Британська імперія: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
TeoBot (обговорення | внесок)
стильові правлення
Рядок 30:
Релігійні переслідування в Європі змушували багатьох людей зважитися на труднощі подорожі через Атлантику: колонія в [[Меріленд]]і ([[1634]]) стала притулком для [[римо-католики|римо-католиків]], колонія на [[Род-Айленд]]і ([[1636]]) — терпимою для всіх релігійних течій, а колонія в [[Коннектікут]]і ([[1639]]) — для [[конгрегаціоналісти|конгрегаціоналістів]]. Провінція Кароліна була заснована в 1663 році, в 1664 році англійським володінням стала нідерландська колонія [[Новий Амстердам]], яку перейменували в [[Нью-Йорк]]. В [[1681]] році [[Вільям Пенн]] заснував [[Пенсильванія|Пенсильванію]].
 
Континентальні колонії, південніші з яких постачали тютюн, бавовну й рис, а північніші — хутра і матеріали для військових потреб, мали менші успіхи з фінансової точки зору, але великі площі придатної для землеробства землі приваблювали більше імігрантівіммігрантів з Англії, які, крім того, віддавали перевагу помірному клімату.
 
З перших років важливою складовою Британської імперії в Америці було [[рабство]]. До скасування работоргівлі в 1807 році Британія перевезла в Америку 3,5 млн африканських рабів — третину всіх рабів, перевезених через Атлантику. Щоб полегшити торгівлю рабами, на узбережжі західної Африки будували форти.
Рядок 45:
[[Імперія Великих Моголів|Могольська імперія]] протягом 18 століття почала занепадати. Центр уваги Ост-Індської компанії в Індії перемістився з Сурата, що був осередком торгівлі спеціями до форту Сент-Джордж, який пізніше став містом [[Мадрас]], [[Бомбей|Бомбею]], який потрапив у руки англійців в 1661 році як придане Катерини Браганзьської, і [[Сутануті]], що, злившись з двома іншими селищами, став [[Колката|Калькутою]].
[[1756]] року розпочалася [[семилітня війна]] — перша з воєн, що велися в глобальному масштабі: в Європі, Індії, Північній Америці, на Карибах, на Філіпінах і в Африці. В [[1757]] році британці здобули перемогу у битві при Плессі , що здобуло для них контроль над [[Бенгалія|Бенгалією]]. Паризький мирний договір [[1763]] року означав крах французьких амбіцій утвердитися в Північній Америці. [[Нова Франція]] перейшла під британський контроль, а [[Луїзіана]] — під іспанський. Іспанія уступила Британії [[Флорида|Флориду]]. В Індії ще залишалися французькі анклави, але вони повинні були прийняти зобов'язання підтримувати держави, які контролювала Британія. Отже, після закінчення семилітноїсемилітньої війни Британія стала панівною колоніальною силою у світі.
 
== Розбудова другої Британської імперії (1789–1815) ==
 
=== Втрата тринадцяти американських колоній ===
Протягом [[1760-ті|60-тих]] і [[1770-ті|70-тих років]] 18 століття стосунки між американськими колоніями й Британією ставали дедалі напруженішими. Особливе невдоволення в колоніях викликали податки, якими їх обкладав британський парламент. У [[1775]] році чвари призвели до початку [[Війна за незалежність США|війни за незалежність]]. Наступного року колоністи оголосили незалежність Сполучених Штатів Америки, й при підтримці Франції до [[1783]] року виграли війну. Втрата частини колоній в Америці ввжажаєтьсявважається істориками подією, що визначила перехід від першої до другої імперії.
 
У [[1776]] році [[Адам Сміт]] у книзі «[[Дослідження про природу і причини багатства народів|Багатство народів»]] відзначав, що колонії зайві, а на зміну меркантилістській політиці першого періоду колоніальної експансії повинна прийти [[вільна торгівля]]. Ріст обсягів торгівлі між [[США|Сполученими Штатами]] і Британією відразу ж після [[1783]] року підтвердив погляди Сміта про те, що для економічного успіху не потрібен політичний контроль.
Рядок 82:
 
=== Азія ===
До ліквідації в [[1858]] році чільну роль в британській експансії в Азії відігравала Ост-Індська компанія. Власні збройні сили компанії вперше об'єдналися з Королівським флотом під час семилітньої війни і працювати далі пліч-о-пліч в Індії та за її межами. В [[1799]] році вони допомагали витурити наполеонівські війська з [[Єгипет|Єгипту]], в [[1811]] відбивали у Нідерландів Яву, в [[1819]] допомагали встановити британькебританське правління в [[Сингапур]]і, в [[1824]] — в Малацці, а в [[1826]] сриялисприяли перемозі над [[Бірма|Бірмою]].
 
Базуючись в Індії компанія, починаючи з [[1730]] року, вела в дедалі більших масштабах і з дедалі більшим зиском торгівлю [[опіум]]ом у Китаї. Технічно ця торгівля була нелегальною, оскільки [[династія Цін]] заборонила її в [[1729]] році. Проте вона допомагала збалансувати відтік срібла до Китаю в обмін на [[чай]]. У [[1839]] році китайські урядовці захопили в [[Гуанчжоу|Кантоні]] 20 тис. скринь з опіумом, що стало початком [[Перша опіумна війна|Першої опіумної війни]]. Під час війни Британія захопила з метою використання в якості бази невеличкий острів [[Гонконг]].
 
Ліквідацію компанії прискорило [[повстання сипаїв]] проти британського командування. Приводом повстання послужили чутки, що рушничні картриджі змащуються тваринним жиром. Картриджі потрібно було розкусуватирозкусити перед використанням, а тому така змазка викликала обурення як у [[індус]]ів, так і в [[Іслам|мусульман]]. Перші не могли погодитися з вживанням коров'ячого жиру, другі — свинногосвиного. Проте причини повстання лежали глибше: в загрозі з боку британського проникнення індійській культурі й способу життя. Британські війська придушили повстання, але не без великих втрат. Після війни у [[1857]] році британський уряд взяв управління в свої руки, розпочавши період, який отримав назву '''британський радж'''. Наступного 1858 року Британська Ост-Індська компанія була розпущена.
 
=== Капська колонія ===
Капська колонія була заснована Голландською Ост-Індською компанією на південному мисі Африки в [[1652]] році. Вона стала проміжним пунктом у плаваннях в Ост Індію. Британія формально отримала контроль над населеною в основному [[бури|бурами]] колонію в 1806 році. Цьому передувала окуупаціяокупація в 1795 році, після того, як в Європі Нідерланди були захоплені французами. ІміграціяІмміграція з Британії почала зростати в 1820 році. ІмігрантиІммігранти витісняли тисячі бурів на північ, де вони заснували в 1830-их і 1840-их роках [[Трансвааль]] і [[Вільна Оранжева республіка|Вільну Оранжеву республіку]].
 
=== Суецький канал ===
Рядок 97:
В 1875 році двома головними європейськими володіннями в Африці були [[Алжир]], що перебував у руках у Франції, і Капська колонія, яка належала Британії. До 1914 року формально незалежними залишалися лише [[Ефіопія]] і [[Ліберія]]. Перехід від непрямої імперії економічного контролю до прямого володіння відбувався в формі гарячкового захоплення територій європейськими державами. Сполучене королівство утримувалося від участі в першій хвилі цієї гарячки, оскільки було радше торговою, ніж колоніальною імперією. Але незабаром стало ясно, що для підтримання рівноваги сил, Британія повинна встановити власну імперію в Африці.
 
Французька, бельгійська й португальська активність в низов'ях [[Конго (річка)|річки Конго]] загрожували впорядкованому проникненню в тропічну Африку. Берлінська конференція 1884–1885 років, намагаючись запобігти гарячковій конкуренції в захопленні земель, встановила правила міжнародного визнання територіальних претензій європейських держав. Ці правила вимагали «ефективної окупації», що призвело до необхідності вводу на африканські теориторіїтериторії збройних сил.
 
Сполучене королівство, занепокоєне загрозою Суецькому каналу, в 1882 році захопило Єгипет, а щоб встановити міцний контроль над долиною [[Ніл]]у, захопило в 1896–1902 роках [[Судан]]. Це призвело до воєнної конфронтації з французькою військовою експедицією при [[Фашода|Фашоді]] у вересні [[1898]] року.
Рядок 105:
[[Сесіл Роудс]], якому належала [[Британська південноафриканська компанія]], став піонером покорення північніших територій. Роудс поширив англійські володіння, утворивши [[Родезія|Родезію]]. Він мріяв про прокладення залізної дороги від [[Кейптаун]]а до [[Александрія|Александрії]], чинячи тиск на уряд з метою подальших завоювань в Африці. Ці плани побудувати сполучення між стратегічно важливим каналом і багатим сировиною півднем призвели до подальших завоювань. На заваді їхнього здійснення принаймні до закінчення [[перша світова війна|першої світової війни]] стала німецька окупація [[Танганьїка (держава)|Танганьїки]].
 
Парадоксально, що Сполучене королівство, яке завжди палко вістоюваловідстоювало принципи вільної торгівлі, станом на [[1914]] рік, мало найбільші завоювання в Африці. Під його контролем опинилося 30% африканського населення. Для порівняння Франція мала 15%, Німеччина — 9%, Бельгія — 7%, Італія — 1%.
 
=== Самоуправління колоній білих поселенців ===
Рядок 127:
 
== Рух ірландського народу за гомруль ==
Після [[Унія (спілка)|унії]] [[1801]] року [[Ірландія]] вважалася складовою частиною Великої Британії, але фактично залишалася на положенні її напівколонії. За роки британського панування ірландці втрачали свою самобутню культуру, але все ж продовжували відстоювати право на незалежність. Національні суперечності на острові перепліталися із соціальними, оскільки більша частина ірландських земель належала англійським лендлордам.
Після
[[Унія (спілка)|унії]] [[1801]] року [[Ірландія]] вважалася складовою частиною Великої Британії, але фактично залишалася на
положенні її напівколонії. За роки британського панування ірландці втрачали свою самобутню культуру, але все ж продовжували відстоювати право на
незалежність. Національні суперечності на острові перепліталися із соціальними,
оскільки більша частина ірландських земель належала англійським лендлордам.
 
Падіння цін на продукцію сільського господарства й конкуренція дешевого заокеанського зерна посилили злидні ірландських селян; багато з них втратили землю. Під впливом голоду на острові почастішали «аграрні злочини» – самовільні захоплення земель, підпали, псування худоби. Успішно застосовувалася селянами й тактика бойкоту лендлордів та їхніх керівників<ref>Коробов А. Все о Великобритании / А. И. Коробов, Ю. А. Иванова. – Х. : Фолио, 2008. - 542 с</ref>
Падіння цін
на продукцію сільського господарства й конкуренція дешевого заокеанського зерна посилили
злидні ірландських селян; багато з них втратили землю. Під впливом голоду на острові почастішали
«аграрні злочини» – самовільні захоплення земель, підпали, псування
худоби. Успішно застосовувалася селянами й тактика бойкоту лендлордів та їхніх керівників<ref>Коробов А. Все о Великобритании / А. И. Коробов, Ю. А. Иванова. – Х. : Фолио, 2008. - 542 с</ref>
 
Створена [[1879]] року ірландська "Земельна ліга" додала стихійним виступам селян організований характер. Ліга зажадала конфіскації володінь лендлордів і одночасно організувала масові акції протесту проти насильницького позбавлення орендарів землі. Небачений раніше розмах аграрних виступів змусив уряд Вільяма Гладстона провести в Ірладіі [[1881]] року помірковану земельну реформу. Олію у вогонь підливало й релігійне протистояння між ірландцями й англійцями. Ірландці, в релігійному плані ідентифікують себе з католицькою церквою, а англійці належать до протестантської громади. Релігійні суперечності полягали у тривалому протистоянні протестантської меншини католицькій більшості<ref>Кристофер Д. . Англия. История страны / Т. Минина ( пер. с англ. ). – М. : Эксмо, СПб. : Мидгард, 2008. – 479 с</ref>.
Створена [[1879]] року ірландська "Земельна
ліга" додала стихійним виступам селян організований характер. Ліга
зажадала конфіскації володінь лендлордів і одночасно організувала масові акції
протесту проти насильницького позбавлення орендарів землі. Небачений раніше
розмах аграрних виступів змусив уряд Вільяма Гладстона провести в Ірладіі [[1881]] року помірковану земельну реформу. Олію у
вогонь підливало й релігійне протистояння між ірландцями й англійцями. Ірландці, в релігійному плані ідентифікують себе з
католицькою церквою, а англійці належать до протестантської громади. Релігійні
суперечності полягали у тривалому протистоянні протестантської меншини
католицькій більшості<ref>Кристофер Д. . Англия. История страны / Т. Минина ( пер. с англ. ). – М. : Эксмо, СПб. : Мидгард, 2008. – 479 с</ref>.
 
Територіальні суперечності полягають у прагненні ірландського населення [[Ольстер]]а об'єднатися з рештою Ірландії, оскільки північно-ірландська територія є її історичною частиною.
Територіальні
суперечності полягають у прагненні ірландського населення [[Ольстер]]а об'єднатися
з рештою Ірландії, оскільки північноірландська
територія є її історичною частиною.
 
Політичні прагнення ірландців полягали в прагненні до самовизначення, створенні власних державних інститутів, не останню роль відіграло бажання певних
кіл ольстерської еліти, деяких членів підвищити свій статус за допомогою створення власної державності і отримання доступу до владних ресурсів. Соціально–економічні причини лежали у домінуванні протестантів-вихідців з Британії в економіці Північної Ірландії і проявлялися в [[Дискримінація|дискримінації]] католиків при проведенні житлової політики, працевлаштуванні, що викликало обурення ірландських націоналістів. 
прагненні до самовизначення, створенні власних державних інститутів, не останню
роль відіграло бажання певних
кіл ольстерської еліти, деяких членів
підвищити свій статус за допомогою створення власної державності і отримання
доступу до владних ресурсів. Соціально–економічні
причини лежали у домінуванні протестантів-вихідців з Британії в економіці Північної
Ірландії і проявлялися в [[Дискримінація|дискримінації]] католиків при проведенні житлової
політики, працевлаштуванні, що викликало обурення ірландських націоналістів. 
 
Психологічні фактори пов'язані з відмінностями в етнокультурному психотипі ірландців–католиків і протестантів, їхнім взаємним нерозумінням, прагненням обох громад до консолідації, найчастіше ескалації насильства, заснованого на помсті. З ними тісно переплетені власне етнічні проблеми, які є базовою складовою конфлікту, що проявлялися в дискримінації в мовній, соціальній, трудовій, політичній сферах ірландців до отримання незалежності від етнічно чужих їм англійців і нарешті прагненням об'єднатися з рештою Ірландії<ref>История Великобритании / С. А. Машкова и др. ( пер. С англ. ) ; К.О. Морган ( ред.). – М. : Весь мир, 2008. – 660 с</ref>.
Психологічні фактори
пов'язані з відмінностями в етнокультурному психотипі ірландців–католиків і протестантів, їхнім взаємним нерозумінням,
прагненням обох громад до консолідації, найчастіше ескалації насильства, заснованого
на помсті. З ними тісно переплетені
власне етнічні проблеми, які є базовою складовою конфлікту, що
проявлялися в дискримінації
в мовній, соціальній, трудовій, політичній сферах ірландців до отримання
незалежності від етнічно чужих їм англійців і нарешті
прагненням об'єднатися
з рештою Ірландії<ref>История Великобритании / С. А. Машкова и др. ( пер. С англ. ) ; К.О. Морган ( ред.). – М. : Весь мир, 2008. – 660 с</ref>.
 
На рубежі 70-80-х років в Ірландії активізується і [[Національний рух|національний рух,]] що набув форми боротьби за [[гомруль]] (самоврядування) країни.
На рубежі
70-80-х років в Ірландії активізується і [[Національний рух|національний рух,]] що набув форми боротьби за [[гомруль]] (самоврядування)
країни.
 
Гомруль ({{lang-en|home rule}}, власне самоврядування) — програма самоврядування Ірландії в рамках Британської імперії, висунута в 1870-і роки. Ірландці, обрані в англійський парламент, співпрацювали з лібералами, сподіваючись на їхню підтримку в цьому питанні. Коли ж їхні надії не виправдалися, ірландські депутати застосували тактику парламентської обструкції. Лідеру ірландських націоналістів [[Парнел]]лу вдалося заручитися підтримкою «Земельної ліги», що додало руху за гомруль нову силу. Ігнорувати його Вільям Гладстон вже не міг, тим більше, що після виборів 1885 року численна ірландська фракція, об'єднавшись з консерваторами, в будь-який момент могла скинути ліберальний уряд<ref>Коробов А. Все о Великобритании / Все о Великобритании / А. И. Коробов, Ю. Иванова; Ю. В. Макаров ( предисл.). - Х. : Фолио, 2007. – 542 с</ref>.
Гомруль
({{lang-en|home rule}}, власне самоврядування) — програма самоврядування Ірландії в
рамках Британської імперії, висунута в 1870-і роки. Ірландці, обрані в англійський
парламент, співпрацювали з лібералами, сподіваючись на їхню підтримку в цьому
питанні. Коли ж їхні надії не виправдалися, ірландські депутати застосували
тактику парламентської обструкції. Лідеру ірландських націоналістів [[Парнел]]лу вдалося заручитися підтримкою
«Земельної ліги», що додало руху за гомруль нову силу. Ігнорувати його Вільям Гладстон вже не міг, тим більше, що
після виборів 1885 року численна ірландська фракція, об'єднавшись з консерваторами, в будь-який
момент могла скинути ліберальний уряд<ref>Коробов А. Все о Великобритании / Все о Великобритании / А. И. Коробов, Ю. Иванова; Ю. В. Макаров ( предисл.). - Х. : Фолио, 2007. – 542 с</ref>.
 
[[1886]] року кабінет  Гладстона вніс до парламенту поміркований законопроект про гомруль, що передбачав відновлення в Ірландії парламенту з обмеженими повноваженнями. Однак, білль не тільки викликав шалений опір консерваторів, але й привів до розколу Ліберальної партії. Частина лібералів на чолі з Чемберленом утворила фракцію «ліберал-юніоністів» (тобто прихильників унії з Ірландією) і разом з консерваторами зірвала проведення закону.
[[1886]] року
кабінет  Гладстона вніс до парламенту поміркований законопроект про гомруль, що
передбачав відновлення в Ірландії парламенту з обмеженими повноваженнями.
Однак, білль не тільки викликав шалений опір консерваторів, але й привів до
розколу Ліберальної партії. Частина лібералів на чолі з Чемберленом утворила фракцію
«ліберал-юніоністів» (тобто прихильників унії з Ірландією) і разом з
консерваторами зірвала проведення закону.
 
Фракція ірландських націоналістів, яка боролася за автономію країни, не тільки зміцнилася організаційно, а й з успіхом застосовувала тактику обструкції у Вестмінстері, але зуміла спертися на масовий рух населення Ірландії. Коли ж, використовуючи свої удосконалені можливості, націоналісти перейшли в 1885–1886 роках до тактики «парламентських гойдалок» (тобто блокування з тією партією, яка найбільшою мірою враховувала її вимоги), то робота двопартійного механізму була серйозно порушена<ref>Маклюк О. Еволюція королівської влади та управління в Англії при ранніх тюдорах : Автореф. дис. канд. Іст. наук : 07. 00. 02 / Запорізький держ. ун – т. – Запоріжжя, 2002. – 19 с.</ref>.
Фракція ірландських націоналістів, яка боролася за
автономію країни, не тільки зміцнилася організаційно, а й з успіхом застосовувала тактику
обструкції у Вестмінстері, але зуміла спертися на масовий рух населення
Ірландії. Коли ж, використовуючи свої удосконалені можливості, націоналісти
перейшли в 1885–1886 роках до тактики «парламентських гойдалок» (тобто блокування
з тією партією, яка найбільшою мірою враховувала її вимоги), то робота двопартійного
механізму була серйозно порушена<ref>Маклюк О. Еволюція королівської влади та управління в Англії при ранніх тюдорах : Автореф. дис. канд. Іст. наук : 07. 00. 02 / Запорізький держ. ун – т. – Запоріжжя, 2002. – 19 с.</ref>.
 
Включно до 1885 лідер лібералів Гладстон, голова центристів Харкорт і сам Чемберлен – сподівалися звести самоврядування в Ірландії до розширення повноважень її муніципальних рад або до створення центрального адміністративного органу з функціями трохи ширшими, ніж у ради англійських графств. Чемберлен за згодою Гладстона вступив в переговори з лідером націоналістів Парнеллом про введення в Ірландії самоврядування. Було запропоновано план створення [[Ірландська Центральна Рада|Ірландської Центральної Ради]] (ІЦС), або Ірландського управління, яке повинно було займатися внутрішніми справами Зеленого острова. За допомогою цієї поміркованої реформи Чемберлен розраховував раз і назавжди зняти питання про гомруль.
Включно до 1885 лідер лібералів
Гладстон, голова центристів Харкорт і сам Чемберлен – сподівалися звести самоврядування в
Ірландії до розширення повноважень її муніципальних рад або до створення
центрального адміністративного органу з функціями трохи
ширшими, ніж у ради англійських графств. Чемберлен за згодою Гладстона
вступив в переговори з
лідером націоналістів Парнеллом про введення в Ірландії самоврядування. Було
запропоновано план створення [[Ірландська Центральна Рада|Ірландської Центральної Ради]] (ІЦС), або
Ірландського управління, яке
повинно було займатися внутрішніми справами Зеленого острова. За допомогою цієї поміркованої реформи Чемберлен розраховував раз і назавжди
зняти питання про гомруль.
 
Ірландська Центральна Рада мала наділяться деякими законодавчими функціями: до її компетенції відносилися питання, що стосувалися початкової та середньої освіти, закони про бідних, санітарна адміністрація та громадські роботи. Члени ІЦС повинні були обиратися місцевими графськими радами, які у свою чергу, обираються населенням<ref>Жигалина О. Великобритания на Среднем Востоке, ХІХ – нач. ХХ в.: Анализ внешнеполит. Концепцій / АН СССР, Ин–т востоковедения. – М. : Наука, 1990. – 166 с</ref>.
Ірландська Центральна Рада мала наділяться деякими
законодавчими функціями: до її компетенції відносилися питання, що стосувалися
початкової та середньої освіти, закони про бідних, санітарна адміністрація та
громадські роботи. Члени ІЦС повинні були обиратися
місцевими графськими радами, які у свою чергу, обираються населенням<ref>Жигалина О. Великобритания на Среднем Востоке, ХІХ – нач. ХХ в.: Анализ внешнеполит. Концепцій / АН СССР, Ин – т востоковедения. – М. : Наука, 1990. – 166 с</ref>.
 
За підтримки католицьких єпископів Ірландії, які вплинули на Парнелла, угоди було досягнуто, але лідер націоналістів не знімав вимогу про гомруль. Про
За
хід переговорів, які тоді носили неофіційний характер, був поінформований і Гладстон. Він вловив у задумі  Чемберлена перспективу умиротворення Ірландії і вирішив підтримати його. Чемберлен не міг не враховувати, що на майбутніх загальних виборах до парламенту ірландці, які проживають в англійських містах, матимуть можливість вплинути на результат голосування у ряді округів; що парнелліти можуть здобути в майбутньому парламенті приблизно 80 місць.
підтримки католицьких єпископів Ірландії, які вплинули на Парнелла, угоди було
досягнуто, але лідер націоналістів не знімав вимогу про гомруль. Про
хід переговорів, які
тоді носили неофіційний характер, був
поінформований і Гладстон. Він вловив у задумі  Чемберлена перспективу умиротворення Ірландії і
вирішив підтримати його. Чемберлен
не міг не враховувати, що на майбутніх загальних виборах до парламенту ірландці, які проживають в
англійських містах, матимуть можливість вплинути на результат голосування у ряді округів; що
парнелліти можуть здобути в майбутньому парламенті приблизно 80 місць.
 
Гладстон хотів залагодити [[ірландське питання]] не для розв'язання проблем внутрішньопартійних, не заради своїх власних амбіцій, а лише через те, що питання про надання гомруля Ірландії стало першочерговим в суспільному житті країни.
Гладстон
хотів залагодити [[ірландське питання]] не для розв'язання проблем
внутрішньопартійних, не заради своїх власних амбіцій, а лише через те, що
питання про надання гомруля Ірландії стало першочерговим в суспільному житті країни.
 
25 квітня [[1885]] року Чемберлен вніс на розгляд кабінету спеціальний меморандум під назвою «Місцеве самоврядування в Ірландії», де виклав принципи майбутнього проекту. Ретельно підготовлений план угоди провалився, і це було крім усього іншого особистою поразкою самого Чемберлена.
меморандум під назвою «Місцеве самоврядування в Ірландії», де виклав принципи
майбутнього проекту. Ретельно підготовлений план угоди провалився, і це було
крім усього іншого особистою поразкою самого Чемберлена.
 
== Незалежність Ірландії ==
Рядок 252 ⟶ 167:
[[14 серпня]] [[1941]] року на борту англійського лінкора «Принц Уельський» в бухті Арджентії ([[Ньюфаундленд]]) президентом США [[Франклін Делано Рузвельт|Рузвельтом]] і прем'єром [[Вінстон Черчилль|Черчілем]] була підписана [[Атлантична хартія]], що визначала принципи побудови післявоєнного світу. Американська сторона обумовлювала свою допомогу Британії розпуском її колоніальної імперії. Міжнародні банкіри, які від початку 20 століття перебралися з Британії в США, прагнули доступу до ресурсів і ринків, без посередництва адміністративних важелів британських колоніальних урядів. Черчіль пручався, але змушений був погодитися на компромісне формулювання, що колонії звільняться «за вільно висловленим бажанням зацікавлених народів». Британській імперії був підписаний вирок.
 
Хоча Сполучене королівство з союзниками перемогли в другій світовій війні, економічні затрати на війну набагато перевищили затрати на першу світову. Британія пережила важкі бомбардування. Вже доволі ослаблене торгове й фінансове лідерство Сполученого королівства занепало ще більше, на перші ролі в світовій економіці стали виходити Сполучені Штати Америки. Ріст антибританських настроїв у колоніях і зміна економічного становища стали важким випробовувннямвипробовуванням для імперської влади. Протягом двох повоєнних десятиліть більшість колоній стали незалежними державами.
 
=== Домініони ===
Рядок 271 ⟶ 186:
[[Бірма]] отримала незалежність у 1948 році. Вона повністю вийшла зі Співдружності, ставши першою державою після США, яка повністю розірвала зв'язки з британцями. В тому ж році отримали незалежність [[Цейлон]] і [[Малайзія]], залишаючись у Співдружності.
 
[[Сингапур]] здобув незалежність у два етапи. Британці не вірили в те, що Сингапур досить великий, щоб самому захищатись від ворогів. Тому Сингапур разом з Малаєю, Сараваком, Північним Борнео і Сабатом, отримавши незалежність від імперії, утворили Малайську Федерацію. Цей союз проіснував недовго. В 1965 році Сингапур вийшов зі складу Малайзії, отимавши повну незалежнстьнезалежність, хоча Сполучене королівство продовжувало надавати йому військовий захист.
 
В 1984 році закінчився протекторат Сполученого королівства над [[Бруней|Брунеєм]], хоча на прохання уряду країни британська армія зберігає військову присутність у султанаті.
Рядок 290 ⟶ 205:
Здобуття незалежності африканськими країнами ускладнювала проблема білих поселенців. Кривавий конфлікт виник у Кенії і отримав назву [[повстання Мау-Мау]]. Правління білої меншості в [[Південна Африка|Південній Африці]] залишалося наболілим питанням у Британській Співдружності аж до виходу з неї [[Південно-Африканський Союз|Південно-Африканського Союзу]] в 1961 році.
 
Хоча [[Федерація Родезії і Ніасаленду]], що перебувала під контролем білої меншості, припинила своє існування в [[1964]] році з утворенннямутворенням [[Малаві]] (раніше Ньясаленд) і [[Замбія|Замбії]] (раніше Північна Родезія), біла меншість у [[Південна Родезія|Південній Родезії]], яка ще з 1923 року мала статус колонії з самоуправлінням, оголосила свою незалежність, не передавши владу чорношкірій більшості. При підтримці режиму [[апартеїд]]у в Південній Африці й португальського правління в [[Ангола|Анголі]] та [[Мозамбік]]у біла меншість продовжувала правити до 1979 року, коли була досягнута угода, за якою припинялася партизанська війна в буші й створювалася нова країна [[Зімбабве]].
 
=== Кариби ===
Рядок 312 ⟶ 227:
Сполучене Королівство зберігає суверенітет над чотирнадцятьма територіями за межами Британських островів, відомих під загальною назвою '''британські заморські території'''. Вони залишаються під британським правлінням, оскільки місцеве населення не прагне незалежності, або ж складається з військового чи наукового персоналу. Британський суверенітет над кількома заморськими територіями оспорюється географічними сусідами: Іспанія вимагає повернення [[Гібралтар]]у, Аргентина&nbsp;— Фолклендських островів і [[Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови|Південної Джорджія та Південних Сандвічевих островів]], а на [[Британська територія в Індійському океані|Британську територію в Індійському океані]] претендують [[Маврикій]] та [[Сейшели]]. [[Британська антарктична територія]] оспорюється водночас Аргентиною й [[Чилі]]. Водночас чимало народів не визнає будь-яких претензій на Антарктику.
 
Більшість колишніх британських колоній і одна колишня португальська колонія є членами [[Співдружність націй|Співдружності націй]], неполітичного добровільного об'єднання рівних, у якому Сполучене Королівство не має привелегійованогопривілегійованого статусу. Наразі Співдружність очолює королева [[Єлизавета II]]. П'ятнадцять членів Співдружності продовжують вважати королеву своїм верховним правителем.
 
Чимало колишніх британських колоній характеризуються спільними рисами: