Гуцульщина (національний природний парк): відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
стильові правлення
Рядок 131:
За товщиною гумусових горизонтів ці ґрунти поділяються на глибокі, в яких в темно-сірий колір забарвлений горизонт сягає 50—70 см, та дернові опідзолені, у яких ілювіальний горизонт має сірий або ясно сірий колір і загальний гумусовий горизонт становить 30—40 см та наносні алювії. Чистий алювіальний горизонт у них відсутній.
 
За механічним складом серед дернових грунтівґрунтів найбільш поширені середньосуглинкові та легкосуглинкові грунтиґрунти. Ці ґрунти значно краще піддаються окультуренню ніж дерново-підзолисті, їхня природна родючість також краща.
 
Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних відкладах сформувались під покривом лучної трав´янистої рослинності в умовах неглибокого (1,8—3 м) рівня підґрунтових вод. Таким чином верхня частина профілю формується під впливом атмосферних опадів, а нижня зазнає впливу підґрунтових вод, тому лучні грунтиґрунти на території району зустрічаються неоглеєні і в різній мірі оглеєні. Ці ґрунти залягають на заплавах річок і над заплавних терасах, балках, з рівним і слабо хвилястим рельєфом, утворились на досить дренових делювіально-алювіальних відкладах.
 
Від теплого до холодного поясів гір переважають буроземи і дерновобуроземні ґрунти, які сформувалися під лісовою рослинністю та високогірними луками в умовах сезонного промивного водного режиму на продуктах вивітрювання гірських порід. Дерново-гумусовий горизонт їх має потужність 4—8 см, вони містять до 2,5—4% гумусу, кислі. На цих ґрунтах ліс росте найвищого бонітету, придатні й для вирощування сільськогосподарських культур. Ці грунтиґрунти утворились внаслідок дернового процесу ґрунтоутворення, що проходив під лучною трав´янистою рослинністю на бурих лісових грунтахґрунтах. Розташовані вони на заплавах гірських річок та над заплавних терасах, а також в підніжжях гір. Сформувались на делювіально-алювіальних відкладах. В цих місцях добре розвинений трав'янистий покрив, широко представлений кореневищними та розлого-кущовими злаками. Цей тип грунтівґрунтів не є зональним, він виник в наслідок давнього і інтенсивного пасовищного тваринництва та окультурення господарською діяльністю людини. Вони є основним фондом орних земель в гірській зоні Карпат.
 
Характерною ознакою даних грунтівґрунтів є наявність дернового горизонту темно-сірого з бурим відтінком забарвлення, більшою насиченістю обмінним кальцієм.
Горизонт (Н) буває забарвлений в темнувато-сірий з бурим відтінком колір до глибини 36-65 см і горизонт (Нр) відповідно повністю або частково.
Буроземно-підзолисті грунтиґрунти на алювіально-делювіальних відкладах.
Підзолисто-буроземні ґрунти Косівщини утворилися під широколистяними лісами в умовах теплого й вологого клімату. Вони бідніші поживними речовинами, особливо азотом і фосфором. Цим і незадовільним повітряним режимом та кислотністю зумовлена порівняно низька їх родючість, проте достатня для різноманітних сільськогосподарських культур.
Поширені вони в передгір'ї і в горах, у нижньому, зрідка в середньому поясах на слабо дерновому суглинковому делювії.
В передгір'ї ці грунтиґрунти залягають на висоті від 150 до 400 м на горбах та увалах. В горах ці грунтиґрунти залягають на видовжених делювіальних шлейфах, конусах виносу, на схилах і вододілах, до висоти 400–500 м над рівнем моря.
Залежно від рельєфу, а також від кліматичних умов можуть утворюватися різною мірою оголені грунтиґрунти цього типу.
 
В межах району, враховуючи різні умови грунтотворенняґрунтотворення, ці грунтиґрунти діляться на ряд різновидностей. Бурі лісові та дерново-буроземні грунтиґрунти на продуктах вивітрювання пісковиків і сланців. Поширені під лісами і на безлісих площах гірської території.
Залягають на добре дренованих кислих материнських породах, що являють собою елювій-делювій карпатського флішу на схилах різної крутизни. Бурі лісові та дерново-буроземні грунтиґрунти лісово-лучної зони Карпат, що залягають на схилах закономірно змінюють свої внутрішні властивості із збільшенням висоти над рівнем моря, їх механічний склад легшає і зменшується вміст загального обмінного й органічного зв'язаного кальцію, а також і фосфору проти вмісту органічної речовини. Залежно від умов поверхневого стоку і внутрішньої тренованості, а також від кліматичних умов вказані властивості грунтівґрунтів можуть змінюватися у межах кожного з вертикальних поясів.
 
У межах кожного з поясів ці ґрунти мають різну глибину профілю (рухаючи до корінної породи) і різний ступінь щебенюватості, в зв'язку з чим виділяються види: глибокі і неглибокі не щебенюваті, щебенюваті і камянисті.
Ці ознаки мають важливе виробниче значення при використанні грунтівґрунтів в сільському господарстві та лісовій справі.
Гірсько-лучні ґрунти на елювії Карпатського флішу.
Гірсько-лучні (полонинні) ґрунти займають найвищі частини Карпат, що лежать за лінією лісів в так званій полонинній (субальпійській і альпійській). Сформувались вони під трав'янистою рослинністю і дрібними напівчагарниками (чорниці, брусниці та ін.). ГрунтоутворюючимиҐрунтоутворюючими породами є в основному продукти вивітрювання пісковиків ([[Чорногора]]) та давніх кристалічних сланців в [[Чивчини|Чичвинських горах]].
 
Глибина ґрунтового покриття не перевищує 50—60 см. В комплексі з гірсько-лучними ґрунтами залягають гірські оторфовані та гірські торфовища. Щебінь трапляється у всіх горизонтах.
Рядок 190:
 
=== Характеристика флори і фауни ===
Флора і фауна НПП «Гуцульщини» відзначаються багатством і значним розмаїттям, які зумовлені строкатістю грунтовоґрунтово-кліматичних умов, неоднорідністю рельєфу і геологічної будови, тривалістю і складністю історичного процесу. Тут одночасно зростають види характерні для минулих (релікти) та сучасної геологічних епох і приналежні до різних флористичних елементів — бореального (північного), монтанного (гірського), неморального (лісовою), європейського, степового. Рослинний покрив краю зазнав великих змін і трансформації внаслідок господарської діяльності людини — зменшилась лісистість території, збільшилась кількість розораних земель, змінився кількісний і якісний видовий склад.
 
Переважаючим типом рослинності с лісові формації, які в горах займають 60% а в передгір'ях біля 24% території. У структурі деревостанів 58% складають твердолистяні, біля 4% м'яколистяні і 34% хвойні породи. Основними лісоутворюючими породами виступають бук. смерека (ялина), дуб, ялиця, граб, на заболочених місцях і річкових долинах [[вільха клейка]] і [[вільха сіра]]. Угруповання дуба скельного [[Модрина європейська|модрини європейської]], [[Сосна гірська|сосни гірської]], [[Сосна кедрова європейська|сосни кедрової європейської]] та бука поєднанні з іншими породами занесені до [[Зелена книга України|Зеленої книги України]]. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Крім дубів в деревному ярусі ростуть бук, граб, на вологих місцях — ясен, береза, в'яз, в підліску ліщина, глід, крушина, бузина та інші. Крайні від передгір'я хребти вкриті буково-грабовими лісами з домішками ялиці, смереки, явора, берези; вищі хребти вкриті смереково-буковими, смерековими лісами, а схили найвищих хребтів — вторинними смерековими лісами, які починаються з висоти 450–600 м н. р. м. Під Греготом і Ігрецем збереглися смерекові праліси. а на хребтах Сокільський і Каменистий — природні букові ліси 5 домішкою ялиці та явора.