Біла Вежа: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Siverec (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 23:
Як і раніше, головними захисними спорудами міста залишаються вежі та мури, які збудували свого часу інженери-візантійці. Завдяки своїм величним та могутнім баштам отримала фортеця своє нове слов’янське ім’я – Біла Вежа. У середині фортеці розміщався воєнний гарнізон, який складався як із русинів, так і з місцевих тюркських народів – печенігів і торків. Жили мешканці міста у білених глинобитних оселях. Був у Білій Вежі і свій християнський храм, залишки якого були знайдені археологами під час розкопок. А на стіні київського [[Софійський собор (Київ)|Софійського собору]] зберігся напис ХІ століття, у якому згадується «Тятькюш, попин біловезький». Ці написи-графіті залишали тодішні парафіяни під час довгої церковної служби. Згаданий напис цікавий для дослідників тим, що в ньому пересікаються слов’янські та тюркські слова, що свідчить про стійкий процес етногенезу, що відбувався тоді в далекому форпості Київської Русі на Дону.
Біла Вежа була у цей час важливою перевалочною базою [[Київська Русь|Давньокиївської Держави]] у її намаганнях утримати за собою контроль над Великим Степом. Степовим простором цієї землі володіли тоді нові небезпечні для Русі кочовики – половці. Пересуватися «полем» руські вояки уже не могли, потрапляючи під час походів у пастки, що влаштовували для них мобільні половецькі загони. Тому єдиним шляхом сполучення у степу для руських дружин залишалися ріки, і на сході від руського кордону такою рікою був
Але ворожнеча та суперечки поміж руськими князями, призвели до того, що Київська держава почала стрімко втрачати контроль над своїми степовими анклавами, віддаючи перемогу у кривавій боротьбі своїм ворогам-половцям. 1103-го року [[Володимир Мономах]] був змушений вивести з Білої Вежі значний контингент печенігів і торків, яких розселив на Чернігівських землях. А 1117-го року місто повністю покинув його гарнізон, разом з усіма місцевими жителями, які назавжди перебралися з небезпечного степу. Біла Вежа обезлюднила, і половці, які боялися штурмувати могутню фортецю, увійшли в місто без бою. Вони відразу зруйнували міські мури та башти, бо самі до осілого життя були не пристосовані, а разом з тим вельми побоювалися, що руські вояки зможуть ще колись повернутися до Білої Вежі. Так зникла зі світової історії велична руська фортеця на Дону.
Майже одночасно з Білою Вежею настав кінець і іншим руським володінням у Великому Степу. Спочатку Тмутараканське князівство утратило свої землі в
Залишки руїн Білої Вежі проіснували до ХІХ століття, коли їх остаточно знищили [[донські козаки]], використовуючи цегли з мурів фортеці для будівництва своїх домівок. Тоді ж розпочалися і археологічні розшуки на Дону. Російські дослідники викупляли у козаків старовинну цеглу, і виявилося, що на цеглинах збереглося безліч дивовижних письмен – незрозумілих знаків, які історики не змогли розшифрувати і дотепер.
| |||