Вікіпедія

Кете Колльвіц: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
TeoBot (обговорення | внесок)
Боти
42 924 редагування
м checkwiki за допомогою AWB
правопис
Рядок 23:
| Сайт =
}}
'''Кете Колльвіц''' ({{lang-de|Käthe Kollwitz}}, *{{ДН|8|8|1867}}, [[Кенігсберг]]  — 22 квітня, 1945, [[Моріцбург]] біля [[Дрезден]]а, [[Саксонія]]) — німецька [[художник|художниця]], [[графік]] і [[скульптор]] зламу 19-20 століть.
 
== Життєпис ==
Народилась у [[Східна Пруссія|Східній Пруссії]], в місті [[Кенігсберг]]. Батьки - — Карл (1825—18891825–1889) та Катерина Шмідт (1837—19251837–1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885  рр. З 1881 року почала опановувати художні технікі у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.▼
 
Художнє навчання продовжила в [[Берлін]]і, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до [[Мюнхен]]а, де навчалася до 1889  р. (її вчитель - — [[Людвіг фон Гертеріх]]). Серед художніх авторитетів молодої художниці - — буржуазний віртуоз, салонний художник [[Макс Клінгер]]. ▼
▲Народилась у [[Східна Пруссія|Східній Пруссії]], в місті [[Кенігсберг]]. Батьки - Карл (1825—1889) та Катерина Шмідт (1837—1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885 рр. З 1881 року почала опановувати художні технікі у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.
 
▲Художнє навчання продовжила в [[Берлін]]і, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до [[Мюнхен]]а, де навчалася до 1889 р. (її вчитель - [[Людвіг фон Гертеріх]]). Серед художніх авторитетів молодої художниці - буржуазний віртуоз, салонний художник [[Макс Клінгер]].
 
== Шлюб і праця в Берліні ==
 
[[1891]] року з нею узяв шлюб Карл Колльвіц, [[лікар]] за фахом. Карл отримав посаду лікаря в робітничій касі і молодята оселилися в північному районі Берліна, де мешкали представники пруського пролетаріату, найбільш пригнобленого в тогочасній країні. Родина Колльвіц мешкала там багато років, там Кете народила двох синів. Тож Кете Колльвіц добре знала драматичне життя бідняцького району.
 
== Графічний цикл «Повстання ткачів» ==
[[Файл:Kollwitz, Self-portrait 1923.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Автопортрет]], [[дереворит]] [[1923]]  р.]]
[[Файл:К.Колльвіц Біля воріт магнацького парка, 1897, серія Повстання ткачів.jpg|міні|праворуч|200пкс|«Біля воріт магнацького парка», [[1897]], серія «Повстання ткачів»]]
В лютому [[1893]]  р. Кете Колльвіц бачила генеральну репетицію п'єси Гауптмана «Ткачі». Гостро-соціальна вистава про стан пригноблених була такою сміливою, що поліція Берліну заборонила [[театр]]у її публічний показ. І твір зняли з [[репертуар]]у. Кольвіц, під враженням від вистави і її [[Цензура|цензурної]] заборони, розпочала новий графічний цикл, що став і продовженням забороненої вистави, і ілюстраціями до драми Гауптмана. Кете почала самостійно вивчати тему і як історичний свідок, і як художник. Праця над серією розтяглася на п'ять років ( 1893-1898 1893–1898). Чотири роки мисткиня витратила на підготовку, бо недостатньо знала техніку [[офорт]]у. Перші аркуші серії виконані в техніці чорно-білої літографії, останні - — в техніці офорту. Майстриня йде за сюжетом, назви аркушів кажуть самі за себе:
* «Нужда»
* «Смерть жінки-матері»
* «Нарада»
* «Хода зі скаргою»
* «Штурм»( штурм вілли фабриканта або «Біля воріт магнацького парку»)
* «Поразка» або «Кінець».
 
Аркуш «Штурм»(штурм вілли фабриканта) витримує порівняння з віртуозними гравюрами М. Клінгера. Але Клінгер веде розповідь про поблемки буржуа як представник буржуа в обмеженому просторі закритих для сторонніх особняків і приватних парків. Їм байдужі трагедії невдах, що по-запоза мережевими гратамиґратами приватних парків.
<gallery>
Файл:Klinger - Am Thor - 1903.jpeg|М.Клінгер «Біля воріт парку»
Рядок 56 ⟶ 54:
[[Файл:Kohner - Kaiser Wilhelm II.jpg|міні|праворуч|120пкс|кайзер Вильгельм II]]
 
Нічого спільного з метушнею буржуа та персонажами Клінгера не мають знедолені Кете Кольвіц. Їх проблеми -&nbsp;— голодні діти, хвороби і смерть близьких, сироти, безгрошів'я, відчай.
 
Майстриня в серії подає саме тих, кого і довічно будуть утримувати в пазурах трагедії невдах, що бідкаються по -&nbsp;— за мережевими гратамиґратами приватних парків багатіїв. В її аркуші «Біля воріт парку» розгнівані, доведені до відчаю повсталі грюкають в зачінену браму, викопують бруківку, беруться до штурму заміської резиденції фабриканта, що не побажав вислухати знедолених. Аркуш ясно подав політичні позиції майстрині, її прихильність в непримиренному конфлікті сторін.
 
( Вагання майстрині викликав кінець серії. Вона навіть намагалася створити символічний аркуш з величню жінкою-алегорією з мечем над закривавленою постаттю Христа. Той уособлював собою народ Німеччини, аркуш же мав на меті -&nbsp;— можливу суспільну згоду гнобителів і пригноблених. [[Алегорія]], що вийшла штучною і нещирою, настільки контрастувала з суворим, гнівним реалізмом серії, що художниця відкинула її геть. В остаточну серію вона не увійде ).
 
Кете Кольвіц насмілилися показати остаточну серію з шести аркушів «Повстання ткачів» на виставці [[1898]] року в Берліні. Художник [[Адольф Менцель]] був настільки вражений гравюрами молодої мисткині, що запропонував дати їй малу золоту медаль. З заваді став сам кайзер [[Вільгельм II Гогенцоллерн]], що побачив к аркушах справжню небезпеку і для престижу його держави, і для тогочасного буржуазного мистецтва. Влучно сказав навіть про портрет і особу кайзера якийсь французький генерал -&nbsp;— «То не портрет, то -&nbsp;— наказ про війну».
 
== Лихі десятиліття ==
[[Файл:The volunteers by Kathe Kollwitz 1923 woodcut.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Волонтер]]и. Дереворит, 1923 &nbsp;р.]]
Кете Колльвіц не належала до якихось конкретних політичних партій. Але її політичні позиції були близькі до соціал-демократів. На події політичного убивства Карла Лібкнехта вона відгукнулася гравюрами. Відправила на фронт старшого сина Петера і пережила його смерть. Її антивоєнні позиції після цього тільки зміцніли. З [[1910]] років мисткиня навернулася до скульптури, де головними темами стануть материнство та відчай матерів, що пережили смерть власних дітей. Її стилістика наближена до стилю німецького скульптора [[Ернст Барлах|Ернста Барлаха]] . В роки німецької революції і зречення від влади Вільгельма II -&nbsp;— Кете Кольвіц оберуть [[професор]]ом, вона стане першою жінкою-художником в Пруській академії мистецтв. Посаду професора вона вимушено покине після приходу до влади німецьких фашистів у [[1933]] &nbsp;р.
 
ВУ роки влади нацистів твори художниці були викинуті зі збірок Пруської академії мистецтв, а решта -&nbsp;— заборонена для показу.
 
== Останні роки ==
 
Стара мисткиня доживала віку в Саксонії. Притулок їй надав князь [[Эрнст Генріх Саксонський]]. Вона мешкала в містечку [[Моріцбург]] біля Дрездена, де і померла наприкінці [[Друга Світова війна|2-ї світової війни]].
 
ВУ Німеччині засновано три музеї Кете Кольвіц:&nbsp;— у містах Кельн, Дрезден та Берлін.
* у Кельні
* в Дрездені
* в Берліні.
 
== Художня манера ==
[[Файл:KOLL Pietà.jpg|міні|праворуч|200пкс|К. Колльвіц. «Мати оплакує смерть сина», ( «П'єта»)]]▼
Кете Колльвіц досить швидко оминула долю митця німецької буржуазії чи художника-віртуоза з незрозумілими рухами душі на кшталт [[Макс Клінгер|Макса Клінгера]]. Лівими політичними поглядами відрізнявся вже батько майстрині, що постраждав за них і був примушений урядом Кенігсбергу покинути -&nbsp;— полишити юридичну кар'єру та перейти працювати будівником. Демократичні погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав найбільш пригноблений прошарок пруського пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи солодко-отруйних обіцянок націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричущими протиріччями дикого [[капіталізм]]у, пруського [[мілітаризм]]у, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків -&nbsp;— не давала підстав для [[оптимізм]]у. Хибний шлях німецьких політиків приведе країну в 20 столітті до двох національних катастроф -&nbsp;— у [[1918]] та у [[1945]] роках. Свідком цих подій мимоволі була і майстриня.▼
 
Мистецтво Кете Колльвіц було досить далеким від позитиву та [[гедонізм]]у, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в 1-й світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних [[експеримент]]ах, повоєнну політичну і економічну депресію між двома світовими війнами. Але Кете Колльвіц серед тих, хто не [[Еміграція|емігрував]] з країни. Вона -&nbsp;— майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як [[антипатріотизм]] на хвилі німецького [[націоналізм]]у. Вона -&nbsp;— особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи [[мізерабілізм]].▼
▲[[Файл:KOLL Pietà.jpg|міні|праворуч|200пкс|К. Колльвіц. «Мати оплакує смерть сина», ( «П'єта»)]]
▲Кете Колльвіц досить швидко оминула долю митця німецької буржуазії чи художника-віртуоза з незрозумілими рухами душі на кшталт [[Макс Клінгер|Макса Клінгера]]. Лівими політичними поглядами відрізнявся вже батько майстрині, що постраждав за них і був примушений урядом Кенігсбергу покинути - полишити юридичну кар'єру та перейти працювати будівником. Демократичні погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав найбільш пригноблений прошарок пруського пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи солодко-отруйних обіцянок націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричущими протиріччями дикого [[капіталізм]]у, пруського [[мілітаризм]]у, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків - не давала підстав для [[оптимізм]]у. Хибний шлях німецьких політиків приведе країну в 20 столітті до двох національних катастроф - у [[1918]] та у [[1945]] роках. Свідком цих подій мимоволі була і майстриня.
 
▲Мистецтво Кете Колльвіц було досить далеким від позитиву та [[гедонізм]]у, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в 1-й світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних [[експеримент]]ах, повоєнну політичну і економічну депресію між двома світовими війнами. Але Кете Колльвіц серед тих, хто не [[Еміграція|емігрував]] з країни. Вона - майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як [[антипатріотизм]] на хвилі німецького [[націоналізм]]у. Вона - особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи [[мізерабілізм]].
 
== Джерела ==
* Сто офортов 16-19 веков из собрания Гос. Єрмитажа, «Сов.художник» Л.-М, 1964
* С. Пророкова. «Кэте Кольвиц». Жизнь замечательных людей, М.: Молодая гвардия, 1967
* Отто Нагель. «Кэте Кольвиц». М.: Изобразительное Искусство, 1971
* Сборник статей «Западно-европейское искусство второй половині 19 века» (В. Турова, статья «Три серии Кете Кольвиц», с. 189-204 189–204), М, «Искусство», 1975
* Кэте Кольвиц. «Дневники, письма, воспоминания современников», 1980,
* Andreas Benz (Psychoanalytiker): ''Es gibt auch ein Leben vor dem Tod. Zu Käthe Kollwitz.'' In: ''Der Überlebenskünstler: Drei Inszenierungen zur Überwindung eines Traumas.'' Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 1997, ISBN 3-434-46233-3
* Martin Fritsch (Hrsg.): ''Käthe Kollwitz. Zeichnung, Grafik, Plastik. Bestandskatalog des Käthe-Kollwitz-Museums Berlin.'' Seemann, Leipzig 1999, ISBN 3-86502-036-4
* Martin Fritsch (Hrsg.): ''Hommage an, Homage to Käthe Kollwitz.'' Seemann, Leipzig 2005, ISBN 3-86502-117-4
* Lorenz Grimoni (Hrsg.): ''Käthe Kollwitz -&nbsp;— Königsberger Jahre. Einflüsse und Wirkungen.'' Verlag der Kunst, Husum 2007, ISBN 978-3-86530-100-0
* Alexandra von dem Knesebeck: ''Käthe Kollwitz. Werkverzeichnis der Graphik'', Neubearbeitung des Verzeichnisses von August Klipstein, publiziert 1955. 2 Bände, Bern 2002, ISBN 978-3-85773-040-5
* Lenka von Koerber: Erlebtes mit Käthe Kollwitz (Berlin, 1957)
* Hans Kollwitz (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Tagebuchblätter und Briefe (Berlin, 1948)
* Fritz Schmalenbach: ''Käthe Kollwitz.'' Langewiesche, Königstein 1965, ISBN 3-7845-2671-3
* Werner Schmidt (Kunsthistoriker) (Hrsg.): ''Die Kollwitz-Sammlung des Dresdner Kupferstichkabinetts. Graphik und Zeichnungen 1890-19121890–1912.'' DuMont, Köln 1988, ISBN 3-7701-2297-6
* Ute Seiderer: ''Between Minor Sculpture and Promethean Creativity. Käthe Kollwitz and Berlin's Women Sculptors in the Discourse on Intellectual Motherhood and the Myth of Masculinity'', in: ''Practicing Modernity. Female Creativity in the Weimar Republic'', hg. v. Christiane Schönfeld, Königshausen & Neumann, Würzburg, 2006, S. 89-119, ISBN 3-8260-3241-1
* Ursula Trüper: ''Leider war ich ein Mädchen. Über Käthe Kollwitz.'' Edition Nautilus, Hamburg 2001, ISBN 3-89401-370-2
Рядок 116 ⟶ 109:
* [[Офорт]]
* [[Ермітаж, друкована графіка]]
* [[8827 Кольвіц]] -&nbsp;— астероїд, названий на честь митця.
 
{{Стиль|дата=жовтень 2011}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кете_Колльвіц