Третя французька республіка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
шаблон |
стильові правлення |
||
Рядок 168:
Щоб покінчити з тероризмом, палата депутатів прийняла в 1893–1894 рр. низку законів: про тюремне ув'язнення за підбурювання до пограбування і вбивства; про злочинні асоціації і вибухи; про пресу (передбачав передачу справ щодо правопорушення преси в кримінальні суди). Попри те, що представники лівої опозиції — соціалісти й радикали — розглядали ці закони як посягання на демократичні права і свободи громадян й характеризували їх як «злочинні», завдяки судовим і поліцейським репресіям хвилю тероризму вдалося збити. В подальшому анархісти знайшли союзників в робітничих профспілках (синдикатах).
Для зовнішньої політики Франції 1890-х рр. характерне загострення відносин з Великою Британією на
=== Колоніалізм перед Першою Світовою війною ===
Рядок 174:
Після того, як до французьких володінь в Індокитаї в 1893 р. було приєднано Лаос, французькі й британські володіннями в цьому районі розділяв лише Сіам. Суперництво за вплив у Сіамі могло привести до французько-англійської війни, однак в 1895 р. було досягнуто угоду про поділ цієї країни на сфери впливу при збереженні його незалежності.
Найбільшою сутичкою між Францією і Англією на колоніальному
Найбільшим досягненням прогресистів у сфері зовнішньої політики було встановлення тісних відносин з Росією, що призвело до підписання в 1891 р. французько-російської політичної угоди про взаємні консультації, а в наступному 1892 р. — військової конвенції, після ратифікації яких сформовано французько-російський військово-політичний союз із взаємними зобов'язаннями у випадку війни. Для Франції це означало прорив міжнародної ізоляції, зміцнення позицій в Європі і в колоніальній боротьбі. Союз з Росією надав Франції можливість більш відкрито і рішуче продовжувати відновлення своїх збройних сил. В 1892 р. було прийнято новий військовий закон, за яким усі французи, придатні до військової служби, мали нести дійсну службу в армії упродовж 3 років, у резерві діючої армії — 10 років, в територіальній армії — 6 років і в резерві територіальної армії — 6 років. Оцінки союзу з Росією у Франції були однозначними. Він розглядався як одна з найважливіших гарантій проти нападу Німеччини, одночасно — означав підготовку Франції до реваншу над Німеччиною.
Міжнародні позиції Франції помітно посилилися завдяки діяльності міністра закордонних справ Теофіля Делькассе (1898–1905 рр.). З кінця XIX ст. виявилося прагнення Франції поліпшити відносини зі своїми сусідами на півдні — Італією й Іспанією.
Єдність ліберально-консервативних сил у парламенті було порушено наприкінці 90-х рр. під час політичної кризи, пов'язаною зі «справою Дрейфуса», що стала найнебезпечнішою за всю історію Третьої республіки.
| |||