Королівство Німеччина: відмінності між версіями

|region =

|status =

|era =

|event_start =

|date_start =

|event_end =

|date_end =

|event1 =

|date_event1 =

|event2 =

|date_event2 =

|p1 = [[Східне Франкське королівство]]

|flag_p1 =

|image_flag =

|image_coat =

|capital =

|year_leader1 = [[919]]—–[[936]]

|year_leader2 = [[936]]—–[[962]]

|representative1 =

|year_representative1 =

|title_representative =

'''Королівство Німеччина''' ({{lang-la|Regnum Teutonicorum}}, {{lang-de|Reich der Deutschen}}) -&nbsp;— термін яким позначають [[Східне Франкське королівство]] ([[843]]–[[962]]), а після створення на його основі [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] (962&nbsp;— [[1806]]), [[Території Священної Римської імперії|конгломерат німецьких держав]] у її складі. Титул [[Король Німеччини|короля Німеччини]] (''rex Teutonicorum'') носили [[імператори Священної Римської імперії]].<ref>[https://books.google.com.au/books?id=u-SsbHs5zTAC&pg=PA265&lpg=PA265&dq=%22rex+teutonicorum%22&source=bl&ots=KGwhipr_Gi&sig=KB6T0OuV0Sh8h2PT_FXSgp1U04E&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwicpszIjKPJAhUkXqYKHfxjCj4Q6AEIOzAG#v=onepage&q=%22rex%20teutonicorum%22&f=false The New Cambridge Medieval History: Volume 3, C.900-c.1024 -&nbsp;— Google Books]</ref>

В результаті [[Верденський договір|Верденського розділу]] [[843]] [[Франкська імперія]] була розділена на частини між трьома синами імператора [[Людовик I Благочестивий|Людовика I Благочестивого]]: [[Лотар I|Лотарем I]], [[Людовик II Німецький|Людовиком II Німецьким]] та [[Карл II Лисий|Карлом II Лисим]]. Старший, імператор Лотар I, отримав так зване [[Серединне королівство]], яке після його смерті в [[855]] розпалося, в свою чергу, на 3 держави (королівства [[Середньовічне королівство Італія|Італія]], [[Королівство Прованс|Прованс]] та [[Королівство Лотарингія|Лотарингія]]). Людовик ІІ Німецький отримав [[Східно-Франкське королівство]] (Королівство східних франків), а Карл II Лисий -&nbsp;— [[Західно-Франкське королівство]] ([[Франція]]).

Нащадки Людовика II Німецького управляли Східно-Франкським королівством до початку [[X століття]]. За цей час вони розширили територію своєї держави за рахунок Лотарингії. За [[Мерсенський договір|Мерсенським договором]] [[870]] Людовик II Німецький приєднав східну частину Лотарингії, а в [[880]] за [[Рибмонський договір (880)|Рибмонським договором]] [[Людовик III Молодший]] приєднав до своїх володінь і західну частину Лотарингії.

Королівство Німеччина складалося з п'яти великих племінних герцогств -&nbsp;— [[Герцогство Саксонія|Саксонії]], [[Герцогство Баварія|Баварії]], [[Герцогство Франконія|Франконії]], [[Герцогство Швабія|Швабії]] та [[Герцогство Лотарингія|Лотарингії]], що являли собою відносно однорідні за племінним складом напівнезалежні князівства. Під час правління малолітнього [[Людовик IV Дитя|Людовика IV Дитя]] влада племінних герцогів значно посилилася, в той час як механізми королівської влади виявилися ослабленими. Положення ускладнювалося безперервними набігами [[угорці|угорців]]в, які повністю знищили систему оборони південно-східних кордонів держави. Ініціатива щодо відбиття зовнішньої загрози і підтримки державної влади перейшла до регіональних правителів: герцогів Баварії, Саксонії і Франконії.

В [[911]] зі смертю короля Людовика Дитя згасла східно-франкська гілка [[Каролінги|Каролінгів]]. Головним претендентом на королівство, за древньогерманським звичаєм, був король Західно-Франкського королівства [[Карл III Простакуватий]], однак німецька знать відмовилася визнати його права, вирішивши обрати нового короля з числа герцогів королівства. Спочатку корона була запропонована наймогутнішому з герцогів -&nbsp;— [[герцог Саксонії|герцогу Саксонії]] [[Оттон I (герцог Саксонії)|Оттону I Ясновельможному]], однак 75-річний герцог відмовився від престолу. У результаті, в листопаді [[911]] в [[Форхгайм]]і новим королем був обраний [[герцог Франконії]] [[Конрад I (король Німеччини)|Конрад]]. Його вибір був підтриманий герцогами Саксонії, [[герцогство Баварія|Баварії]] та [[герцогство Швабія|Швабії]]. Однак недовге правління Конрада I призвело до того, що центральна влада практично перестала контролювати стан справ у герцогствах, а Лотарингія відокремилася від Східно-Франкського королівства і перейшла під управління королів Західно-Франкського королівства.

Конрад помер в [[918]], після чого в травні [[919]] новим королем був вибраний герцог Саксонії [[Генріх I Птахолов]]. Однак частина феодалів не визнала Генріха, обравши королем [[герцог Баварії|герцога Баварії]] [[Арнульф I (герцог Баварії)|Арнульфа Злого]]. У літописному записі про цей факт було вперше згадано вираз ''Королівство Німеччина'' ({{lang-de|Königreich Deutschland}}), що нерідко вважається моментом виникнення на місці Східно-Франкського королівства нової держави -&nbsp;— королівства Німеччини.

Територія, підвладна Арнульфу Злому, фактично зводилася до Баварії та околиць, а в [[921]] Арнульф Злий змушений був визнати королем Генріха I Птахолова. Генріх I і його нащадки не використовували назву «королівство Німеччина». Наприклад, вже в тому ж 921 році при підписанні Боннського договору Генріх I іменувався королем східних франків ({{lang-la|rex Francorum orientalium}}).

До [[921]] Генріху I вдалося домогтися визнання свого королівського статусу у герцогів Баварії і Швабії. У цьому ж році Генріх уклав у Бонні договір з королем Західно-Франкського королівства Карлом Простуватим, причому Карл називав його «своїм другом, східним королем», а Генріх його -&nbsp;— «Божою милістю королем західних франків». Незважаючи на такі люб'язності, Генріх скористався усобицями на Заході, щоб приєднати Лотарингію до Німеччини: неспокійний і непосидючий герцог [[Гізельберт Лотаринзький|Гізельберт]] був утихомирений і потрапив в полон до Генріха, який не тільки не позбавив його герцогства, але навіть видав за нього заміж свою дочку Гербергу в [[928]] . Цим було зроблено важливий крок: німецькі племена об'єдналися в одну державу, яка становила зв'язне ціле, попри те, що мала характер [[федерація|федерації]].

Генріх I помер в [[936]]. Його наступником став старший син від другого шлюбу -&nbsp;— [[Оттон I Великий]].

В [[951]] Оттон здійснив похід в [[Середньовічне королівство Італія|Італійське королівство]], приводом до якого послужило захоплення маркграфом [[Беренгар II Іврейський|Беренгаром II Іврейським]] молодої вдови короля Італії [[Лотар II (король Італії)|Лотаря]], [[Адельгейда Бургундська (імператриця Священної Римської імперії)|Адельгейди]]. Беренгар не зміг вчинити опір Оттону і навіть не зумів уберегти свою полонянку, що знайшла можливість втекти зі свого ув'язнення. У Адельгейди в Італії були свої прихильники і, до того ж, вона володіла такими особистими достоїнствами, що вдівець Оттон запропонував їй вступити з ним в шлюб. Їх весілля відбулося в тому ж році в [[Павія|Павії]]. З Беренгаром Оттон впорався без особливих труднощів, той прийшов до нього в [[Магдебург]], щоб виявити свою покірність, і отримав в [[лен]] від Оттона королівство Італія.

Але в [[961]] Оттон був змушений здійснити другий похід в Італію, оскільки Беренгар не міг довго терпіти положення [[васал]]а короля Німеччини. До Італії Оттона закликав [[папа римський]] [[Іоанн XII (папа римський)|Іоанн XII]], якого утискав Беренгар. Коли Оттон прийшов з військом до Італії, могутність Беренгара розлетілося в порох: зібране ним військо розбіглося і Оттон безперешкодно з'явився під стінами [[Рим]]а.

Прийнятий Оттон був найкращим чином: у неділю [[2 лютого]] [[962]] після урочистої зустрічі папа вручив йому імператорську корону в [[Собор Святого Петра|Соборі Святого Петра]], а імператор обіцяв повернути колишні церковні володіння пап . Ця дата вважається датою утворення [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]]. Хоча сам Оттон I, очевидно, не мав наміру засновувати нову імперію і розглядав себе виключно як наступника [[Карл Великий|Карла Великого]], фактично, перехід імператорської корони до німецьких монархів означав остаточне відокремлення Німеччини від Західно-Франкського королівства (Франції) і формування нового державного утворення на основі німецьких і північно-італійських територій, яке виступало спадкоємицею Римської імперії і претендувало на роль покровителя християнської церкви.

Відповідно, королів, які вже були обрані німецькими феодалами, але ще не стали імператорами, часто називають королями Німеччини. Однак, офіційно Оттон II називався «римським імператором» з [[982]] при живому батькові, Генріх II був обраний як «король франкський і Ломбардський», а наступних королів до коронації папою зазвичай називали «римськими королями» (rex Romanorum) .

Другий раз, уже не в літописі, а в офіційному документі словосполучення «королівство Німеччина» (regnum teutonicorum) з'явилося в 11-му столітті. Його використовувала папська курія під час конфлікту папи [[Григорій VII|Григорія VII]] з королем [[Генріх IV (імператор Священної Римської імперії)|Генріхом IV]]. В 12 столітті назва "«королівство Німеччина» стало нерідко згадуватися в іноземних джерелах, а починаючи з [[Фрідріх Барбаросса|Фрідріха Барбаросси]] -&nbsp;— і в німецьких дипломатичних документах.

* Тейс Л. Наследие Каролингов. IX — XIX–X века / Перевод с французского Т. &nbsp;А. &nbsp;Чесноковой &nbsp;— М.: «Скарабей», 1993. &nbsp;— Т. 2. &nbsp;— 272 с. &nbsp;— (Новая история средневековой Франции). &nbsp;— 50 000 экз. &nbsp;— ISBN 5-86507-043-6.