Добровеличківка: відмінності між версіями

У часи [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]] тут розташовувався Величківський курінь — старшим у курені був ''Омелько Величківський''. Прізвища його козаків дуже близькі до тих, які й нині зустрічаються в селищі. Жива і поширена тут також версія про те, що до заснування селища прилучився коваль ''Величко'', який поселився на річці [[Добра (притока Сухого Ташлику)|Добра]]. Річечка ця й досі протікає через селище, несучи за своїми водами тисячолітню історію краю. Нині ж Добровеличківка — селище з семитисячним населенням.

Станом на [[1886]] рік у містечку, центрі [[Добровеличківська волость|Добровеличківської волості]] [[Єлизаветградський повіт|Єлизаветградського повіту]] [[Херсонська губернія|Херсонської губернії]], мешкала 521 особа, налічувалось 97 дворових господарств, існувалидіяли 2дві православні церкви, 2два єврейських молитовних будинки, школа, лікарня, аптека, винний склад, паровий млин, 26 крамниць, трактир, 6 заїжджих дворів, відбувались базари через 2два тижні по неділях <ref>{{ВВСЕР-8-1886}}</ref>.

[[1917]] року, з вибухом Визвольних змагань за незалежність України в Ревуцькому утворюється курінь [[Вільне козацтво|Вільного Козацтва]]. Організатором ВК у містечку виступив місцевий мешканець, колишній воїнвояк [[Російська імператорська армія|Російської імператорської армії]], соціал-демократ за переконаннями, ''[[Хорунжий Дмитро|Дмитро Хорунжий'']].

{{цитата|''Від імені Куреня Вільного Козацтва в Ревуцькому зголошую вірність і послух Українській Народній Республіці. Присягаємо, що будемо боронити нашу державу від усіх її ворогів, чи то буде ворог зовнішній чи внутрішній. Для підтримки нашої Держави ми завжди готові віддати наше майно, а коли буде потрібним, то і життя!''}} <ref>''Данило Лимаренко,'' майор Армії УНР. Південно-західній Кіш Вільного Козацтва на Херсонщині. Вісті Комбатанта.&nbsp;— 1963. №&nbsp;Ч. 1</ref>

Після Д. Хорунжого виступали представники від інших організацій: Волосноговолосного Комітетукомітету, поліції, Союзу Учителіввчителів, селян, купців, ремісників тощо.

Після урочистої офіційної частини, тут же на залі відбулася забава з танцями і буфетом. Того ж вечора до лав [[Вільне козацтво|ВК]] вступили нові члени. Головним рушієм цього зібрання виступила місцева [[Просвіта|«Просвіта»]]. Майже всі просвітяни-мужчини зголосилися першими у [[Вільне козацтво|ВК]]. За їх прикладом пішли інші з Ревуцького, а далі і з сіл. Дмитро Хорунжий, отаман куреня, був ще від часу заснування у Ревуцькому «Просвіти» ([[1907]] рік) увесь час її активним членом. Так само його осавул&nbsp;— Іван Шевченко був у цій місцевості єдиним передплатником [[Євген Чикаленко|ЧикаленківськоїЧикаленкової]] «[[Рада (газета)|Ради]]».

Ядро куреня чи його кадр разом зі штабом увесь час свого існування стояли в залишеному своїми господарями маєтку [[Ревуцький Олексій Іванович|Олексія Івановича Ревуцького]]. Курінь мав чисельність у 150 козаків: одна піша сотня коло 120 козаків, якою командував учень Військово-Фельдшерської морської школи М. Шевченко і одна кінна сотня&nbsp;— біляблизько ЗО30 вершників, якою командував і яку сам організував юнак Київської Констянтинівської Школи Гарасим Нестеренко. Крім цього ще кожне село мало свою власну охорону, яка була тісно пов'язана зі штабом куреня і мала там свого кінного зв'язкового. У деяких більших селах така місцева охорона досягала до 50 і більше козаків. Козак, що ніс службу мав на лівім рукаві жовто-блакитну пов'язку, а на шапці таку ж коротеньку стрічку. Кожен з гордістю говорив про себе: ''«Я козак!»''.