Давньогрецька література: відмінності між версіями

У міру того, як громадське та особисте життя ставало різноманітнішим і складнішим, особливо в багатіючих торгових колоніях, народжувалася й нові форми поетичної творчості. Спадкова [[монархія]] поступилася місцем [[олігархія|олігархічної]] або [[афінська демократія|демократичного правління]], або вийшла з боротьби партій і спочатку спиралася на тиранію. Поезія багато втратила в урочистості, але не менше виграла в практичному, життєвому значенні. Із натхненних глашатаїв [[музи|муз]] або [[Аполлон]]а поети звернулися до простих смертних, що видавалися над натовпом більшою чуйністю, мудрістю практичних порад або влучністю і в'їдливістю критики. В лавах поетів того часу почесне місце належало великому афінському законодавцю [[Солон]]у; інший афінський громадянин [[Тіртей]], добував своїми піснями перемоги спартанцям; [[Теогнід]] користувався віршованою формою для нещадного переслідування політичних супротивників. Сама форма віршів — елегійний двовірш із [[гекзаметр]]а і [[пентаметр]]а — відрізнялася у порівнянні з епічним віршем стислістю і виразністю, а [[ямб]]ічних розмір [[сатира|сатиричних]] віршів ще більше зближував поетичну мову із повсякденною, розмовної. Злість дня в її нескінченному розмаїтті була предметом поетичного вираження в [[елегія]]х і ямбах впродовж 7-6 століть до н. е. Виробленими тоді віршованими формами охоче користувалися і пізніше. Старовинні елегії виконувалися під акомпанемент [[флейта|флейти]]. З числа елегійних і ямбічних поетів: [[Каллін]], [[Сімонід]], [[Мімнерм]], [[Фокілід]], [[Ксенофан]], [[Гіппонакс]], [[Архілох]] — належали малоазійськім містам і островам; [[Солон]], [[Теогнід]], [[Тіртей]] — уродженці [[Аттика|Аттики]] і [[Мегари]].

Хоча [[епос]] і [[елегія]] розвивалися не без зв'язку з музикою, перший час музика була досить простою і монотонною; віршовані тексти декламувалися і удосконалювалися незалежно від музичного акомпанементу. Не так було з поезією власне ліричною, або пісенною, успіхи якої були підготовлені розвитком музики і яка окремо від музики не існувала, іноді до музики приєднувалися й ритмічні рухи, орхестіка. Початки лірики містилися в найдавніших народних піснях, але свідома розробка її у зв'язку з музикою починається з [[Терпандр]]а родом з [[Лесбос]]а, який у 7 столітті до н. е. на Карнейських і Піфійських зборах в Спарті і Дельфах виступив (з семиструнною лірою замість первісної чотириструнної) як виконавець релігійних піснеспівів, номів, з удосконаленим музичним супроводом. Він відкрив гаму звуків, встановив основні гармонії, [[Давньогрецькі лади|лади грецької музики]] і взагалі поклав початок систематичному музичному мистецтву.

Втім головним чином генієм Архілоха, були введені в обіг окрім гекзаметра і пентаметра [[ямб]], [[трохея]], [[анапест]]. З видатних ліриків мало не кожен додавав нові віршовані форми, які назавжди отримували за собою імена своїх творців, або накладав печать власної індивідуальності на форми вже існуючі, змінюючи і вдосконалюючи їх. Відносно винахідливості всіх ліриків перевершив спартанський поет половини 7 століття до н. н. [[Алкман]], у якого вперше знаходимо розміри іонійські і логахдичні; він же перший вживав розмір, що виявився вельми придатним для хвалебних віршів. Починання Алкмана знайшли собі продовжувача у [[Стесіхор]]і з Гімери. У середовищі ліриків стало звичаєм розчленовування вірша на [[строфа|строфи]]. Взагалі в давньогрецькій ліриці розрізняються напрямки еолійські й іонійські, з одного боку, і дорійські — з іншого. Головні представники першого — [[Алкей]], [[Сапфо]], [[Анакреонт]], другого — [[Алкман]], [[Стесіхор]], [[Ібік]], [[Сімонід]] з [[Кеос]]а, [[Аріон]], [[Вакхілід]], [[Піндар]].

Тільки перші поети — лірики в сучасному розумінні, які виражали у своїх творах особисті душевні стани; другі, власне грецькі лірики, що займали в грецькому життя почесніше місце, призначали свої пісні для прикраси свята прославлення богів, внаслідок чого зміст їхніх творів мав більше спільного, ніж особистого, проте саме урочистість стала відмінною рисою дорійської поезії. Одні пісні призначалися для виконання одним голосом, у приватному житті окремих громадян, інші були хорові і мали значення переважно релігійно-громадське, виконувалися в публічних місцях. Будова пісень першої категорії була незрівнянно простішою; тут допускалося безперервне чергування окремих віршів, або ж строфи однакової будови слідували одна за другою. Незрівнянно великою різноманітністю відрізнялося строфічні будова хорових пісень, особливо з часу Стесіхора, який ввів у віршування чергування потрійних груп — [[строфи]], [[антистрофи]] і [[еподи]], — відповідно рухам хору вправо, зворотному вліво і заключного перебування на місці. Хорові пісні були значніші і за обсягом. Переможні пісні [[Піндар]]а складені на славу переможців на чотирьох загальноеллінських святах і дійшли до нас в числі 44, це єдині і пречудові зразки хорової грецької лірики.

Одна з форм цієї ж лірики, [[дифірамб]], була джерелом [[трагедія|трагедії]], а з жартівливих хорових пісень, теж на честь [[Діоніс]]а, вийшла [[давньогрецька комедія]]. Споконвічні початки драми, що містилися в самому житті древнього грека і особливо в культі Діоніса, розвинулися швидко до класичних зразків драматичної поезії завдяки досягнутим раніше успіхам лірики, зокрема — дифірамба. Діфірамбічному хору дав правильну організацію [[Аріон]] із [[Коринф]]а, а славнозвісні лірики розповсюдили дифірамбічну пісню з Діоніса і на інші міфічні особистості. Вже за [[Солон]]а, на початку 6 столітті до н. е., в [[Стародавні Афіни|Афінах]] можна було бачити перші досліди драматизування дифірамба за допомогою одного актора, яким був сам винуватець нововведення, [[ікарія|ікарієць]] [[Феспід]].

Початком наступного періоду можна вважати [[478 до н. е.]], коли утворився [[Перший Афінський морський союз]] і [[Стародавні Афіни]] на довгий час стали загальновизнаним [[гегемон]]ом значної частині Еллади. Споконвіку в народній поезії існуючі зачатки драми були опрацьовані в Афінах до рівня довговічного зразку драматичної творчості. Хоча наявність високо розвинених форм епосу й лірики сильно полегшувала розвиток аттичної драми, тим не менше і трагедія, і комедія були оригінальним створенням афінян, найбільше зобов'язаним сукупності політичних і культурних умов в Афінах. З двох видів драми [[трагедія]] за своїми сюжетами тісно прилягала до народних сказань і міфів, а [[давньогрецька комедія]] черпала зміст зі спостережень над сучасними політичними діячами, поточними суспільними подіями, звичаями. Піднімаючись над приватними практичними інтересами, трагедія вводила глядачів у коло інтересів і понять загального характеру, релігійних, етичних та громадських, втілюючи їх у типові образи, кожному близькі й зрозумілі. За своїм змістом твори афінських трагіків були здебільшого прямим продовженням [[Гомер]]а та інших [[кікліки|кіклічних поетів]]: ті ж освячені вірою імена і взаємні відносини божеств і героїв, та ж, до [[Евріпід]]а, щирість віри. Тим знаменнішими були нові способи обробки народних сказань, які більш гармоніювали зі світським настроєм суспільства та з успіхами узагальнення у сфері думки і почуття.

Паралельно з трагедією розвивалася в Афінах і комедія, перенесена сюди з [[Мегари]] і тільки тут досягша високого ступеня досконалості і величезного впливу. [[Хіонід]], [[Магнет (поет)|Магнет]], [[Кратін]], [[Евполід]], [[Кратет (комедіограф)|Кратет]], [[Ферекрат]], [[Платон (комедіограф)|Платон]] підготували повний розквіт аттичної комедії у 5 столітті до н. е. у творах [[Аристофан]]а, з 64 п'єс якого дійшли до нас 11. Найхарактернішою особливістю аристофанівської комедії була [[парабаза]], що розривали подання на дві частини. Це пісня, яку виконував весь хор чи [[корифей]] і в якій від імені автора висловлювалися глядачам поради, застереження, скарги на літературних суперників і політичних ворогів автора, судження про сучасні події та осіб. Політична свобода, високий розумовий розвиток громадян, як і геній Арістофана та його попередників перетворили грубий [[фарс]], яким була комедія спочатку і залишилася назавжди в інших частинах Еллади, на оригінальній вид драми, який поєднував у собі риси нещадної сатири і [[памфлет]]у, з одного боку, художнє створення — з іншого. Звичайно, критика аттичної комедії, чи стосувалася вона політики ([[Клеон]]), літератури ([[Евріпід]]) або філософії ([[Сократ]]), була односторонньою і мала на увазі повернути добрий старий час [[Марафонська битва|марафономахів]], озброїти громадську думку проти новаторів, тому значення древньої комедії як джерела для політичної історії дуже відносне.

[[Категорія:Культура Стародавньої Греції]]