Справжні тихоходи: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{Картка:Таксономія
{{Taxobox
| color = pink
| name = Справжні тихоходи
| fossil_range =
Рядок 18 ⟶ 17:
}}
 
'''Спра́вжні тихохо́ди''' або '''Евтардіґра́ди''' (Eutardigrada}}) [[Marcus]], [[1927]]) — нечисленний [[Клас (біологія)|клас]] [[Безхребетні|безхребетних]] [[Тварини|тварин]], що належать до [[Тип (таксономічна категорія)|типу]] [[Тихоходи]].
 
== [[Морфологія (біологія)|Морфологія]] ==
Евтардіґради мають більш-менш циліндричне коротке, товсте тіло, з дещо сплющеною черевною стороною, без помітної сегментації. Вважають, що воно складається з п'яти сегментів. Перший, що зливається з головною лопаттю, не має кінцівок, наступні чотири несуть по парі ніг, три з них розташовані по боках, четверта — на задньому кінці тіла. Ноги коротенькі, нечленисті, у вигляді горбикоподібних виростів тіла з рухомими кігтиками на кінцях. Більшість тихоходів майже безбарвні й навіть прозорі, іноді жовто-зелені або сливово-зелені, фіолетові чи червонуваті.
 
Особливістю будови тіла тихоходів є постійний клітинний склад окремих тканин та органів. Зокрема покриви тіла, [[м'язи]] та середня кишка, у більшості видів, складаються з незмінної кількості клітин, що зберігається впродовж всього життя тварин.
 
== [[Анатомія]] ==
 
=== Покриви тіла ===
Зовні тіло тихоходів вкрите [[Кутикула безхребетних|кутикулою]], яка за тонкою будовою та хімічним складом відрізняється від кутикули членистоногих. Вона складається з епікутикули та прокутикули. На поверхні епікутикули відсутній цементний шар, а є шар слизу з кислих мукополісахаридів; восковий шар залягає між епі- та прокутикулою. У прокутикулі немає порових канальців. Кутикула тихоходів не містить хітину. Кутикула, як правило, тоненька, інколи ущільнюється, утворюючи посегментні щитки, а в деяких видів на ній є різні шило-, горбико-, крильцеподібні вирости тощо. Під кутикулою залягає [[епітелій]], який ніколи не буває війчастим.
Рядок 36:
 
=== [[Травна система]] ===
Рот розташований на черевній стороні переднього кінця тіла. У ротовій порожнині є пара гострих, спрямованих уперед стилетів, якими тихоходи проколюють здебільшого хлорофілоносні клітини [[Мохи|мохів]] та [[Водорості|водоростей]], рідше — дрібних [[Нематоди|нематод]], [[Коловертки|коловерток]], інших тихоходів і т.п.тощо, та висмоктують їхній вміст. У глотку, яка має смоктальне розширення, впадають протоки слинних залоз. Глотка веде в довгу мішкоподібну середню кишку, яка переходить у задню. Задня кишка перед анальним отвором розширюється, утворюючи клоаку.
 
На межі між середньою та задньою кишками є три сліпо замкнені вирости: коротенький, що лежить дорзально на кишечнику, та два довших по його боках; вони розглядаються як органи виділення, подібні до мальпігієвих судин членистоногих. Крім того, вони, ймовірно, беруть участь в осморегуляції. Непрямим підтвердженням цього є відсутність мальпігієвих судин у морських видів; у цьому разі функцію виділення виконує кишечник.
Рядок 44:
 
=== [[Дихальна система]] ===
Органів дихання немає  — дихають всією поверхнею тіла.
 
=== [[Нервова система]] ===
Рядок 55:
Тихоходи роздільностатеві. Гонади непарні, мішкоподібні, розташовані над кишечником, статеві протоки (яйце- або сім'япровід) відкриваються в клоаку, і статеві продукти виводяться через анальний отвір.
 
== [[Розмноження]] ==
Eutardigrada можуть розмножуватися шляхом [[партеногенез]]у. У популяціях деяких видів самці трапляються значно рідше, ніж самки, а в решти видів вони зовсім невідомі. В експерименті було одержано кілька партеногенетичних поколінь [[Hypsibius dujardini]] та [[Milnesium taidigradum]], що нормально розвивалися й жили.<br/>
 
Запліднення, як внутрішнє, так і зовнішнє, відбувається різними способами. Багато видів тихоходів відкладають запліднені [[Яйце|яйця]] в линяльну шкірку і довго не залишають її, а разом з яйцями тягають її за собою. Рідше яйця відкладаються вільно на субстрат поодинці або невеличкими купками.
 
Яйця тихоходів округлі, мають міцну оболонку, на якій часто є різні вирости, специфічні для кожного виду. Кількість яєць, що відкладаються, залежить не тільки від виду, а й від фізіологічного стану самки, зокрема ступеня її ситості.
Рядок 68 ⟶ 69:
 
== Екологія ==
Тардиґради населюють надзвичайно різноманітні водні та наземні біотопи. Морські види живуть здебільшого в прибережній смузі на [[ґрунт]]і й водоростях. Серед них відомі коменсали, що селяться в мантійній порожнині [[Молюски|молюсків]], на вусоногих і рівноногих [[Ракоподібні|раках]] і т. п.тощо, а також один паразитичний вид [[Tetrakentron synaptae]], який живе на щупальцях [[голотурії]] ''[[Leptosynapta galliennei]]'' й живиться вмістом живих клітин хазяїна. Прісноводні тихоходи трапляються у ставках, озерах, водосховищах, болотах річках тощо. Проте більшість представників класу трапляються на суходолі.<br/>
Цікавими є тихоходи, що живуть в екстремальних умовах. Так, тільки у воді глетчерів ([[глетчер]]&nbsp;— скупчення на суходолі льодових мас, що поступово рухаються під впливом власної ваги), яка збирається в невеликих заглибинах або тріщинах льоду, живе вид ''[[Hypsibius klebelsbergi]]'' при температурі 0-1,5°С. Антиподом йому є два види: ''[[Thermozodium esakii]]'', що мешкає серед водоростей у гарячих джерелах при температурі +40°С, та ''[[Hypsibius oberbaeuseri]]'', який водиться в мосі по краях таких джерел.
 
Більшість відомих видів тихоходів населюють найрізноманітніші шпаруваті субстрати різних [[біотоп]]ів суходолу: листяну та хвойну підстилку в лісах, ґрунт, [[лишайники]] та [[мохи]], у тому числі й такі, що ростуть на скелях, деревах, стічних жолобах дахів тощо. Частка [[субсирати|субсиратів]] перебуває постійно у воді, але для більшості з них характерні зміни висихання та зволоження, при цьому оптимальним для активного життя тихоходів є наявність водяної плівки або крапельної води, в якій тіло тварини з усіх боків обтягнене водою. У разі висихання субстрату тихоходи не гинуть, а переходять у стан прихованого життя ([[криптобіоз]]у). При цьому тварина зменшується в об'ємі, її кінцівки втягуються, еластичні ділянки кутикули стягуються, утворюючи характерні складки, і тихохід набуває вигляду мікроскопічного барильця. Важливою умовою подальшого зберігання життєздатності тихоходів є повільне висихання субстрату й повільний перехід у стан криптобіозу. Після того як тварини знову потрапляють у воду, вони досить швидко оживають. Час, необхідний для відновлення життєдіяльності, залежить від тривалості висихання. Так, [[Macrobiotus coronifer]] після дев'ятимісячного висихання оживають через 25 хв, після 15-місячного &nbsp;— через 35 хв, а після 22-місячного&nbsp;— через добу.
 
Експерементально показано, що тихоходи на стадії барильця можуть витримувати екстремальні умови, з якими в природі вони ніколи не стикаються. Наприклад, барильця [[Macrobiotus]] не втрачали життєздатності протягом 20 місяців при температурі від —190°С до —200°С та 8 год при температурі —272°С, а також при нетривалому нагріванні до +100°С. Тихоходи виживали, навіть перебуваючи протягом кількох місяців в атмосфері, насиченій воднем, яка, як відомо, непридатна для життя.