Витинанка: відмінності між версіями

''' Витина́нки''' (від українського слова  «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати») — це вид давньослов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні [[прикраси]] житла — ажурні, силуетні тощо.

 

 

Витинанки виготовляються з допомогою ножиць (маленьких і, наприклад, дуже великих — для стриження хутра овець), спеціальних дрібних пристосувань майстрів, що передаються з покоління в покоління, а також ножа, сокирки, інших знарядь. Матеріалом для витинанок є папір (білий або кольоровий). Деякі люди вважають, що витинанками можуть бути вироби з дерева або із рослинних заготовок. Проте на Першій Міжнародній виставці витинанок (Вырезки мира, Вільнюс, 1991) витинанками були названі лише вироби з паперу (будь-якого) і тонкого картону. Витинанки використовують для прикрашання приміщень  — стін, вікон (наприклад, дивовижні фіранки на кватирках сільських хат), а також полиць, [[комин]]ів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і для підготовки релігійних або світських свят.

 

З появою [[папір|паперу]] і перших примітивних ножиць у Китаї з'явилися і перші витинанки. Не відразу папір «перебрався» зі Сходу в Україну. Мистецтво луб'яних виробів існувало паралельно з розвитком кераміки. Так традиції витинання на території України віднаходять у трипільській кераміці. Зустрічаються витинанки в артефактах кочових [[народи Алтаю|народів Алтаю]], на півночі Європи, [[Балкани|Балканах]] і у [[слов'яни|слов'ян]]. Це часто-густо ажурні [[аплікація|аплікації]] зі шкіри та хутра на одязі й предметах домашнього побуту. У VII–XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів, риб, які наклеювали на вікна (правда, це схоже на наші фіранки?!).

 

У XIII ст. подібні витинанки були розповсюджені в [[Персія|Персії]], згодом по всій Європі. У XVI ст. з'явилися [[кустоди]] — орнаментальні ажурні шкіряні підкладки під канцелярську [[печатка|печатку]].Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат, почали використовуватися в середині XIX ст.

 

 

Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.