Графство Гориці і Градишки: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
RarBot (обговорення | внесок)
м Вікіфікація: Горіція (провінція)
Рядок 100:
== Прикордонна область Італії ==
 
У листопаді 1918 року округ було офіційно скасовано і включено в адміністративний район [[Венеція-Джулія]]. Згідно з [[Рапалльський договір (1920)|Рапалльським]] і [[Сен-Жерменський мирний договір 1919|Сен-Жерменським мирними договорами]] весь терен округу став невід'ємною частиною Королівства Італія. Колишня політика Габсбургів спрямована на підтримку місцевих автономій була замінена строгими централізмом. [[Провінція Горіція (провінція)|Провінції Гориця]] було залишено замало автономії у порівнянні з Габсбурзькою владою. Межі нової провінції були частково змінені. Нова провінція включила деякі райони колишнього австрійського [[Крайна (герцогство)|герцогства Крайна]], які відійшли до Італії згідно з мирним договором (райони [[Ідрія]], [[Віпава]] і [[Айдовшчина]]). З іншого боку, більша частина території регіону [[Крас (Істрія)|Крас]], які належали округу Гориця і Градишка, були включені до складу [[Провінція Трієст|провінції Трієст]], а район [[Червіньяно-дель-Фріулі]] був включений до [[Провінція Удіне|провінції Удіне]].
 
У 1924 році в провінція Горіція була скасована, а її терен включено до провінції [[Фріулі]], столицею якого був Удіне, за винятком адміністративного округу [[Монфальконе]] і міста [[Градо]], які стали частиною провінції Трієст. У 1927 році провінція Горіція була відтворена приблизно на тому ж терені, за винятком району Червіньяно-дель-Фріулі, що залишився в провінції Удіне, а Монфальконе і Градо лишилися у провінції Трієст. Зі встановленням фашистського режиму , розпочалася насильницька італізація краю. Ця політика проводилася в три етапи: по-перше, все державне адміністрування було італьянізовано — словенська та німецька втратити статус офіційних мов, а по-друге, вся освіта (як державна, так і приватна) була переведена на італійську, по-третє, всі словенські та німецькі громадські організації були заборонені. Також відбулося зміна назви сел, заборона на використання мови, крім італійської в громадських місцях, заборона, надання слов'янських імен дітям, насильницька зміна словенських прізвищ тощо. Ця політика супроводжувалася політичними переслідуваннями і залякуваннями. До 1927 року всі словенські організації були оголошені поза законом, в тому числі всі засоби масової інформації, видавництва, культурні асоціації, а також фінансові та економічні компанії, що належать словенським організаціям. Тільки видавництву ''Hermagoras Society'', було дозволено друк релігійних книг на словенській мові. Більшість словенських інтелектуалів і фахівців були змушені покинути регіон, багато хто з них оселилися в Королівстві Югославії або [[еміграція|емігрували]] в Аргентину.