Антонінський парк: відмінності між версіями

|зображення розмір = 250пкс300px

|розташування = смт [[Антоніни (смт)|Антоніни]] <br/>[[Красилівський район|Красилівського району]],<br/>[[Хмельницька Хмельницької областіобласть]]

Парк створювався в другій половині 18XVIII століття тодішнім господарем садиби Ігнацієм Мальчевським на берегах річки [[Ікопоть]]. В [[1760]]-х роках тодішня власниця села [[Барбара Санґушкова]] віддала Голодьки (зустрічається також інша назва Холодки), так називались Антоніни у середині [[18XVIII століття]], у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений на її сестрі Антоніні. Ігнацій будує тут палац, а незабаром закладає парк, який з часом став одним із найкращих на Волині. Розкішну садибу Ігнацій Мальчевський назвав іменем своєї коханої дружини Антоніни. Ця назва згодом прижилася і до села.

Творцем парку в Антонінах був маловідомий ландшафтний архітектор Кайзер. В [[1900]] році [[парк]] займав понад 40 моргів (22,4 га). У ньому росло багато вікових лип, кленів, тополь, каштанів тощо. Привертали увагу декілька квітників. У шести теплицях та оранжереях росли рідкісні екзотичні рослини. Окремо була представлена велика колекція орхідей. Розширений і багатий на цінні екзотичні дерева, кущі, квіти Антонінський парк набуває великої слави. Ботанічна колекція другої половини [[19 століття]] нараховувала понад 3500 найменувань. Про це сповіщали видані знаним садоводом [[Сангушки|Сангушків]] Вінцентом Зємковським у Києві та Варшаві торгові каталоги польською мовою: «Список рослин закладу садового в Антонінах під [[Острог]]ом у [[Волинська губернія|Волинській губернії]]», ([[Київ]],[[1852]]); «Загальний список рослин, дерев струнких і фруктових, кущів, лікарських рослин, господарських, кухонних і технічних…з планом села і саду Антонін, записані [[1856]] року…»([[Варшава]],[[1859]]).

Наступний етап у розвитку парку проводився у другій половині [[19XIX століття]] графом Юзефом Потоцьким. За проектом архітектора Кайзера парк реконструювали у ландшафтному стилі. Було осушено найвологішу частину парку в долині річки Ікопоть, прокладено канали, містки, облаштовано і відкрито для прогулянок доріжно-стежкову мережу. Через канали і ставки було перекинуто легкі містки з дубовими та березовими перилами. В одному із ставків діяв фонтан, а дно, за переказами місцевих жителів, було вистелене дубовим паркетом. На ставках і каналах плавали білі лебеді, на галявинах вільно гуляли павичі та верблюди. У спеціальній загорожі перебували страуси, подаровані Паризьким акліматизаційним товариством. У західній частині парку, згідно європейської моди, було влаштовано фазанник, а в діброві-великий звіринець, де утримувались лані, козулі, зайці, призначені для осінніх полювань. У маєтку було кілька сотень коней та мисливських собак.

Дотепер у парку збереглася скульптура левиці з левеням. Її встановили на згадку про поїздку Юзефа Потоцького до Судану на африканське сафарі. Натхнений красою Антонінського парку Ігнацій Словацький публікує в [[Петербург|Петербурзі]] свої поезії на 16-ти сторінках з цікавими приписами. На той час парк являвся витвором садово-паркового мистецтва. У [[1901]] році відвідавши Антоніни Стефан Бояновський писав: «…багатий англійський парк, старанно і фахово доглянутий…англійський шик, французька елегантність, голландська чистота».

В [[1919]] році було спалено палац і разом з цим закінчився належний і фаховий догляд за парком. Великої шкоди парку завдали роки [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]]. Загинуло багато рідкісних, цінних дерев, зокрема, найстаріше в Україні [[тюльпанове дерево]].

В [[1952]] році парк засадили місцевими породами дерев: ясен звичайний, граб. Територія парку зменшилась з 22,4 га до 13,5 га. Зараз основними породами є: каштан кінський звичайний, липа дрібнолиста, липа крупнолиста, клен гостролистий, граб звичайний, гледичія триголовкова, клен татарський, туя західна, модрина японська, бархат амурський, тис ягідний.