики та учителі місцевої школи. Була відкрита читальня «Просвіти», для якої 1937 року було побудоване нове приміщення на кошти жителів –&nbsp;— «Народний дім». На його відкриття у травні на Зелені свята до Ямельниці з’їхалисяз'їхалися люди зі [[Стрий|Стрия]], [[Дрогобич]]а, [[Борислав]]а, [[Сколе]], довколишніх сіл.

<br />1934 року у селі засновано молодіжну організацію «Луг», члени якої брали участь у громадському і церковному хорі, виставах, показово-спортивних вправах на фестинах. Вони щорічно організовували походи, марші на могили УСС на горі Маківці. Був створений у селі і драматичний гурток.

<br />1937 року замість «Лугу», розпущеного польськими властями, під керівництвом отця Ганущака було організовано КУАМ (Католицьку акцію української молоді). Головою КАУМу був Данило Карпин. Активістами цієї організації були В.&nbsp;П. &nbsp;Савчин , В.&nbsp;С. &nbsp;Попович, М.&nbsp;П. &nbsp;Гнатів.

<br />Поряд із позитивними зрушеннями було чимало і такого, що гальмувало розвиток українського відродження в селі. Насамперед, посилення польського окупаційного гноблення. І це позначалося на усьому: громадському житті, церковних справах, шкільництві.

<br />У школі вчителі-поляки стали вимагати проводити навчання польською мовою. «Одна така вчителька, –&nbsp;— згадував Д.&nbsp;С. &nbsp;Паращак, –&nbsp;— на прізвище Скульська до крові била хлопців, які відмовлялися говорити польською мовою. За цю непокору батьків цих учнів штрафували».

<br />У 30-х роках населення села в основному займалось рільництвом та розведенням худоби (корови, вівці).

<br />1938 року у селі було створено свою організацію ОУН. Серед її засновників буди Дмитро Карпин, Осип Чущак, Іван Смолій .

<br />У вересні 1939 року почалася друга світова війна. У село вступили червоноармійці, або як їх називали «совіти». 27 січня 1939 року створено сільську раду. Припинила діяльність «Просвіта». Почалися переслідування ОУН і КАУМ.

<br />У грудні 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. Німці обложили селян великими податками. Всю живність змушували здавати властям. Почався голод. Багатьох людей насильно забирали на примусові роботи у Німеччину. На перешкоду німцям часто ставали воїни УПА. У 1943-19441943–1944 роках на території села активно діяли дві сотні повстанців.

<br />8 серпня 1944 року село було звільнене від німців. Водночас почалась нова окупація –&nbsp;— радянська. Багатьох жителів села мобілізували в Червону Армію. Пішло на фронт понад 110 чоловік, з них 33 –&nbsp;— загинуло, 22 –&nbsp;— стало інвалідами.

<br />Було відновлено сільську раду. Органи НКВС влаштовували облави на українських повстанців. Великі бої відбулися 1946-19471946–1947 років Коли вести боротьбу стало неможливо, воїни Української повстанської армії зібралися в урочищі «Стовба» і звідси через гори вирушили за кордон.

<br />1949 року нова біда прийшла в село. 19 вересня 1949 року започаткували колгосп ім. Шевченка. Людей (кого встигли схопити) замкнули в клубі. Потім, як згадують очевидці, по одному виводили і силою змушували підписувати заяви. Пізніше почали усе усуспільнювати: землю, реманент, худобу.

<br />Не обминуло Ямельницю нове лихо. Почали вивозити людей в інші місцевості: Донбас, Сокальський район. Робилось усе це примусово. Вивезли більше третини жителів села.

<br />У 50-60 роки посилився наступ на духовні цінності населення села. Були знищені хрест, поставлений на честь скасування кріпацтва, невелика дерев’янадерев'яна каплиця в одному із кінців села –&nbsp;— Бичкові. Кілька разів пробували закрити доступ людям до церкви, але ямельничани відстояли свої права.

<br />В середині 60-х ситуація трохи змінилася. Було побудовано нову школу (1959), магазин. У 1969 почалася електрифікація села. 1975 року побудували будинок для вчителів, дитячий садок “Струмочок”«Струмочок».

== Сьогодення ==

В селі 2 &nbsp;км дороги з чорним покриттям, 2 &nbsp;км з твердим покриттям і 14 &nbsp;км з грунтовимґрунтовим покриттям.

В Ямельниці діє середня школа І ІІ ступеня (дев'ятирічна), збудована в 1961 &nbsp;р., директором є Кметик Ростислав Вікторович, Народний Дім (клуб), збудований в 1939, керівник Гоцинець Оксана Ярославівна, при клубі є сільська бібліотека (керівник Костів Ольга Степанівна), діє поштове відділення зв'язку (приміщеннняприміщення збудоване в 1922 &nbsp;р., начальник пошти Попович Степанія Володимирівна), медичний пункт (ФАП) завідує Кирейто Ірина Степанівна. Є три торгові точки, одна від Верхньосиневиднянського ССТ , та один приватний підприємець Савчин Іринаінші Михайлівнаприватні.

В селі є діюча церква св. ап. Івана Богослова, в ній почергово проводять богослужіння парафії УГКЦ (настоятель о. Микола Струналь) та УПЦ КП (настоятель о. Андрій Перун).

* [http://www.erlsb.org/radiostancija.upa.html радіостарціяРадіостанція УПА "«Афродита"»]