Адамцевич Євген Олександрович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 29:
Нелегким було життя у важкий післявоєнний період адже на схилі літ, не маючи офіційного [[Трудовий стаж|трудового стажу]], залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Бандуристу доводилося грати на роменському базарі, аби прогодувати сім'ю, в якій росло три доньки. Жив із гри та співу. Але [[радянська влада]] трактувала це як [[жебрацтво]] й постійно переслідувала митця. Були випадки, що його, сліпого, [[Міліція|міліціонери]] вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.
 
1968-го виступав перед науковцями [[Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України|ІМФЕ АН УРСР]]. ВНезабаром 60-хвони рокахпознайомили завдяки знайомствуАдамцевича з [[Жеплинський Богдан Михайлович|Богданом Жеплинським]] отримавта організували безкоштовну путівку до [[Трускавець|Трускавця]] на курортне лікування і відпочинок. В 1969 році з групою народних співців з місцевих капел успішно виступав у [[Івано-Франківська область|Івано-Франківській]], [[Тернопільська область|Тернопільській]] та [[Львівська область|Львівській]] областях, а незабаром в Москві (1970) та в [[Санкт-Петербург|Ленінграді]] (1971). Влітку 1971 та 1972 року виступає на [[Чернеча гора|Чернечій горі]], біля [[Могила Тараса Шевченка|Шевченківської могили]].
 
Із постанням [[Об'єднання співців-кобзарів]] матеріальне становище його трохи поліпшилося. Оплачувалися виступи на організованих музично-хоровим товариством концертах. Відбулася концертна поїздка до Москви [[зима|взимку]] 1970 року, де Адамцевич виступав разом з іншими кобзарями в різних установах, зокрема і в інституті світової літератури.